Українські традиції - Ковалевський О. В. (читать книги полностью без сокращений txt) 📗
Атрибутами магії можуть бути свійські тварини, дикі звірі, частинки їхнього тіла і волосся, птахи, комахи, плазуни, часточки людського організму – волосся, нігті, сліди тощо, небесні світила, рослини, дерева, криниці, деякі продукти харчування, попіл, різноманітні предмети. Магія може бути шкідлива (відьомська) та спрямована проти неї, а також магія побутова, яка тісно пов'язана з ворожбою. Для того щоб слова чи предмети набували магічної сили, потрібні певні умови: час виконання діє у ніч на Івана Купала, на повний місяць тощо, попередня підготовка предметів (варіння, сушіння, натирання), певна кількість повторів заклинання. Сила замовлянь залежить від того, хто їх проголошує.
Магічна медицина
Народна медицина українців належить до маловивчених сторінок біографії нашого народу. Лише останнім часом офіційна наука зацікавилась нетрадиційними методами лікування, які здавна були в арсеналі знахарів, бабок-шептух та інших неосвічених ескулапів. У цьому розділі ми торкнемось тільки медицини магічної, оскільки українське травознавство досить широко представлене в науковій літературі, а інші способи лікування народними методами зараз досліджуються солідними науковими установами і, маємо надію, у недалекому майбутньому займуть належне місце в медичній практиці.
Народна медицина тісно пов'язана з народною магією, тому неможливо говорити про одне, не згадуючи про інше. Оскільки теорії магії присвячено цілий розділ «народна магія», ми будемо лише побіжно згадувати про неї, не вдаючись до глибинного аналізу. Найперше, магічна медицина українців має три напрямки: перший – лікування за допомогою магічних замовлянь, дій і предметів; другий – лікування чарівним зіллям; третій напрямок є поєднанням перших двох. Розглянемо лікування чарівним зіллям. Воно близько стоїть до народного травознавства, але має чимало нашарувань забобонних – трансформованих язичницьких молитв-подяк, прохань тощо. Магічне травознавство характерне для епох давноминулих і практично не збереглось до нашого часу, на відміну від лікування суто трав'яного, без містичного забарвлення, хоча раніше ці способи лікування не мислились один без одного.
Трави збирались у свій «сильний час», тобто в період цвітіння. Вважалось, що найкращий час для збирання звіробою, полину, кропиви, лопуха, любистку, м'яти, деревію, ромашки, безсмертника, материнки, пустирника та деяких інших – ніч на Івана Купала. Перед тим як вирушати до лісу за зіллям чи ягодами, потрібно було помитись, одягти чисту сорочку. Прийшовши в гущавину, туди, «де не чути крику півня», треба було роздягнутися і збирати трави чи копати коріння. Якщо лишити на собі одяг, трави втратять свою магічну силу. Збираючи зілля, співали тихим голосом пісні або шепотіли замовляння.
Народна кулінарія
Вивчаючи побут та звичаї українського народу, неможливо лишити поза увагою і такий важливий аспект життя, як харчування. На наш погляд, це питання слід розглядати не лише у вузькому плані (що їли), а й у ширшому, охоплюючи питання існування та побутування певних традицій у харчуванні українців.
Спершу варто сказати, що в часи язичництва повсякденна їжа мала символічні функції, які мало чим відрізнялись від символіки обрядових страв. Тобто будь-яка їжа в давніх слов'ян присвячувалась богам. Атрибутивно цією присвятою могли бути магічні заклинання перед їжею, певний порядок споживання страв тощо. Після хрещення України-Русі довгий час формувався і зрештою склався своєрідний синтез християнства і язичництва, який виявився в усіх сферах народного життя, зокрема в харчуванні. Найповніше цей синтез виявився в селянському середовищі.
