Таємниця одного дiаманта - Логвин Юрий (электронные книги без регистрации .TXT) 📗
Я дуже вдячний Чжановi за помiч. I весь час його згадую, особливо як менi щастить когось пiдтримати при хворобi зiллям уже мого виготовлення. Ще рiк тому я через iндусiв-руббанiв дiзнавався, чи не помер вiн. Рiк тому був ще живий. I хоча грiх його страшний i неспокутний, проте я не бажаю йому смертi. Ще встигне поплисти до Китаю… В Iндiї я надзвичайно вдало продавав залiзо, а золото утаїв вiд митникiв. За золотий пiсок таємно купив три лали найчастiшої води i невимовного червоного кольору. А щоб мене не схопили з ними при обшуку, заклеїв їх у бороду пташиним клеєм. Але амбру не став продавати, i за неї довелося заплатити велике мито, i закят з мене здерли завищений.
Я сидiв i чекав доброї нагоди й сталого вiтру, як трапилась одна iсторiя. Молодий хормузський купець, син араба та персiянки, потрапив до в'язницi. Чи справдi так було, чи на нього наклепали, але його звинуватили, нiби вiн своїм кораблем перевозив зброю вороговi раджi. Корабель його загарбали, всi товари розпродали на свою користь. I ще з нього вимагали сплати великих грошей. А в той же час вiд певних людей надiйшла звiстка iз Хормузу, що в нього народився син-первiсток, а породiлля померла. Раїс не хотiв його випустити без викупу, а двоюрiдний брат купця не мiг зiбрати таких грошей. I я через кадi зробив заманат11. Вiддав свою амбру i всi товари. Собi ж лишив тiльки лали в бородi та скриню з дивинами. Я вiддав за хормузця всi набутки, бо якось iз ним зустрiчався в харчевнi i трохи бесiдував. I присягаюсь Аллахом – не було в ньому такої зажерливостi, як у iнших купцiв, тiєї пожадливостi, що трусить людину, мов лихоманка!
Я почекав до того часу, коли купець вийшов iз узилища i вiдплив з братом до Хормузу. А потiм i собi потяг iз мiста. Бо вiдчув я, що кадi виказав раїсу порту та раджi, хто зробив заманат.
Я хитро вийшов з мiста – за невелику платню рибалки-парiї перенесли в свiй човен мою скриню, загорнуту в сiтку. Я вдяг дхотi i разом з ними вийшов у море, нiби по рибу. Вони вiдвезли мене пiвденнiше, може, на добрих десять фарсахiв. Там у мiсцевих шеттi-лихварiв я винайняв вантажного буйвола i вiдправився на пiвдень.
У найпiвденнiшому iндiйському порту Камбеї я за один лал прикупив в аденських купцiв трохи коралiв, паку сап'яну, шерстяних чорних плащiв й поплив через протоку на Цейлон.
На Цейлонi я почав учитись арабському письму i читанню, о мiй шейх, о му'аллiме! Виявилось, що моє рiдне письмо, письмо нашого великого пророка –хай Аллах благословить його i весь його рiд! – страшенно складне й плутане. Я вчився, вчився, прикладаючи всi сили! Але за рiк я мало зрушив з мiсця! Я думав, що мене погано вчив перший книжник. Перейшов до другого. Але знову було те ж саме. Вдруге в життi мене охопив вiдчай. Я зрозумiв – пройдуть роки, поки я навчуся нашому письму. А менi ж треба добувати засоби до життя!.. Удруге в своєму життi я пiшов до шинку випити.
В шинку-харчевнi я зiткнувся лице в лице з пiратом-баркi 12 Рашидом iбн Хасаном. Цього лицаря з Аллеманiї 13 звали Рихард, а його батька Гансом. Коли вiн потрапив у полон до славних витязiв Салах-ад-Дiна i перейшов незабаром у нову вiру, то в такий спосiб перемiнив собi iм'я. Але й при новiй вiрi вiн лишався таким же кровожерним вовком, як i тодi, коли полював за нашими одновiрцями. Тiльки тепер вiн став полювати на поганськi кораблi. Команду собi пiдiбрав пекельну – всi як один головорiзи i грабiжники. Однак раджа i портовий раїс цього не хотiли помiчати, бо вiн щедрiше за всiх робив їм дарунки. Баркi-перевертень пiдсiв до мене i, замовивши собi й менi найкращого маскатського вина, сказав, що знає, чого в мене поганий настрiй. Бо я мiняю вчителiв, але не можу навчитись писати й читати. Ми добряче випили, i бiлобородий лиходiй почав обiцяти, що за тиждень навчить мене письму.
