Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Разное » Знайти і затримати - Тимчук Віктор (хороший книги онлайн бесплатно TXT) 📗

Знайти і затримати - Тимчук Віктор (хороший книги онлайн бесплатно TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно Знайти і затримати - Тимчук Віктор (хороший книги онлайн бесплатно TXT) 📗. Жанр: Разное. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Макс грав ефектно: високо підстрибував, влучно бив по м'ячу, гарно, уміло падав, і на його дужому тілі вигравав кожен м'яз. Клава часто ловила гави, бо захоплено дивилася на Макса. Юрко… Ох, який він незграбний! Щоразу поправляв окуляри, метушився, не попадав по м'ячеві, чіплявся ногою за ногу й брикався на пісок, мов лантух. Його товариші незлобиво сміялись.

Награвшись, полягали до книжок і запросили мене до себе. Я не відписувалась. Коло гурту краще, піхто не чіплятиметься з хлопців, а трійця товариська й культурна, і теж не байдикує.

Взнала, що вони покінчали десять класів і готувалися поступати: Клава – до будівельного технікуму, Максим – у педінститут на факультет фізвиховання, а Юрко – на філологічний. Ну, а я в медичне училище.

Ми перемовлялись, читали свої підручники, питали один одного, коли котрийсь чогось не розумів, купалися й грали в м’яча.

Юркові кортіло лягти коло мене, і він наважився. Я відчувала, що сподобалася йому. Взагалі, я подобалась багатьом хлопцям у нашій школі, але ні з ким по-справжньому не дружила. А Юрко мені… От коли б трохи вищий за мене і без окулярів, і щоб статурою як Макс… Проте він симпатичний, особливо вабили його очі, лагідні й беззахисні, ніби дитячі.

Серед них я обвиклася і почувалася мов з давніми знайомими. За мою довгу косу вони називали мене, з легкої руки Клави, Русалкою. Я не ображалась. А чого? Те ймення мені подобалось. Юрко вимовляв його із захопленням і побожністю. Чудний. Дивився на мене й на косу, ніби на якесь диво.

Я незчулася, як збігли години і вже було пора йти додому, поки не повернулася тітка з роботи. Вона мені наказувала не ходити на пляж, щоб, боронь боже, нічого зі мною не сталося. Хм, ніби я маленька. Отож зібралась, і Юрко теж по сестричку в дитсадок. Макс і Клава залишились. Я їм позаздрила.

Юрко – мовчун. У гурті ще трохи балакав, а наодинці зі мною йому одбирає мову. Тільки зиркав крадькома на мене й поправляв окуляри… Лише коли я зупинилася біля хвіртки, він запитав з надією:

– Ти завтра прийдеш?

– Прийду, – пообіцяла, бо чого ж сидіти самій.

Отак я готувалася до екзаменів, поєднувала приємне з корисним. З розмов уже знала, що Макс і Юрко навчалися в одній школі, тільки в різних класах, а Клава приїхала до міста з села й жила в гуртожитку будівельного технікуму. От кому розкіш! Цілковита самостійність, якою Клава, мені здавалося, не дуже користувалася. Словом, за кілька днів я ближче пізнала своїх пляжних товаришів і зробила висновок, що Макс готувався до іспитів абияк, тримався біля нас з-за Клави.

Ми і на другий, і на третій день верталися з пляжу з Юрком. Звичайно, я б залишилася іще, але не хотіла гнівити тітки і тому поспішала додому. Здається, на четвертий… Ага, на четвертий день, коли ми брели гарячим, грузьким піском, раптом Юрко почав декламувати:

Через душі, мов через вокзали,
Гуркотять состави почуттів…
Може, сподіватися зухвало,
Вірити і ждати – поготів.
Обіймає сумніви огонь…

Я аж рота роззявила від здивування. А він читав, читав, і мене то охоплював смуток, то радість, то гнів. Я досі не чула тих віршів. У школі ми їх не проходили. Вражено дивилася на Юрка. Мій шлях до хати змигнув наче одна мить. І я, щоб хоч чимось спантеличити Юрка, сказала йому:

– А в мене є моторолер, і я на ньому їжджу.

– Моторолер? Справжній? – щиро здивувався він. – Тут?

– Звичайно, – я аж закопилила губу від гордощів.

– Покажи! – не повірив Юрій.

Я відчинила хвіртку, й очкастий заглянув у двір, де біля веранди стояла моя «Чезета». Тітки ще не було, і я завела свою машинерію, зробила кілька кіл по подвір'ю під захопленим поглядом Юрка. І коли я знову підійшла до нього, то він протер окуляри, щоб краще мене роздивитись.

– Ніколи б не подумав… – і взяв мене за руку. – Тобі не страшно?

– Чого?! – розсміялась.

– А мені треба п'ятого в ліс, – сумно мовив Юрко.

– Поїдемо.

У четвер, першого серпня, ми всі складали екзамени. Перед тим домовились зустрітися на Флотському бульварі, біля кафе «Сніжинка», щоб відзначити цю подію. Твір я написала швидко. Обрала тему «Образ Олега Кошового в романі О. Фадєєва «Молода гвардія». О дванадцятій годині закінчила й першою з'явилася на призначене місце.

Сіла на лавці й милувалася лиманом, вітрильниками… Палило сонце, але мені воно не дошкуляло. Зловила себе на думці, що хочу, щоб раніше прийшов Максим. Засоромилася, й водночас ворухнулось ображене самолюбство, бо на мене він зовсім не звертав уваги. Невже так закохавсь у Клавку? Вона ж ніби старша за нього.

Втім, наступним на бульвар прибіг, еге, саме прибіг, Юрко. Боже, яке у нього було щасливе обличчя, коли побачив, – що ми лише вдвох!.. Ми поділилися своїми враженнями від іспитів, а потім Юрко почав читати вірші. Скільки він їх знав! І про любов, про море, чайки, вітрила… Я здогадувалась, що ними він казав мені те, чого не насмілювався сказати своїми словами, але робила вигляд, що не розуміла, тільки сприймала чудові рядки поезії…

Десь о другій годині нарешті з'явилися Клава і Максим, Він, мабуть, заходив за нею в технікум.

Кафе прохолодне й напівпорожнє. Хлопці замовили морозива з полуничним варенням. Максим ще хотів пляшку сухого вина, але Клава чомусь різко, роздратовано заперечила. Взагалі, я помітила, що вона часто задумувалась, отак раптом серед сміху або веселощів її, лице кам'яніло і погляд застигав на чомусь. Аж неприємно. І що то з нею робилось?

Опісля ми сіли на прогулянковий катер і пливли лиманом, навідались у парк культури й відпочинку, де катались на каруселі, а потім завітали до кімнати сміху. Чого тільки не поробили з нас ті криві дзеркала! Я реготала, аж зводило щелепи, до кольок у животі. Лише Клавка… Дивна: зовсім не пішла, чекала нас надворі. І коли ми, виснажені реготом, вийшли з кімнати, то було нам якось незручно перед нею, що відразу не могли позбутися того сміху.

Максим запропонував піти на танці, але я відмовилась, щоб не сердити тітку пізнім поверненням. Юрко залишився зі мною і провів до самого двору. Не знаю, я забула, поцікавитись, чи була Клава з Максимом на танцмайданчику, бо на другий день вони навіть словом про те не обмовились.

Ми зустрічалися на пляжі й готувалися до наступного екзамену, бо на першому ніхто з нашої четвірки не зрізався. Я за ті дні славно засмагла, й Макс називав мене жартома шпротинкою, а я… я його Жаном Маре, на що Клавка насмішкувато чмихала.

У неділю ми знову ласували морозивом, гуляли і розважалися в парку, але не зайшли до кімнати сміху, мабуть, на догоду Клавці. А мені кортіло, бо надто кумедним робили Юрка ті дзеркала, невисокого, щуплого, в окулярах, схожого на пуголова.

Вже коли розходились, Юрко нагадав, щоб не забули про завтрашню поїздку до лісу. Домовилися зустрітись на розі моєї вулиці вранці. Чого Юркові туди забаглося – не казав. Треба, і все. Ми й перестали допитуватись. До того ж набридло щодня вилежуватися на пляжі. Я тільки зауважила, що треба повернутися до шістнадцятої години.

І от у понеділок я визирнула о пів на дев'яту на вулицю – Юрко вже чекав, поблискував окулярами, поглядав і на дорогу, звідкіля мали з'явитись Макс із Клавою, і сюди, на тітчину хату, нетерпляче посмикував плечем, на якому висіла на ремінці чорна, кругла сумка. Чекав. Нехай.

Я ще півгодини покрутилася по кімнатах, вірніше перед трюмо, розглядала себе зі всіх боків, порівнювала з Клавою, і дійшла висновку, що не поступалася їй ні в чому. Навіть була перевага – коса, а в неї – коротка стрижка під хлопчика. І що Макс знайшов у Клавці? В мене аж виступили сльози на очах… Боже, Марино, сказала сама собі, яка ти заздрісна, схаменися.

Коли вивела свою «Чезету» за ворота, на вулиці вже стояли всі троє з червоною «Явою». Я під'їхала до них. Вони зустріли мене захопленими вигуками, тільки Клавка мовчала. Мабуть, заздрила, бо з прихованою зневагою промимрила:

Перейти на страницу:

Тимчук Віктор читать все книги автора по порядку

Тимчук Віктор - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Знайти і затримати отзывы

Отзывы читателей о книге Знайти і затримати, автор: Тимчук Віктор. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*