Вовки Кальї. Темна вежа V - Кінг Стівен (книги без регистрации полные версии TXT) 📗

— Так, але…

Едді повернувся до стрільця.

— Як гадаєш, це наближає нас до Сюзанни?

— Так. Ми підійшли до розгадки великої таємниці. А може, не просто великої, а найбільшої таємниці. Думаю, Темна вежа на віддалі простягнутої руки. А якщо Вежа близько, то Сюзанна теж.

Не слухаючи його, Каллаген гортав сторінки. Джейк зазирав йому через плече.

— І ти знаєш, як відчинити ці двері?

— Так, — кивнув Роланд. — Знадобиться допомога, але з цим, думаю, проблем не буде, бо ж люди Кальї Брин Стерджис трохи в боргу перед нами, як по-твоєму?

Едді кивнув.

— Є ще одне. Я впевнений, що мені вже траплялися ім'я й прізвище «Стівен Кінг». І точно не менше одного разу.

— На дошці меню, — не підводячи погляду від книжки, кинув Джейк. — Так, я теж пам'ятаю. Воно було на дошці меню, коли ми вперше пішли в тодеш.

— На дошці меню? — спохмурнів Роланд.

— У Тауеровій крамниці, — пояснив Едді. — У вітрині, пам'ятаєш? Частина іміджу «Ресторану для розуму».

Роланд кивнув.

— Але от що я вам скажу. — Цього разу Джейк відірвався від книжки й подивився на своїх друзів. — Коли нас із Едді закинуло туди в тодеші, ім'я на дошці було. Та його не було, коли я заходив туди сам. Тоді, коли містер Діпно загадав мені загадку про річку, на дошці було написано якесь інше прізвище. Але воно змінилося, як ім'я й прізвище авторки на обкладинці «Чарлі Чух-Чуха».

— Я не можу бути в книжці, — вперто повторював Каллаген. — Я не вигадка… правда?

— Роланде, — покликав Едді. Стрілець повернувся до нього. — Я маю її знайти. Мені байдуже, хто справжній, а хто вигадка. Мені начхати на Кельвіна Тауера, Стівена Кінга і Папу Римського. В усій реальності для мене важлива лише вона. Мені потрібно знайти свою дружину. — Його голос опустився, став ледь чутним шелестом. — Допоможи мені, Роланде.

Роланд простягнув ліву руку і взяв книгу. Правою доторкнувся до дверей. «Якщо вона ще жива, — подумав він. — Якщо нам вдасться її знайти, і якщо вона зможе знову стати Сюзанною. Якщо, і якщо, і якщо».

Едді взяв його за руку.

— Будь ласка, — сказав він. — Будь ласка, не змушуй мене шукати її самотужки. Я так сильно її люблю… Допоможи її знайти.

Роланд всміхнувся, і та усмішка не лише зробила його молодшим — вона неначе осяяла печеру своїм світлом. В тій усмішці була вся стародавня могутність Ельда: могутність Білості.

— Так, — сказав він. — Ми йдемо.

І ще раз повторив, щоб остаточно розвіяти підтвердженням сумніви цієї похмурої місцини.

— Так.

Банґор, штат Мен

15 грудня 2002р

Примітка автора

Думаю, вплив американського вестерну на композицію романів «Темної вежі» очевидний і не потребує моїх пояснень. І місце, де розгортаються події п’ятої книги, не випадково дістало назву «Калья». Втім, слід зазначити, що принаймні два джерела цього матеріалу — не американські. Серджіо Леоне («За жменю доларів», «За декілька зайвих доларів», «Хороший, поганий, злий») був італійцем. Акіра Куросава («Сім самураїв») — звісно, японцем. Чи зміг би я написати ці книги без кінематографічного впливу Куросави, Леоне, Пекінпа, Говарда Гокса і Джона Стерджиса? Без Леоне — навряд чи. А без інших, як на мене, не було б Леоне.

Також я вважаю своїм обов’язком подякувати Робінові Ферту, який завжди був поряд, допомагаючи мені потрібною інформацією, а ще, безперечно, своїй дружині Табіті, яка терпляче забезпечувала мені час, світло і місце, щоб я міг якнайкраще виконувати свою роботу.

С. К.

Післямова автора

Перш ніж ви візьметеся читати цю коротеньку післямову, я попрошу вас (як ви не від того) знову зазирнути на початок цієї книги — на сторінку присвяти. Я почекаю.

Дякую. Я хотів би розповісти вам про Френка Мюллера. Він начитував багато моїх книжок для аудіоринку, починаючи з «Чотирьох сезонів». Познайомилися ми з ним у «Recorded Books» у Нью-Йорку й одразу відчули один до одного симпатію. Ця дружба тривала довше, ніж життя деяких моїх читачів. За час нашого спілкування Френк начитав перші чотири томи «Темної вежі», і я слухав їх — усі шістдесят із чимось касет, — готуючись завершувати історію стрільця. Аудіозапис — ідеальний засіб для такої всебічної підготовки, бо ж аудіо змушує всотувати усе, в тому числі й те, що можуть поспіхом проґавити очі (чи втомлений розум). Для мене то було саме те, що треба, — повне занурення у світ Роланда. І його подарував мені Френк. Інший його подарунок був чудовим і несподіваним: відчуття новизни і свіжості, яке я втратив, бредучи цим довгим шляхом. Відчуття, що Роланд і його друзі — живі люди, з власними почуттями, думками, особистостями. Написавши в присвяті, що Френк почув голоси в моїй голові, я говорив правду, як я її розумію. Немовби світла протилежність Печери дверей, він покликав їх до життя. Цикл «Темної вежі» завершено (ця книга готова в остаточному варіанті, дві інших — у чорновому), і цим я завдячую саме Френкові Мюллеру та його натхненній декламації.

Я сподівався, що Френк запише й останні три томи «Темної вежі» (без скорочень, зазвичай я не дозволяю скорочувати свої книжки), і заручився його обіцянкою. В жовтні 2001 року ми обговорювали це за обідом у Банґорі, й він назвав романи «Вежі» своїми улюбленими. Враховуючи, що він записав більше п’ятисот аудіокнижок, мене це страшенно потішило.

Минуло менше місяця після тієї оптимістичної розмови, і Френк Мюллер потрапив на своєму мотоциклі в жахливу аварію. Усього кілька днів тому він удруге став батьком. На ньому був шолом, і, напевно, саме це врятувало йому життя (мотоциклісти, візьміть, будь ласка, до уваги), та все одно він зазнав великих травм. Переважно мозку. Записати останні романи «Темної вежі» він тепер не зможе. Найпевніше, останньою роботою Френка буде його натхненний запис «Каньйону холодних сердець» Клайва Баркера, який він завершив у вересні 2001, якраз перед аварією.

Якщо не трапиться диво, працювати Френк Мюллер не зможе більше ніколи. Його реабілітація, що триватиме тепер усе життя, тільки почалася. Йому потрібен буде догляд і постійна допомога лікарів. Це все коштує чималих грошей, а гроші — це якраз те, з чим у вільних митців не густо. З декількома друзями ми заснували фонд допомоги Френкові (а також іншим митцям, яких спіткає схоже лихо, — сподіваюся, фонд працюватиме ще довго). Усі кошти, які я отримаю за аудіокнижку «Вовки Кальї», підуть на його рахунок. Звісно, цього не вистачить, але робота фонду «Wavedancer» («Танцівник на хвилях», так називався Френків вітрильник) лише розпочалася, як і курс реабілітації. Якщо у вас є кілька зайвих баксів і ви хочете, щоб Фонд «Wavedancer» існував і надалі, не надсилайте їх мені. Надішліть їх за адресою:

Френкова дружина Еріка скаже спасибі. Я теж.

І Френк сказав би, якби міг.

Банґор, штат Мен

15 грудня 2002р.