Чим і як харчувалися слов'яни у IX—XII ст.? Основу вивчення цього питання становлять літописи, свідчення та матеріальні пам'ятки минулого, пов'язані з процесом приготування їжі: горщики, сковороди, домашні примітивні млинки, залишки печей тощо. Інколи археологи знаходять і предмети культових обрядів, пов'язаних з харчуванням. Це глиняні хлібини, які є свідченням того, що саме печений хліб з давніх-давен був основною їжею українців і що саме хліб використовувався в язичницьких обрядах жертвоприношення та магічних дійствах. Цікаво, що навіть форма хлібини, характерна для українського хлібопечення – кругла, – теж пов'язана з давніми віруваннями слов'ян у життєдайну силу сонця, яке обожнювалось. Певна річ, шанобливе ставлення до хліба виникло тому, що основним заняттям наших пращурів було землеробство, яке й давало значну частину продуктів харчування.
Найбільш поширеними віддавна були зернові, насамперед жито, пшениця, овес, ячмінь, просо; з інших культур – льон, мак, сочевиця, горох, конопля; з городини – капуста й ріпа; з фруктів – яблука, груші, оливи, вишні тощо. Ці плоди щедрої землі стали відомі українцям у різний час: скажімо, просо, пшениця, ячмінь – раніше, городина – пізніше, а до найдавніших культур належить жито. Про це говорить і первинне значення слова «жито» – їжа взагалі, поняття «хліб» з'явилося пізніше і означало той продукт, який зараз ми називаємо борошном. Тобто можемо зробити висновок, що зернові спершу вживалися в їжу у вигляді каш і лише пізніше – вигляді печених виробів. Популярним було і просо. Пшоняна каша як основний продукт харчування українців зберегла своє значення до XIX ст. Просо мало символічне значення, уособлюючи сонячну силу та енергію, повага до пшона у пізніші часи виявилась і в тому, що воно було обов'язковим компонентом багатьох обрядових страв. Це різдвяна пшоняна каша або голубці з пшоном на Свят-вечір, «бабина каша», яку готували до хрестин, весільна каша в деяких регіонах, пшоном посипали паску на Великдень. Взагалі ж каша як страва не лише обрядова, а й повсякденна, шанувалась здавна і широко вживалась у різних варіантах, щоправда, у старовину ця страва готувалась не з круп, а з борошна і була основною їжею народу. Щодо способу приготування, то ним було варіння, причому це стосується всіх продуктів харчування; тушкування, печення та смаження почали використовуватись масово в пізніші часи.
Процес приготування їжі супроводжувався різними магічними дійствами, частиною прадавнього обряду жертвоприношення, дещо з цієї магії збереглось у побуті селян і понині.
Але повернімося до хліба. Технологія його приготування суттєвих змін не зазнала, хіба що деякі компоненти були замінені в XX ст. Хліб готувався з пшеничного, житнього, ячного або іншого борошна, часто змішаного разом. Тісто вчинялось, кисло, для вчинення використовувались шишечки хмелю, відомого з сивої давнини. Хліб з одного виду борошна, наприклад пшеничного, служив обрядовою їжею. Це знайшло своє продовження і в українських традиціях: весільний коровай, паска, обрядове весільне печиво та ін.
Популярними у слов'ян стравами були жур (своєрідний кисіль із вівсяного борошна і пшениці або пшеничних висівок) і юха (юшка, складовими частинами якої були сочевиця, крупи, м'ясо або риба). Взагалі термін «юха» вживався на означення будь-якої рідкої страви. Це не стосується нині знаменитого борщу, який відомий з сивої давнини під назвою «вариво з зілля», а вже пізніше «борщ», оскільки обов'язковою складовою частиною його був буряк, по-старослов'янському «борщ». З часом борщ набув поширення не лише в Україні, про що свідчить наявність близько тридцяти записаних рецептів приготування цієї страви, а й здобув світову славу.
Борщ вважається королем народної кухні. Для українського борщу з м'ясом необхідно близько дванадцяти компонентів, які у своїх сукупності й дають смаковий букет, відомий кожному українцеві.
Найуживанішими овочами в давніх слов'ян були капуста й ріпа в пареному, вареному і квашеному вигляді. Фрукти вживались як свіжі, так і сушені, для узвару. З напоїв до столу подавались також різноманітні кваси, пиво, мед прісний і мед хмільний. Принагідно зазначимо, що вживання міцних алкогольних напоїв не характерне для українських традицій. Ще у XIX столітті дуже міцними вважались настоянка чи горілка, які мали 25 градусів.
