Українські традиції - Ковалевський О. В. (читать книги полностью без сокращений txt) 📗
Цього дня старші ходили один до одного в гості, пригощались голодною кутею, пирогами та іншими стравами. Молодь збиралась на забави: найсміливіші парубки купались в ополонках, інші катались на санчатах, що ковзали по кругу на льоду, дівчата співали йорданські колядки:
Після Водохреща починалось послаблення морозів, оскільки минала половина зими. За три дні після свят жінки починали прясти, ткати, шити, а чоловіки домолочували залишки хліба в клунях.
Лютий
15 лютого святкувалось Стрітення. Його язичницька назва «Зимобор», або «Громниця». За повір'ям цього дня зима зустрічалась із весною. Напередодні свята жінки випікали обрядове печиво – «жайворонків», давали дітям, щоб ті закликали весну, допомогли їй збороти зиму, але виносити їх можна було лише у двір.
Посвячена на Стрітення свічка, яка називалась «громівниця», «громиха», виставлялась перед образами під час грози, щоб оберігати людей і худобу від грому. В цей день дівчата на перших прогалинах співали закличні веснянки.
На Стрітення ворожили на урожай – кожен господар на ніч виставляв миску із зерном на двір. Якщо зранку була на зерні роса, це віщувало врожай, не було – погана ознака.
На Стрітення освячували й воду, яка після цього вважалась цілющою, нею кропили вулики, щоб добре розводились бджоли, її давали пити худобі під час хвороби.
За тиждень перед початком Великого посту починали святкувати Масниці – проводи зими і зустріч весни. Це свято, яке тривало тиждень, щовечора збирало молодь на вечорниці. Хату для цього наймали за якесь збіжжя чи харчі хлопці у бездітного подружжя або вдови. Одружені на вечорниці ніколи не ходили. Тривали ці вечори молоді аж до третіх півнів, називались «досвітками». Останній тиждень, перед початком Великого посту, вечорниці були святковими, тобто із празниковим столом, на цьому вони припинялись і починалась вулиця (тобто ігри та забави на вулиці), яка тривала до Семена.
Одним із найпоширеніших звичаїв на Масниці був звичай оправляти «колодку». Її справляли жінки і дівчата. У понеділок зранку жіноцтво збиралось в корчмі «на колодки». Хтось приносив поліно-«колодку», його оповивали, це значило, що колодка народилась. Жінки й дівчата сідали за стіл, вітаючи одна одну з народженням колодки, потім співали пісні. Після святкування народження колодки заміжні жінки ходили по хатах, де були дорослі хлопці та дівчата, і прив'язували їх матерям колодку до ноги. Це було покарання за те, що не оженили синів чи не віддали заміж дочок за осінні весільні місяці.
В'язали і дівчата колодку, але хлопцям, і не до ноги, а до лівої руки, ця колодка прикрашалась стрічками, квітами тощо. Парубки платили дівчатам викуп за колодку грошима або якимись подарунками. Справляли «колодку» цілий тиждень, оскільки у понеділок вона народилась, у вівторок хрестилась, у середу – женилась, у четвер – померла, у п'ятницю масничного тижня відбувались тещині обіди. Зяті водили тещу до себе в гості і частували.
На Масниці весело розважались різними іграми: катанням з гір на санчатах, катанням на «крутилках», на льоду тощо. Частувались щодня варениками із сиром та сметаною або гречаними млинцями.
У першу неділю Великого посту відзначався день Власа – переінакшене ім'я язичницького бога Велеса – покровителя домашніх тварин, духа родючості, плодючості, достатку і домашнього господарства. Це свято винятково родинне, пов'язане з пошануванням худоби: це і обкурювання домашніх тварин ладаном та цілющим зіллям, прикрашання хлівів та худоби вінками, стрічками тощо.
Цього ж дня, за традицією, починали організовувати і громадські череди, наймати пастухів, укладати договори.
Березень
Рік в українців, як і в усіх інших слов'янських народів, складався із двох циклів, відповідно і новоріччя святкувалось двічі. Весняне новоріччя розпочинали зустрічати в день Явдохи (14 березня), це ймення означало буквально «життєславна» і звучало як Явдоня. Асоціюється це ім'я з заступництвом земної природи і знаменує пробудження життєвої сили землі.
Починаючи з цього дня, діти ходили по дворах і славили прихід весни, співали закличні веснянки і носили із собою вирізаних з дерева ластівок або випечених «жайворонків»:
У цей день наші предки зустрічали весну, виходячи до схід сонця на горби, ставали на воротах або вилазили на дерева і закликали її. Деякі з магічних закликань весни збереглися і до цієї пори:
«Жайворонки», «соловейчики» дарувались весні як жертвоприношення. З Явдохи починаються і магічні весняні ігри – «веселки», «гаївки», «гагілки», «ягівки» (так вони називались у різних місцевостях), що «допомогали» весні у її оновлюючій роботі. Виконувались веснянки аж до Зелених свят.
22 березня, на Сорок Святих, повертались із вирію шпаки та жайворонки – вісники весни, школярі цього дня приносили своєму вчителю сорок бубликів, ходили з обрядовими «жайворонками» і славили прихід весни:
У день Сорока Святих Мучеників у багатьох регіонах України «гукали» весну – збиралися за селом на горбах, співали веснянок і при цьому перегукувались.
Від Сорока Святих ще буде сорок морозів, але весна вже близько.
ЗО березня відзначалося свято святого Алексія, яке у народі мало назву «Олекса теплий». Діти слухали на водоймах, як щука пробиває хвостом кригу. Щовечора після роботи хлопці й дівчата збиралися в гурти, дівчата співали веснянок. Пасічники цього дня виставляли вулики на пасіку, беручи із собою ікону Зосима і Саватія – покровителів бджільництва. Освячуючи вулики іконами, вони примовляли: «Бджоли, готуйтеся, йдіть, не лінуйтеся. Приносьте густі меди, воски та рої Богу на славу, а мені на пожиток».
У березні, в третю неділю Великого посту, святкувалась Христя. Цього тижня, який називався ще «хрестопоклінним», по всій Україні випікали хліб у формі хреста. Частину спеченого хліба з'їдали, а другу – ховали до комори в зерно. Коли сіяли ячмінь чи овес, ярову пшеницю, господар брав із собою той хліб у поле. Його клали на землю, молилися Богу, з'їдали частину і промовляли: «Господи, поможи, Господи, благослови. Дай, Боже, на той рік їсти свій хліб». Залишки хліба закопували на полі, щоб був кращий урожай.
