Знайти і затримати - Тимчук Віктор (хороший книги онлайн бесплатно TXT) 📗
Він здригнувся й різко повернув голову на короткій товстій шиї, зиркнув на мене зеленими очима, аж мені чомусь затерпли ноги.
– Стріляли… пастушки із самопала, – і кивнув на мотоцикли. – Може, підвезете мене до міста?
– Нас четверо, – відповів Юрко.
Незнайомець недовірливо скривив губи.
– Де ж решта?
– Макс і Клава пішли до джерела, – сказала я.
– Я їх там не бачив, – заперечив незнайомець.
Авжеж, подумала я, їм так хотілося води, як мені зараз танцювати.
– Хто ж водить ці машини? Часом не ти? – у прийшлого прозвучала іронія в голосі, натяк на окуляри Юрія.
Але Юрко не розібрав прихованого кепкування.
– Куди мені… – із жалем сказав. – На моторолері Марина…
– Та ну? – незнайомець ляснув себе по коліні. – Не вірю! Хоч убий, а не вірю!
– Доказати?
– Спробуй, подивлюсь.
Я звелась і пішла до «Чезети».
– Ходімте, покатаю. Чи боїтесь? – задирливо кинула йому.
– З великим задоволенням, – схопився з колоди. – Люблю з вітерцем.
Він порівнявся зі мною. Його тонкі губи кривились у зверхній посмішці. Мене аж злість взяла. Не терплю, коли вважають ні на що не здатною. Я почала заводити моторолер, як позаду пролунало відчайдушно й злякано:
– Шакула! Стій! Стій!..
Я побачила за колодою, за спиною Юрка, що встав і вражено витріщився, високого чорнявого хлопця у брудній жовтій футболці. Блідий, розпатланий, він спирався на дрючок і важко дихав. Шакула метнувся до товариша.
– Філон! Друг! – зраділо вигукнув. – Що трапилось? Що?
– Ногу підвернув, – хотів ступити, та ойкнув і вкляк. – А ти тікати, Шакуло…
– Куди тікати, Філоне? Куди? – вдавано весело говорив Шакула. – А де сумка? Де?
Ми з Юрком теж підійшли до них, допомогли підвести Філона (мабуть, прізвисько), до землянки, посадили на траву, і він сперся спиною на горбик, заплющився, застогнав.
– Йому треба в лікарню, – зауважила я.
– Почекай! – відмахнувся від мене Шакула й затряс Філона. – Ти мене чуєш? Де сумка?
– Облиш смикати його з-за якоїсь сумки! – скипів Юрко, хапаючи Шакулу за руку. – В нього, можливо, перелом. Ти розумієш – перелом! – покивав пальцем перед розплющеним Шакулиним носом.
Той на мент оторопів, і його зелені очі забігали туди-сюди за пальцем, та нараз вони зовсім звузились і вп'ялися Юрію в обличчя. Він лиховісно скреготнув зубами, аж мені зробилося страшно.
– Ти чого, очкастий, в'яжешся? – погрозливо засичав і простяг до лиця Юрія розчепірену п'ятірню. – Та я тебе!.. – І раптом стримав себе, вибачливо продовжив: – У тій сумці мій паспорт, диплом, трудова книжка. Дійшло? А ти…
– Не панікуй, – не витримала я і втрутилась у розмову. – Знайдеться сумка. От як його відвезти в лікарню?
– Є сумка, є… – прохрипів Філон.
– Є?! – Шакула присів коло товариша, поцілував його в щоку. – Філоне, золотце ти моє! Де ж вона, рідненька?
– Я його завезу до міста або в село. До села навіть ближче. Там є лікарня, – запропонувала я.
Мені було шкода того Філона, й трохи дивувала поведінка його товариша, який надто переживав, але коли йшлося про життя друга… 1 навіщо носити при собі паспорт, трудову книжку, диплом? Може, влаштовувався на роботу? Мабуть.
– Відкрий очі, Філоне, – попросив Шакула. – Ти чув, повеземо тебе в лікарню. Сумку ж не залишимо.
Між деревами з'явилися Максим і Клава. Я помітила, що вони трималися за руки, ну як дитсадківська малеча на прогулянці. Замріяно-щасливі… Авжеж, напилися води.
І кого хотіли обманути?! Безсоромники. О, роз'єднали руки, щоб ми не побачили. Підійшли до землянки, не помічаючи ні Шакули, ні Філона, які сиділи за нею.
– Що ви там робите? – звернулася до нас Клава, обходячи землянку.
Шакулу немов підкинуло, й він став на рівні. Його плескате, одутле обличчя витяглось од здивування. І Клавка теж вражено витріщилась на нього, вклякнувши на місці. Вони дивились одне на одного, поступово обличчя Клавки блідло, і вона мовби зів'яла. Макс, розгублений і приголомшений, втупився в неї.
– Кого я бачу! – нарешті збуджено вигукнув Шакула. – Оце так зустріч!
– Хто… хто там? Хтось іще прийшов? – промимрив заплющений Філон. – Відійди, Шакуло.
Шакула поступився, і Філон відкрив очі – смикнувся, наче хотів звестися, а Клава затулила лице руками.
– Клавка… – прошепотів Філон і перевів погляд на Максима.
І я, і Юрій розгублено стояли збоку й чекали, що ж воно далі буде.
– Ти їх знаєш, Клаво? – підозріло поцікавився Максим.
– Знаю… – затинаючись, відповіла вона й пішла до колоди, сіла й знову сховала обличчя в долонях.
Максим насуплено зиркав на неї, чекав пояснення. Клава мовчала.
– Ворушись, Філоне, ворушись! – заметушився Шакула, нетерпляче затупцював коло товариша. – Потім з'ясуєте свої стосунки. Де сумка?
Клава прийняла долоні й знічено подивилася на Філона.
– Що, думала, вже капут мені? Ні, я ще з тобою побалакаю, – зловтішно сказав їй Філон і до Юрія – Нагнись, друзяко, кілька слів…
Юрко нагнувся, і він щось зашепотів йому на вухо. Максим знервовано кусав губи. Я здогадалась, що існував якийсь зв'язок між Клавкою і Філоном. Макс, напевне, теж зрозумів і переживав, не знаючи, що робити. Ох і вклепалася Клавка! Тепер не задиратиме носа. І чи Макс простить їй? А вона, мабуть, не розповіла йому про свої стосунки з отим… Якісь вони неприємні, щось у них мені не подобалось.
Юрій пішов у ліс. Шакула пильно стежив за ним. Максим стояв посеред галявини, непривітно позирав на Клавку й більше не наважувався ні про що питати її; а може, вирішив поговорити з нею опісля. Біля грубого ясена Юрко нахилився й рушив назад. У руках він тримав старий рогозяний кошик. Шакула, побачивши його, тихо вишкірився, подався вперед, мов приготувався до стрибка.
– Швидше, друзяко, швидше! – заквапив Юрка Філон. І тільки він підійшов до них, як Шакула вчепився у кошик, потяг його до себе, але Юрко не відпустив.
– Ти чого? Чого?… – спантеличено проказав. – Він просив віддати тільки йому.
– Шакуло, не чіпай! – намагався звестися Філон. – Не чіпай!
– Пусти, кажу, – сичав Шакула, шарпаючи кошик. – Пусти, а то пошкодуєш. Пусти…
Набагато дужчому, Шакулі увірвався терпець, він щосили смикнув до себе кошик, і з нього випали чорні туфлі й великий паперовий згорток. Згорток розсунувся, і ми пороззявляли роти від здивування… На газеті лежала добряча купа грошей. Філон, скориставшись із загального сум'яття, підповз до грошей і почав хапливо згрібати їх до себе, запихати в кошик… Шакула обвів нас усіх страшним поглядом, аж у мене затерпли поги.
– Наші вони, наші… – белькотів Філон, пожадливо горнучи до себе гроші. – Своїм горбом заробили… вколювали на Півночі.
Шакула мовчав, зловісно спостерігав за нами, ніби боявся, щоб ми не кинулись до кошика.
– Клаво, що це за хлопці? Де вони працюють? Справді на Півночі? – Я пішла до неї. – Чому ти мовчиш?
А вона мов скам'яніла: сиділа з широко розплющеними, наче скляними очима й нічого не бачила, не чула. Лише знекровлені губи посіпувались… А тим часом Філон зібрав гроші й сховав кошик у себе за спиною. Максим рішуче ступив до Шакули.
– Зараз вони нам скажуть…
Юрко теж зробив крок. Шакула люто ошкірився, стрибнув убік і спритно вихопив з кишені ножа. На лезі заграли сонячні блискітки. У мене похололо в грудях і ніби одібрало мову. Максим і Юрій, мов заворожені, дивилися на ніж.
– А це ви бачили, щиглики? – засичав Шакула. – Ну, іди, іди, хто хоробрий.
– Шакула! – крикнула Клава, аж у мене мороз побіг по спині.
Юрій наче прокинувся від того крику й метнувся назад, вхопив дрючка, на якого спирався Філон.
– Шакуло, бий їх! Ріж! Ріж! – раптом істерично з волав Філон.
Юрій замахнувся дрючком, а Максим пригнувся, мабуть, приготувався кинутись Шакулі під. ноги, коли той зненацька вихопив з-під сорочки чорний пістолет і, впевнений у своїй силі, зареготав. Я так і сіла. А хлопці наче остовпіли. Навіть Філон вибалушився на пістолет. Я – ні жива ні мертва, лише подумки приказувала: мамо, мамусю, рятуй мене…