А чиє письмо – значення не має. Бо, мовляв, ти ж не збираєшся Коран переписувати, а тобi чи комусь iз твоїх треба ретельного дороговказу за лоцiєю списати. Подумав-подумав я i пiсля третьої, а може, й четвертої чашi вина згодився… Не минуло й тижня, як я мiг написати геть усi латинськi лiтери. Коли за кiлька днiв я оволодiв складами та почав писати слова, я зрозумiв – можу писати свою книгу мандрiв, про всi заморськi дива, якi бачив на власнi очi.
Так i зробив. Потаємно, при найбiльшiй обережностi я почав писати чужими лiтерами нашi слова.
О шейх! Я не пiзнав радощiв сiмейного життя, менi не довелося пережити радощiв потаємного кохання. Та карбуючи нашi слова чужими лiтерами, о шейх, я вiдчував неймовiрне щастя! На своїй довгiй скринi я розкладав усе причандалля для письма та малювання. Тiльки занурював калам у чорнило –починався банкет моєї душi. Я наче злiтав на крилах чудесного птаха над усiма брудними буднями i кривавою мiшаниною людських чвар! I писав правду про тi чудеса, що тiльки сам бачив! Пiсля описання кожного дива я найтоншими рисами робив малюнок. I тут записував, якого мiсяця там був, де на небi стояли якi зiрки, якi вiтри i куди вiяли. Тiльки цi записи я вже робив своїми умовними значками, щоб нiхто їх не зрозумiв.
Моя радiсна праця тривала бiльше нiж пiвроку. Вже й китайськi купцi вiдпливли додому, вже випали й страшнi мусоннi зливи. Я скiнчив опис останнього дива i тепер розфарбовував малюнки. Не дивись, о му'аллiме, на мене з таким жахом i осудом! Я питав багатьох богословiв про малюнки i про грiх вiд них. I всi вони посилались на хадиси та iнших богословiв. Але жоден не прочитав заборони з самого Корану! I потiм, у багатьох купцiв, нахуд та руббанiв я бачив книги з астрономiї та астрологiї, медицини та механiки. Бiльшiсть книг мала хорошi малюнки. А їхнi господарi, на вiдмiну вiд мене, були араби зi славними куньями та чудесною освiтою! Аллах милостивий i милосердний знає, що я не єретик, а хочу знати правду i розповiсти людям правду. I володiю лише тими засобами, якi по своїй убогостi та мiсцю пiд сонцем сам придбав!
Баркi Iбн Хасан за час мого списування кiлька разiв виходив у море i нiби повертався з порожнiми руками. Так казали в гаванi. Тiльки я не вiрив. Раптом вiн запросив мене в один iз ханiв i за чашею вина сказав менi таке. Ось його слова:
Ти весь час писав тiльки свою лоцiю. Так? Виходить – я тобi допомiг своєю наукою?
Так, руббане! Молю за тебе Аллаха милостивого i милосердного! Дякую тобi красно за велику допомогу!
Будь ласка! – щиро посмiхнувся Iбн Хасан.– Завжди радий тобi зробити корисне. Але в мене виникла через несприятливi обставини потреба у невеликiй допомозi вiд тебе…
А що то за невелика помiч?..
Менi треба, щоб ти провiв мiй корабель у Пiвденну Софалу. В тi мiсця, вiд яких недалеко до їхньої країни золота – Мошони.
О руббане! Дiйсно невелика послуга в порiвняннi з тiєю, яку ти менi зробив! Тiльки шлях туди далекий i дуже небезпечний, i торгiвля там непевна. Тому я спочатку попливу хоча б у Малакку – спродам свої товари, куплю там китайських товарiв, а тодi з радiстю поведу твiй корабель просто в Софалу. Як кажуть, я весь на вухах i на очах!
Вiн довго i мовчки пронизливо дивився на мене своїми урочливими блакитними баньками. Та я не боявся нi його, нi його вiрних псiв! У мене завжди з собою була малайська трубка iз стрiлою i аж два добрих ножi в одязi!
I тодi вирiшив миттю, як при грi в карти, викласти несподiвану карту для свого супротивника:
– Маленьку послугу з Софалою до людоїдiв я тобi влаштую задарма. Але за подорож, яку я не вiдбуду в Малакку, ти даси менi iз тих, що взяв на минулому тижнi, три паки китайського шовку i паку порцеляни. Та не це головне, Iбн Хасане! По-перше, не думай мене забити чи отруїти – книга списана твоїм письмом, але всi дороговкази – де, як i куди повертати –списанi значками, що я сам вигадав!.. А тортурами мене не змусиш i слова вимовити!
Я вийняв з футляра три голки – одною проколов щоку, другою зап'ястя, а третю загнав пiд нiготь. Рашид Iбн Хасан вирячився на мене, i його чоло зросив дрiбний, мов макове зерня, рясний пiт.
– I останнє, попереджаю тебе: не пхайся за мною в Країну Людоїдiв. Я важу не лише головою – якщо щось не так – мене можуть i засмажити! А все через пожадливiсть одних падлюк, що їм було мало золота, так вони ще й попхали в рабство їхнiх хлопцiв…
