Приватне життя феномена - Гуцало Євген Пилипович (онлайн книга без txt) 📗
Нам пощастило стати свідками тільки однієї зустрічі старшого куди пошлють із радником президента, і, не по- кладаючись на американську пресу й телебачення, ми зафіксували всі жести й слова як Хоми, так і представника вашінгтонської адміністрації. Що бачили, як мовиться, те й зафіксували. Так, їхня розлука була драматична, адже кожен не бажав зійти зі свого ідеологічного рубежу — ні грибок маслючок зі свого яблунівського, ні радник зі свого, продиктованого інтересами військово-промислового комплексу. Честь і хвала Хомі! Проте закрадається жаль у нашу душу...
Так, закрадається жаль у душу! Адже зодягнувся радник у солом’яний бриль, у сорочку-вишиванку, у козацькі штани? Адже відростив пишні селянські вуса? Адже готував межигірське пиво, адже розучував колядки й запам’ятовував яблунівські прислів’я? Адже, зрештою, видавав себе за поборника прав людини в колгоспі «Барвінок»? То, розлучаючись із Хомою, чому не передав нікому дружніх своїх привітів у Яблунівку?!
Авжеж, грибок маслючок, будучи в афекті, навіть руки на прощання не подав радникові, повернувся — й гайда подався. Хома є Хома, з нього небагато й візьмеш. Але ж радник!.. Гаразд, ЦРУ підвело, цій шпигунській організації не вперше підводити своє начальство... Але ж міг радник на території своєї літньої резиденції наздогнати Хому й навіть силоміць передати привіт, скажімо, рідній жінці старшого куди пошлють Мартосі! Бо як же це грибок маслючок повернеться додому без привіту від представника вашінгтонської адміністрації?! Дивись, жінка й через поріг не пустить, огріє качалкою по плечах. Та й декому іншому міг передати привіти — й директорові школи Кас- тальському, й дідкам Бенері та Гапличку, й спекулянтці та пройдисвітці Одарці Дармограїсі... Жаль, що вони так і не дочекаються привітів од радника.
РОЗДІЛ П’ЯТДЕСЯТ СЬОМИЙ,
у якому на авансцену виступає робот Вася, котрий, лаючись, п’ять нулів множить на п’ять нулів, отриману суму ще раз множить на п’ять нулів, а також дебатується питання про те, чи народна медицина спроможна вилікувати робота Васю
Робот Вася, кібернетичне диво з кібернетичних чудес, працював на тваринницькій фермі колгоспу «Барвінок» і за Хому, й за себе. Хтось би назвав його двійником грибка маслючка, посилаючись на те, що обоє були запрограмовані на роботу коло худоби та коло гною. Проте, як ви розумієте, навряд чи комусь пощастило б створити механічну істоту, адекватну старшому куди пошлють, адекватну його працелюбству, лукавству та генію. Хома — феномен, старший куди пошлють не так навіть колгоспу «Барвінок», як тепер уже всієї планети, то чи можна говорити про те, що в нього є двійник, навіть якщо це робот Вася, справді кібернетичне диво з кібернетичних чудес?!
Робот Вася міцно тримався на ногах, та якось таки послизнувся на гною і впав. Упавши, робот Вася поламав антену, але замість поламаної випустив нову і ввімкнув запасний блок. Лічильник випромінювання посилав йому в мозок тривожні сигнали, і, лежачи на мокрій підстилці, робот Вася розгублено кліпав індикаторами, не в змозі підвестись. Він відчував, що після цього падіння щось сталося з його чутливими приладами та надчутливими деталями. Підійшла доярка Христя Борозенна, подала роботу Васі руку, допомогла звестись і проказала докірливо:
— Бач, Васю, вже й на своїх ногах утриматись не годен. Ото не треба вчащати до буфетниці Насті й просиджувати в неї всі зароблені в колгоспі гроші.
Й далі розгублено кліпаючи індикаторами, він увімкнув додаткові звукові фільтри, щоб заглушити докірливий голос доярки. Крім того, прибрав шасі і вимкнув найнижчу свою передачу, яка увімкнулась автоматично, коли, послизнувшись, падав. А вже тоді долонями обтріпав штани й мовив:
— Не думай, Христе, що я такий п’яний, аж валяюсь, що я набражився, як п’яниця. З учорашнього дня і макової краплини в роті не мав, бо не хочу, як дід сороківки.
