Українські традиції - Ковалевський О. В. (читать книги полностью без сокращений txt) 📗

Місце для розпалюванню вогнища вибирали на околиці села, в лісі чи біля річки, як правило, на пагорбах, що давало змогу підняти священний вогонь найближче до сонця. Вогонь у давні часи розпалював найстарший з роду. Сушняк для багаття готували заздалегідь, збирали для цього й мотлох та непотріб.

Найважливіший момент купальського свята – стрибання молоді через вогонь, що нібито сприяло очищенню від хвороб і гріхів. Інколи багаття розкладали так, щоб, перестрибнувши через нього, відразу потрапляли у воду, тобто здійснювався ритуал подвійного очищення. Вогонь і вода зв'язували пари – начебто благословляли їх шлюб, обіцяли здоров'я і багатодітність. Вогонь купальського багаття виконував ще й очищувальну магічну функцію – у ньому спалювали речі хворих, вірячи, що це принесе їм одужання. Спалення купальського деревця (Марени) належить до обряду жертвоприношень, а спалювання опудала символізує знищення нечистої сили. У давнину побутував звичай кидати у вогонь півня або кінський череп – солярних [366] жертовних тварин.

Попіл купальського вогню був надзвичайно цінним атрибутом лікувальної та відьомської магії, тому вогнище охоронялось всю ніч.

Вода у купальських обрядах теж відігравала важливу роль. Ми вже говорили про очищення водою. Роса, що випадала вдосвіта, вважалась не лише цілющою, а й священною. Захоплюючою частиною свята було ворожіння на вінках, пущених на воду. Такий самий зв'язок відчувається і в регіональних особливостях знищення купальського деревця та солом'яної ляльки (Купала) – у деяких місцевостях їх топили у воді.

Щодо Марени та Купала, то їхня участь у купальських обрядах – пряма вказівка на побутування у праукраїнців обрядів жертвоприношень людських. Під деревцем, яким найчастіше були верба, вишня, береза, ясен, липа, сосна, ялина, кущ бузку або терну, прибраним квітами, зіллям та городиною, садовили маленьку дівчинку, роль якої полягала у тому, щоб бути своєрідною жертвою Дереву життя. Спалення антропоморфного зображення людини і є відгомоном людського жертвоприношення.

Вшануванню рослинності у період її розквіту відтворене в обряді прикрашання купальського дерева і в обрядах, пов'язаних із зображенням зілля у цю священну ніч. Взагалі, ніч на Івана Купала була наповнена надзвичайними явищами: тварини здобували дар людської мови, вода у річках на мить перетворювалась на срібло, дерева переходили з місця на місце і говорили між собою, блискавка в цю ніч нікого не вбивала, закляті скарби давались у руки шукачам, зацвітала квітка папороті тощо.

Опишемо ж основні моменти купальського обряду.

Починалась підготовка до свята рано-вранці, коли матері йшли по воду, де примовляли тричі: «Вода швидко йде, щоб до моєї дочки швидко свати їхали! Як сонцем всі люди радіють, як любить дитина свою мамку, так щоб хлопці гинули за моєю дівкою». Після цього жінка тричі зачерпувала купальську воду, в якій варила траву тирлич. Умившись цим відваром, дівка мала надію вийти скоро заміж.

Так само до схід сонця дівчата йшли на дзвіницю обмивати найбільшого дзвона, обмивали його зсередини, приказуючи: «Як серце тебе розбиває, щоб серце (називалось ім'я хлопця) так за мною розбивалось; який ти голосний, аби і я така голосна була; як люди йдуть до церкви, коли ти дзвониш, так щоб до мене старости йшли; як люди сонечку радіють, коли ти їх кличеш, аби вони і мною так раділи». Вода, яка стікала із дзвона, збиралась у посудину і зберігалась вдома. Дівчина, яка до схід сонця вмивалась тією водою, вірила, що вийде заміж саме за того хлопця, за якого схоче.

