Вовки Кальї. Темна вежа V - Кінг Стівен (книги без регистрации полные версии TXT) 📗

Хай ким вона була, його серце рвалося до жінки, яку він бачив унизу. У сонній тиші ночі, в мигтінні місячного світла й темряви вона спершу перетнула в Сюзанниному візку подвір'я… повернулася назад… потім знову перетнула… поїхала ліворуч… потім праворуч. Вона нагадала йому старих роботів на Шардиковій галявині, яких Роланд змусив його пристрелити. Та нічого дивного в цьому не було. Він засинав з думкою про тих роботів, згадуючи, що сказав про них Роланд: «Як на мене. то це творіння великого смутку. Едді покладе край їхнім стражданням». Після вмовлянь він так і вчинив. Змія на багатьох шарнірах, тракторець «Тонка», схожий на той, який подарували йому колись на день народження, злющий пацюк з нержавійки — він пристрелив їх усіх, крім останнього, механічного кажана, що його збив кулею Роланд.

Як і ті старі роботи, жінка на подвір'ї хотіла кудись поїхати, та не знала куди. Хотіла щось знайти, та не знала, що саме. Питання було в тому, що мав робити він?

Спостерігай і чекай. Тим часом вигадай якусь брехню на випадок, якщо хтось із господарів прокинеться й побачить, як вона міряє колесами подвір'я. Чи то сказати, що це теж наслідки психічної травми, отриманої в Ладі.

— А що, правдоподібно, — пробурмотів під носа він. І саме тієї миті Сюзанна розвернула візок і покотила до комори, тепер уже вочевидь маючи щось на меті. Едді ліг і приготувався вдавати сплячого, але замість рипіння драбини, що вела нагору, почув тихий брязкіт, тихий стогін від напруги, потім зарипіли мостини підлоги — звук ішов десь в глибину комори. Перед його внутрішнім зором постала картина: ось вона вилазить з крісла і швидко, як зазвичай, пересувається на руках углиб… навіщо?

Збігло п'ять хвилин, упродовж яких панувала тиша. Едді не на жарт занепокоївся. Аж раптом щось тихо й розпачливо писнуло. Цей зойк так нагадував крик немовляти, що в Едді стислися яйця й шкіра взялася сиротами. Він глянув на драбину, що вела вниз, у комору, і змусив себе ще трохи зачекати.

То була свиня. Порося.

Можливо, але чомусь він ніяк не міг позбутися думки про меншеньких двійнят. Особливо про дівчинку. Лія — римується з Мія. Думка про те, що Сюзанна може перерізати горло дитині, була божевільною, але…

Але там унизу не Сюзанна. Якщо ти й далі вважатимеш, що це вона, то можеш дістати кілька поранень. Як це вже мало не трапилося раніше.

Та ба, поранень. Вона мало не довела його до смерті. Омариська вже клацали клешнями в нього перед носом, готуючись його відкусити.

То Детта хотіла згодувати мене тим гадам повзучим. А ця жінка — не Детта.

Так, інтуїція підказувала йому, що ця може бути збіса добрішою за Детту, але він був би йолопом, якби поставив на це своє життя.

Чи життя дітей? Дітей Тіана й Залії?

Він сидів, обливаючись потом, і не знав, що йому робити.

Час тягся нескінченно. Та зрештою він знову почув писки, а потім рипіння щаблів драбини, що вела на сінник. Едді ліг на спину і заплющив повіки, залишивши вузенькі щілини. Підглядаючи крізь вії, він побачив, як над підлогою з'явилася її голова. Тієї ж миті місяць вийшов з-за хмар і затопив сінник світлом. І Едді помітив у кутках її рота темну, мов шоколад, кров. Подумав, що вранці треба не забути її стерти. Він не хотів, щоб це побачив хтось із Джефордсів.

Але сам я хочу побачити двійнят. Дві пари, всіх чотирьох, цілих і неушкоджених. Особливо Лю. А що ще я хочу? Щоб Тіан вийшов з комори набурмосеним. І спитав, чи ми раптом нічого не чули вночі, може, лисицю або того печерного кота, про яких так багато торочать. Бо, бачте, десь поділося одне порося. Сподіваюся, ти закопала рештки, Міє, чи як тебе там. Сподіваюся, ти добре їх сховала.

Підповзши до нього, вона лягла, перевернулася на інший бік і заснула — про це Едді міг судити з її рівного дихання. Він повернув голову і глянув на будинок Джефордсів, занурений у сон.

Вона не наближалася до будинку.