В голові дзвеніло, й робот Вася вилаяв себе за необережність: «П’ять нулів помножити на п’ять нулів, отриману суму ще раз помножити на п’ять нулів!» А що дзвін не минав, то робот вилаявся ще експресивніше: «А матері твоїй ковінька в усі зарубіжні моделі оптимізації розподілу капітальних вкладів!» А що джмелі не переставали густи, робот Вася лайнувся і втретє: «Ідіть к хрінам усі алгоритми вибору, всі допустимі структури, усі значення параметрів, усі задані обмеження, усі критерії якості параметричного простору змінних!»
Доярка Христя хоч і не з роботів, а з живих людей, проте чи вгадала, чи по індикаторах робота Васі прочитала всі його думки, й питає:
— І навіщо ото в п’ять нулів, га? І в зарубіжні моделі оптимізації розподілу капітальних вкладів? І в усі критерії якості параметричного простору змінних?
— Якби не боліло, то не лаявся б,— зізнався робот Вася.— Так на душі, наче між десятим і одинадцятим блоками замкнувся контакт.
— Контакт замкнувся між блоками! — передражнила доярка.— Ото не вчащай до буфетниці Насті!
— Золотенька моя, повір, що не брешу! —по-людському скаржився робот Вася.— Болить! І ретикулярне ядро, де формуються команди, болить... І прилад, де дискретизу- ється час, де відбувається координація й автокореляція... Й з ефекторною послідовністю щось не те...
— Скрипливе дерево два віки живе, а здорове й одного не виживе,— пожартувала Христя, проте й посмутніла, бо втямила, що робот Вася не бреше, що й справді болить, що й справді не ходив до буфетниці.— Ну, якщо в тебе з координацією й автокореляцією щось не так, то чом би й до лікаря не піти?
— Чого мені вештатись по лікарях, я — робот! — гордо сказав робот Вася. І, ступивши крок по фермі, застогнав і рукою за груди вхопився.— А щоб скрутились усі вектори критеріїв і глобальна ціль, щоб побила морока усю сукупність функцій і потік керівної інформації, а щоб світ не світив і сонце праведне не сходило для максимальних ефектів при мінімальних затратах!
— Гі на тя, як ти лаєшся! — захоплено сказала доярка Христя Борозенна.— А від лайок хіба менше кольок у грудях коле? До лікаря гайда, треба лікуватись, бо хто робитиме на фермі, поки Хома Хомович не вернувся з Америки?
— Зроду не шукав собі дубового хреста по лікарнях! — гордо сказав робот Вася, а що біль не минав, то вилаявся знову: — А щоб колом стали логістична крива й середній потік інформації!
Обережненько, співчутливо охаючи та зітхаючи, завела доярка Христя Борозенна скаліченого робота Васю до червоного кутка на фермі й тут допомогла йому вкластись на старенькому пошарпаному дивані. Принесла свіжоздоєно- го молока в склянці, щоб робот Вася закропився, проте від молока недужий відмовився, стогнав голосно:
— Фотоелементи мої ниють, якісь негаразди з нейроно- подібною сіткою...
Кожен із яблунівських колгоспників, глянувши на робота Васю, відразу втямив би, що він уже не здатен так, як раніше, перебирати різні варіанти рішень у пошуках оптимального, що йому вже не до снаги одночасна переробка інформації по багатьох і різних каналах, щоб прийняти паралельні рішення. Та й, з усього видать, порушились хі- мотронні зв’язки, які вже не забезпечують комунікативних стосунків між ділянками мозку.
Хто тільки того дня трапився на фермі, неодмінно приходив подивитись на хворого робота Васю, що лежав у червоному кутку. Звісно, бо дивина дивна, бо де ще коли вдасться побачити хворого робота! Вони, як правило, безвідмовні, дужі, при здоров’ї, їм не загрожують ні радикуліти, ні цироз печінки, ні тиф, ні туберкульоз, ні гонконгський грип. А тому-то роботам не потрібне медичне обслуговування, їм не виплачується грошова допомога по листках непрацездатності. В санаторії вони не їздять десь там у Крим чи на Кавказ, щоб підлатати нерви або серце.
З уст в уста переказували, що посковзнувся робот Вася на рівному місці. Й треба ж: досі не спотикався, а тут спіткнувся. В яблунівську лікарню йти не хоче і в районну поліклініку їхати також не бажає, бо що там йому поможе, терапевт чи ортопед, хірург чи невропатолог. Розказували колгоспники, що лежить робот на дивані, стогне й лається крізь зуби у якісь там критерії ефективності, у фактори й функціональні перетворення факторів!
