Таємниця одного дiаманта - Логвин Юрий (электронные книги без регистрации .TXT) 📗
– Бачу, ти справдi випустив на волю царя зiнджiв… Я стiльки в Аденi та Аль-Ходейдi, та в Маскатi i Сiрафi наслухався про того негiдника, що випустив царя зiнджiв на волю. А це, виявляється,– ти, i ось уже пiвроку живемо поруч…
Ми вдарили по руках i поклялись Аллахом та iм'ям нашого пророка, хай буде благословен весь його святий рiд та його iм'я, що шануватимемо справи один одного.
Подорож до Канбали була легка i безтурботна. За весь час переходу я змайстрував до човна-карiба невелику щоглу та приладнав до неї бамбукову рею з вiтрильцем.
А от галас i вогнi на барiджi менi не подобались. Я боявся i боюсь вогню на кораблi. А дикий галас заважав менi зосередитись i пiдготуватися до зустрiчi з зiнджами.
Я вiв корабель, i тому зробив зауваження про дим вiд вогнища вдень та вiдкритий вогонь уночi. А його дуже далеко видно.
Iбн Хасан засмiявся.
– Чого ти боїшся! Я не знаю судна з кращим ходом, нiж моє! Якщо багато кораблiв за нами поженуться – ми втечемо. Якщо два-три – ми їх подолаємо. Нехай хлопцi будуть в силi, нехай танцюють i спiвають!
I корабель чадiв димами вiд жаровень удень i вночi, i велетенський барабан гуркотiв так, що здавалось – перелякає навiть китiв-кашалотiв та всiх акул!
Вiд Канбали, не кидаючи кiтвицi бiля її берегiв, а тiльки пiзнавши її вночi по величезнiй кiлькостi вогнiв, ми повернули i обережно пiшли на пiвдень уздовж берега. Досягши широти вершини славного острова Аль-Кумру, я попрохав Iбн Хасана спинитися недалеко вiд берега, щоб добре пiдготувати i перевiрити все начиння i поповнити запаси води. I, головне, пiдготувати матросiв до випробувань.
Скликав усю команду до одного, як лише ми закрiпились кiтвицями на днi. I пояснив їм усiм – вiд нахуди Iбн Хасана та руббана-парса до дидбана-мулата i зiнджа-нурця – все, що сам знав i пережив у цих водах, i те, що взнав вiд бувалих людей.
Правовiрнi i язичники! – сказав їм. Воiстину свiдчу: дiла Аллаха величнi й незбагненi! Ось, наприклад, острiв Аль-Кумр. Вiн зовсiм недалеко вiд Африки. Та добутися до нього легше вiд Суматри чи Яви, долаючи тисячi фарсахiв зеленого моря-океану, анiж через непевну протоку з її бурхливими течiями та протитечiями!..
Вiтри й мiсяць у своїй чвертi були точнiсiнько такi, як пiд час ганебної подорожi тих шакалiв.1 I я ризикнув провести корабель шляхом ближчим до Аль-Кумру, нiж до Африки. А там, долаючи бурхливi пiдступнi води протоки, просто повернути на захiд.
– Друзi мої мореплавцi! Ми пiдпливли до мiсця, до невидимої брами в країну Софалу – країну золота i канiбалiв. Тут диявольська частина свiту, i Аллах вiдступає в цих краях вiд нас. I дає нам змогу довести своє моряцьке вмiння i мужнiсть! Закликаю всiх вас сотворити салят-аль-хаджа, щоб виповнились усi нашi надiї!!!
I ще вночi, за всiма правилами вирахувавши киблу Мекки благословенної, представ на молитвi i був усiм правовiрним на кораблi iмамом 14!
Пiсля того ми почали свiй шлях до бажаних золотих берегiв. Тут вiдкрилося, що Iбн Хасан таки обдурив мене. Тiльки ми зрушили з мiсця, на обрiї з'явились i виросли чотири вiтрильники – чотири стрункi i хижi барiджi! Ось чому на його кораблi день ї нiч гуркотiв велетенський барабан та в жаровнях спалювали димне дерево, а не вугiль!
Та я вирахував, коли настане моя черга зробити хiд у нашiй з ним грi…
Лиш досягли половини широти Аль-Кумру, я наказав мiняти напрям. I всi руббани, пiдставивши правi борти барiдж вiтру, помiняли реї на лiвий бiк.
Тут течiя перла iз шаленою силою на пiвнiч, а вiтер щосили стугонiв вiд пiвнiчного сходу. Хвилi були височеннi, нерiвнi, котилися рваними рядами. I раптом мiж хвилями утворювалися жахливi ями. О му'аллiме! Коли барiджа починала летiти по схилу хвилi в таку яму, стискався шлунок вiд жаху, мертвiло серце i холод пронизував мозок!
Через трьохгодинку цього шаленого шляху одна iз барiдж на наших очах почала летiти вниз по схилу велетенської хвилi. Що було далi, ми не бачили, бо ми теж покотилися униз. А коли течiя i вiтер винесли нас на спокiйнiшу воду, за нами пливли лише три барiджi!.
Нарештi я впiзнав потрiбну менi дорогу на водi – трохи свiтлiша смуга i меншi хвилi там зривались.
Iбн Хасане! Давай мiй товар i спускай на воду карiб!
Ну що ж, прощавай!..
I не встигли на барiджах отямитись дидбани, як вiтер помчав мiй карiб по вершинах хвиль. Я ж закрiпив рею нерухомо i заходився ще догрiбати веслами.
Барiджi не могли мене наздогнати, бо вони глибоко сидiли у водi, i хоч їхнi вiтрила тягли на пiвденний захiд, течiя затримувала швидкий бiг. Коли сховався вiд них за обрiй, я зразу ж змiнив свiй шлях. А вiдомо – човни на хвилях шляху не лишають…
Був приплив, i довелося, може, добрих два фарсахи проплисти в мангрових заростях, поки дiстався по-справжньому до твердого берега.
Миттю з'явились озброєнi зiнджi. Серед них багато молодих дiвчат з луками i стрiлами. Я сказав їм кiлька слiв їхнього мовою, тi, що запам'ятав. Вони були вкрай здивованi.
Я показав їм, щоб вони забрали собi весь крам, крiм скринi, i повели мене до їхнього царя Н'бого… Вони всi витрiщили очi, кинулися до човна i розподiлили, кому що нести. I зразу ж поспiшили вглиб материка. Та хiба я мiг з ними, найкращими бiгунами в свiтi, змагатись? Побачивши, що вiдстаю, мене оточили дiвчата i почали штрикати стрiлами!.. Довелося бiгти без вiддиху. Тому на головнiм майданi селища я не втримався на ногах, гепнувся в порох. Поруч носiї поклали мої товари i шкiряну скриню. Нарештi вiддихався i пiдвив очi. Надi мною стояв Н'бого – сивий велет iз пошматованим бородатим лицем. Споглядав мене iз хижим спокоєм. Нарештi отворив спотворенi вуста i препоганою арабською мовою проказав:
Чужинцю! Як у тебе вистачило духу дiстатись сюди?!
Царю! Одного разу ти врятував мене вiд лева. А тепер я прийшов, щоб ти допомiг менi. Я привiз Китайський шовк i трохи порцеляни. Менi потрiбен золотий пiсок. Не заради пожадливостi, а щоб посоромити моїх недругiв.
Як, це ти?! Але ж на тобi смерть моїх хлопцiв-стражiв! Бо це ти пiдпоїв їх сонним зiллям!
Я, царю! Я дуже боявся, що вони вирiжуть усiх, а мене заберуть до вас назавжди! Але то було давно, а зараз, о царю! Десь тут бiля узбережжя пливуть людолови на чотирьох добрих кораблях! Я плив на одному з них…
Н'бого порухом лiвицi вiдiслав усiх подалi.
– Ще раз скажи менi – це ти?
– Я, царю! Намалювати каменi з черепами?
– Малюй!
I я вiстрям ножа намалював святилище в гаю.
Царю! Вони збираються по золото в країну Мошона!
Ти продаси менi їх за золотий пiсок?
О Н'бого! – Я впав навколiшки.– Дай менi стiльки золота, скiльки вартi мої товари! I нi пiщинки бiльше!
Я кинувся до паки iз шовком, розв'язав вузол i розкрив першу й другу обгортку… Те, що я побачив, кинуло мене в порох без всякого дихання!.. Цей перевертень в паку з-пiд чудового шовку поскладав пошматованi, закривавленi халати китайських купцiв, куртки матросiв i солдатiв! Я сiв на землю i заридав – усе для мене скiнчилось! Видовбають раби царя Н'бого залiзними теслами дiрку у вапняковiй брилi i поставлять туди мiй безокий черепок!…
Н'бого схилився надi мною i торкнувся мого плеча.
– Мореплавцю! Тебе обдурили купцi, як i мене колись! Зав'яжи свою паку, щоб нiхто з моїх людей не бачив. Сам сиди тут. Потiм тебе проведуть до мене.
Я вмить ожив тiлом i просвiтлiв душею.
А цар Н'бого разом iз старiйшинами вiдiйшли в iнший кiнець майдану. Вони предовго радились, а потiм загуркотiв барабан, i до Н'бого за наказами пiдходили командири загонiв. Як тiльки цар кiнчав напучування, вони зразу кидались бiгти до своїх воїнiв. I з усiх бокiв почали гуркотiти барабани вiйни.
Той гуркiт враз усе змiнив – з мiста почали виходити люди. Скарб жiнки несли на головi, а малих дiтей за спиною, бiльших вели за руки. Тихо, без галасу, як ото йдуть поле колупати червону пiсну землю. З багатьох дворiв потягло димом i рiзним зiллям. Особливо наче гiрчавим молоком молочаю. Я все зрозумiв умить –варили свiжу отруту!