Ні, хіба що вона викотила візок з комори на заднє подвір'я. Об'їхала будинок… ковзнула у вікно… взяла одного з меншеньких близнят… маленьку дівчинку… забрала її до комори… і…

Вона цього не робила. Просто не встигла б.

Може, й ні, та однаково — вранці він почуватиметься значно ліпше. Коли побачить за сніданком усіх дітей. Включаючи Аарона, маленького опецька з товстенькими ніжками й пухкеньким пузцем. Мати Едді часом казала, побачивши такого у візочку надворі: «Такий гарнесенький! Так би і з'їла!»

Годі! Спи!

Але заснути знову Едді зміг ще не скоро.

Джейк із притлумленим зойком пробудився від кошмару, не тямлячись, де він. Сів, тремтячи, обійняв себе руками. На ньому була лише проста бавовняна сорочка, завелика для нього, і тонкі бавовняні труси, схожі на спортивні шорти, — теж занадто великі. Що?..

Хтось поруч із ним тихо застогнав і пукнув. Озирнувшись на звуки, Джейк побачив Бенні Слайтмена, з головою накритого двома ковдрами. І все стало на свої місця. Він був у спідній сорочці Бенні і в трусах Бенні. Вони спали в наметі Бенні на прямовисній скелі понад річкою. Береги тут кам'янисті, сказав Бенні, рис не росте, зате для риболовлі — рай. Як трошки пощастить, то вони зловлять у Девар-Тете Вайє свій сніданок. Бенні знав, що Джейк і Юк повинні будуть на день-два (чи навіть на довше) повернутися до будинку Старого, щоб бути зі своїм діном і ка-товаришами, але запропонував йому повернутися пізніше: порибалити разом, поплавати проти течії, поблукати печерами, де стіни світяться в темряві і ящірки теж світяться. Джейк заснув з почуттям глибокого задоволення від манливих перспектив, що перед ним відкривалися. Звісно, він був не в захваті від того, що в них нема з собою зброї (він забагато бачив і забагато робив сам, щоб цими днями почуватися комфортно без револьвера), але він був певен, що Енді наглядає за ними, тож дозволив собі міцно заснути.

І йому наснився сон. Кошмар. Сюзанна у величезній бруднющій кухні безлюдного замку. Вона тримає щура, який звивається, настромлений на виделку для м'яса. Підносить його вгору і сміється, а кров стікає дерев'яною ручкою виделки й обагряє її руку.

То був не сон, ти це знаєш, ти маєш розповісти Роландові.

Наступна думка була ще тривожнішою: «Роланд уже знає. Едді також».

Джейк підібгав коліна до грудей і зімкнув руки довкола гомілок, відчуваючи, що ніколи ще він не був таким нещасним, відколи прочитав свій іспитовий твір до курсу англійської мови у міс Ейвері. «Що таке правда і як я її розумію» — так він називався. І хоч пізніше він набагато краще зрозумів написане, збагнув, що більшу його частку покликало до життя те, що Роланд називав хистом до телепатії, його першою реакцією був жах. Те, що він відчував зараз, було не так жахом, як… ну…

«Смутком», — подумав він.

Так. Вони нібито були ка-тетом, одним з багатьох, але тепер їхню єдність було втрачено. Сюзанна стала іншою людиною, і Роланд не хотів, щоб вона про це знала, а надто тепер, коли в них попереду був бій з Вовками — тут і в іншому світі.

Вовками Кальї, Вовками Нью-Йорка.

Йому хотілося б розсердитися, але не було на кого. Врешті-решт, Сюзанна завагітніла, рятуючи його, і якщо Роланд і Едді не розповідали їй про те, що відбувається, то тільки тому, що хотіли захистити її.

«Ну звісно, — озвався прикрий голос. — А ще щоб вона не вийшла з ладу й допомагала, коли прийдуть Вовки з Краю грому. Це ж на один револьвер менше, якщо в неї трапиться викидень, нервовий зрив абощо».

Він знав, що це несправедливо, та надто вже налякав його той сон. Думками він весь час повертався до пацюка, який борсався на виделці. Як вона піднесла його вгору. І сміялася. Він не хотів це забувати. Вона сміялася. Тієї миті він торкнувся її думок і прочитав: «Щуря-кебаб!»

— Господи, — прошепотів Джейк.

Тепер він розумів, чому Роланд не розповідає Сюзанні про Мію і про дитину, яку Мія називала «дитятком», — та хіба стрілець не розумів, що було втрачено щось набагато важливіше і, поки вони заплющували на це очі, з кожним днем втрачали дедалі більше?