Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Разное » Твердиня - Кидрук Максим Иванович (книги полные версии бесплатно без регистрации .txt) 📗

Твердиня - Кидрук Максим Иванович (книги полные версии бесплатно без регистрации .txt) 📗

Тут можно читать бесплатно Твердиня - Кидрук Максим Иванович (книги полные версии бесплатно без регистрации .txt) 📗. Жанр: Разное. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

ньої копійки, склався чирвовий флеш (у цій ситуації, мабуть, краще сказати: всього лиш чирвовий флеш).

...На руках у Луки Молінарі виявилися хрестовий валет і бубноїш дев’ятка, що разом із трьома картами зі столу сформувало симпатич ний фул-хаус — три дев’ятки й пара валетів, — комбінацію, що є ви* щою за флеш.

Лука виграв. Італієць в один момент став багатшим на п’ятдеслі тисяч баксів.

А потім помер. Бо левова частка з тих п’ятдесяти тисяч у банку прийшла від Роджера, і розлучатися з ними стрілець не збирався. Не буч ло звинувачень у махлярстві, пустопорожніх слів і погроз. Зорн про-І сто забив Луку до смерті, навіть не відтягнувши від стола...

Марко вимагав у Джейсона знайти і покарати винного, але сивочо* лий обмежився тим, що заборонив азартні ігри і вишпетив своїх стріль¬ців. Він пообіцяв кухарю поховати Луку, проте наступного дня передуі мав і наказав Амаро Кіспе сплавити тіло до Пуерто-Мальдонадо разом

із носіями сера Пола Холбрука і двома вченими, що мали нещастя сидіти того вечора за одним столом із Роджером Зорном: американським інженером Джеймсом Деваром і китайським ученим-матеріалознавцем Сун Чі.

—Співчуваю, — тихо сказала Сатомі, зауваживши вологу на очах Марко.

—Та пусте... Але дякую.

Дзенькнула посудомийна машина. Італієць підняв голову:

—Все, є робота. Пішли.

XСІІ

14 серпня 2012 року10:29 [UТС-5] Паїті

Захопивши ліхтар, Сьома спускався до Білої кімнати. Дорогу він пам’ятав слабко, але сподівався, що інтуїтивно відшукає шлях, коли

потрапить-до найнижчих галерей. Крім того, у нього з’явився орієн- і нр — хай лише звуковий, та все ж це краще, ніж ніякого — до хлоп¬ця долинало деренчання відбійних молотків та притлумлене гупання молотів. Щось підказувало йому, що звуки надходять із порожнин близьких (якщо не суміжних) до Білої кімнати.

Крім електричного світильника, Сьома запасся фотоапаратом, блок¬нотом, кульковою ручкою і мобільним телефоном (останній узяв через калькулятор, що був серед установлених програм). Фотокамера телі¬палась на шиї, решту «спорядження» він розштовхав по кишенях.

На межі між освітленою та неосвітленою частинами коридору Сьо¬ма спинився (стукіт звучав геть як серце велетенського чудовиська; хло¬пець почувався біблійним персонажем, що потрапив у черево кита, і протискується стравоходом поміж легенями... нерівномірність стуко- іу не викривляла, а навпаки посилювала ефект, породжуючи здогади, що серце монстра хворе, засмикане безкінечними аритміями). Семен витягнув з джинсів мобілку і покосився на екран. 10:32. Його не ціка- нив час, просто він мусив чимось зайняти руки, поки відважиться.

Формально заборону спускатися Джейсон не відміняв, але зараз си- іючолого нема на Паїтіті: він уже півгодини як полетів кудись разом з Лео.

«І що? Блін, що це міняє? — міркував Семен. — Якщо мене засі-чуть, то схоплять і без Джейсона». Ате, що його засічуть, не підляга-ло сумніву: протягом дня в підземеллі тинялось достобіса індіанців і учених.

«Але й стовбичити тут до обіду я також не можу». — Його тягло вниз наче магнітом.

(...ми ж не в змозі опиратися силі тяжіння, правда?..)

Хлопець ще раз зиркнув на мобілку — 10:33 — і заховав її в ки-шеню. Облизав губи й повільно видихнув. Виштовхавши думку «для чого я це роблю?», що панічно колотилась у мозку, за межі активної частини свідомості (так, саме так, це десь приблизно в задниці), він рішуче переступив рубіж між монохромним світлом і пітьмою.

Клац — світло. П’ять кроків — клац! — і за спиною темрява.

«Нормальок», — підбадьорив себе Сьома, пришвидшуючи крок (щоб світло попереду вмикалось раніше, ніж зануриться в темряву секція коридору, що лишається позаду). Клац... Клац... Клац... Клац... Світлова бульбашка повзла за ним по коридору.

За одним із поворотів хлопець несподівано побачив освітлену ді-лянку на іншому кінці галереї. «Чужа» бульбашка рухалась назустріч.

«Фа-а-ак!» — подумки лайнувся Семен, відскочив назад і зачаїв¬ся за рогом.

На щастя, перед поворотом була одна з вузьких келій, які хлопець помітив підчас нічного візиту в підземелля. Сьома заховався у заглиб-ленні і завмер, коли лампа згасла.

«Побачили чи ні?» — слова скакали в голові у такт з ударами серця,

Невдовзі з-за повороту з’явились двоє мачігуенга. Індіанці, понуро опустивши немиті голови, несли дерев’яний ящик довжиною метр і шириною півметра, з горою навантажений камінням, тримаючи йо¬го за прибиті цвяхами вздовж бортів нестругані дошки. Бідолахи аж згинались під вагою ноші. Мачігуенга пройшли повз, не глянувши в бік, де принишк Семен.

«Фух, пронесло...» — від серця відлягло, проте тремтіння в ногах не зникло. Трохи почекавши, хлопець продовжив спуск.

. Через хвилину Сьома впізнав галерею, де розташувались Біла кім¬ната і приміщення з «фіолетовими» шафами. Відбійні молотки торох¬тіли зовсім поряд (схоже, в кінці коридору, куди він учора так і не дій¬шов), а сам перехід застилала крицево-молочна імла. Вдихнувши, Семен відчув її смак — сухий кам’яний пил. Зелене люмінесцентне світло, яке роїлось уночі біля входу в Білу кімнату, зникло, так, наче пилюка поглинула, всотала його.

Хлопець проминув облицьований мармуром вхіддо кімнати з напи-сами, вирішивши спершу зазирнути в приміщення, звідки долинав тур-! кіт молотків. Вхід був метрів на десять нижче по коридору, позначе¬ний плямами світла (штучного... цього разу штучного світла, подумав Семен) і хмарами порохняви, що раз за разом вривались у коридор.

Досягнувши проходу, Сьома спинився і зазирнув досередини.

Зн кострубатим входом відкривалась простора зала з високою стелею, більш-менш рівними стінами і підлогою, що нагадувала поле танко-4 вої битви.

Долівка знаходилась на півметра нижче порогу і, судячи по тому, що робили індіанці, надалі ставатиме ще нижчою.

Четверо ма-і чігуенга розтрощували підлогу відбійними молотками. Ще шестеро розбивали виламані шматки граніту на уламки, орудуючи кирками і велетенськими чавунними молотами.

Просто під порогом сидів хтось Із науковців (білявий чоловік років тридцяти п’яти), проробляючи над кожним уламком дивну процедуру.

Він брав шматок, відколотий від підлоги, зважував на лівій руці, а потім водив над ним правою.

Після цього в більшості випадків уламок летів до дерев’яного ящика (бра- та-близнюка того, що несли індіанці, з якими зустрівся Семен на під¬ході до низинних галерей).

І тільки поодинокі шматки приковували до себе більшу увагу. Вчений роздивлявся їх крізь лупу, а тоді клав на примітивні ваги, що стояли біля його лівого стегна. От тільки клав не на площадку для зважування (на якій стояла кілограмова гирька), ;і під неї, і дивився, що буде. Звісно, нічого не відбувалося, і камінь летів у ящик до решти.

Попри те що білявий чоловік сидів буквально під ногами Семена, хлопець не помічав його. Він зауважив чоловіка лише тоді, коли той підняв голову і привітався:

—Хелоу! — Рот закривала захисна пелюстка.

Сьома сконфужено кивнув, тамуючи бажання дременути геть. На-уковець не закричав, не став кликати охоронців. Він навіть не здиву-вався, побачивши хлопця. Робота тривала, так наче Семена там не було. Або вони не знають про наказ Джейсона, або ж Джейсон сьо- і одні вранці видав нове розпорядження: не чіпати чувака з поламаною погою. Сьома цілу хвилину переминався з ноги на ногу, але ніхто біль¬ше не звертав на нього уваги. Учений повернувся до марудної роботи і не здіймав голови. Хлопець відчув себе дурнем, згадавши, як ховав¬ся від мачігуенга кілька хвилин тому.

Трохи нижче від входу в «каменоломню» галерея впиралась у чо- і ириметрові сталеві ворота з масивним навісним замком.

Зрештою росіянин розвернувся і попрямував до Білої кімнати. За-йшовши, увімкнув електричний світильник, поставив його на підлогу і веівся, підклавши незагіпсовану ногу під стегно, навпроти стіни із зо- браженням долонь і загадкових символів.

Повернулось уже знайоме відчуття полегкості. Сьомі здавалось: якщо він заплющить очі і набере в груди багато повітря, то злетить ієн під стелю кімнати. Від однієї думки про це у шлунку залоскотало.

Перейти на страницу:

Кидрук Максим Иванович читать все книги автора по порядку

Кидрук Максим Иванович - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Твердиня отзывы

Отзывы читателей о книге Твердиня, автор: Кидрук Максим Иванович. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*