Хлопці починали обхід села, збираючи мотлох на купальське вогнище і зносячи його до заздалегідь визначеного місця. Потім люди сходилися до громадських криниць, де відбувалось богослужіння. Цікаво, що ця традиція виникла відносно недавно. Служителі церкви, зрозумівши марність боротьби із «поганським святом», архаїчну традицію вшанування води християнізували. Після моління жінки сипали мак до криниці або прикрашали їх вінками цибулі чи просто квітами, виконуючи обряд закликання дощу.

Перед заходом сонця двоє хлопців приносили щойно зрубане деревце і закопували на обраному для святкування місці. Дівчата обмітали довкола верби галявину, посипали її чебрецем, м'ятою, волошками та ін., гілки заквітчували, а на самий вершечок вішали вінки з калини та барвінку. Коли з'являлись перші зорі, починалося свято: дівчата надягали вінки, запалювали на деревці свічки і, повільно кружляючи у хороводі навколо деревця, співали купальських пісень.

Бувало, що роль деревця виконувала дівчина, одна із найвродливіших у селі. Її саджали в неглибоку яму, заповнену квітами та листям, зав'язували очі, і вона роздавала вінки дівчатам, що водили круг неї хороводи. Кому дістанеться вінок із свіжих квітів, той того року вийде заміж, а кому зів'ялий, той не матиме пари принаймні до наступного року. Дівчата бігли до річки, де пускали вінки на воду, слідкуючи, у який бік попливе кожен вінок. Потім дівчата «заворожували красу», роздягаючись і обливаючись водою.

Хлопці сиділи окремо від дівчат, оскільки у такому роз'єднанні полягав один із елементів обряду.

Серпень

2 серпня святкується день пророка Іллі. За язичницькою міфологією, Ілля – це Перун, тому і оспівувався він як сівач озимого посіву. Щоправда, від прадавніх вшанувань Перуна в українських обрядах збереглись лише колядки на свято Василя:

Та ще, можливо, легенди та перекази, у яких Ілля – Перун виступає силою, що здатна покарати підлу нечисть.

9 серпня – день святого Великомученика Пантелеймона, або «святого Палія».

За народними віруваннями, Пантелеймон вважається оборонцем людей від вогню. Під час пожежі навколо хати, яка горить, тричі носять ікону святого Пантелеймона, вірячи, що пожежа припиниться, особливо у це вірять, якщо пожежа виникла від грому.

У цей день селяни перед образом святого Пантелеймона запалюють свічку, «щоб у полі копи зберіг від пожежі». Існує повір'я, що той, хто цього дня возитиме хліб додому, – неодмінно втратить його. Цей день ще називається «Паликопа». Знахарі в цю пору збирають трави для лікування свійських тварин.

14 серпня святкується день Семи Святих Мучеників Маккавеїв, або, як кажуть в народі, «Маковея». В цей день у церквах святять воду, квіти і мак. Після освяти квіти й мак кладуть за образами, і вони зберігаються аж до весни, ними ж прикрашають хрест на Йордань, їх же дівчата вплітають в коси на Благовіщення, а мак розсівають по городі. Обрядовою їжею в цей день є «шулики» – ламані коржі з маком і медом.

Маковея – давнє козацьке свято. У Києві колись цього дня чоловіки, які приходили святити воду, були обов'язково у козацькому вбранні.

19 серпня відзначається Преображення Господнє, або Спаса. У цей день у церкві святили груші, яблука, мед і обжинкові вінки – жмут колосся жита і пшениці.

Колись селяни до цього дня не їли садових фруктів – це вважалось гріхом. Повернувшись із церкви, сідали за стіл, їли яблука з медом і запивали виноградним або яблуневим вином. Спаса – день поминання померлих, за віруваннями, це третій вихід душ, померлих після Страсного Четверга та Зелених Свят.

На Спаса закінчуються жнива, тож у такі роки якраз на Спаса справляють обжинки. Женці та жниці ходять по ниві й збирають колоски, потім сплітають вінки і зберігають їх до наступного року, коли з них виб'ють зерно і посіють на лану. Збираючи колоски, жниці співають: