Щит і меч - Кожевников Вадим Михайлович (список книг .txt) 📗
— Панове, мені здається, бесіда на такі теми не може сприяти травленню.
— Авжеж, — улесливо згодився Рейс, — сніданок був, як завжди, чудовий, особливо смачні були збиті вершки.
— Ви ласун.
— Я згадав матусю, — мрійливо сказав Рейс, — вона так чудесно готувала!
— Так, усі ми колись були дітьми, — млосно зазначив Клейн і, простягнувши ноги в теплих капцях, подивився у вікно. Йшов дощ із снігом. Клейн додав сумно: — А тепер моя голова в тужному снігу сивини. Нещодавно я довго розглядав, себе в дзеркало й побачив немало зрадливих зморщок…
— До речі, — жваво сказав Вайс, — капітан Дітріх і я, ми надзвичайно вам вдячні: ви так люб'язно передали нам список ваших інформаторів! Це величезна послуга абверові.
Флінк кинув на враженого Клейна підозріливо-мстивий погляд.
«Добре! — подумав Йоганн. — Ви, сволота, тепер зчепитеся, як павуки в банці. Флінк напевне накапає донос, і ти, вилощений кате, від нього не відстанеш — теж строчитимеш».
— Стривайте, стривайте, — збентежено промимрив Клейн, — тут щось не так…
Вайс не дав йому закінчити, встав, потиснув руку, мовив, приємно всміхаючись:
— Найкращі побажання вашій шановній дружині і вашому чарівному малюкові. — Потім обернувся до Рейса: — Унтершарфюрер виявив нам особливу люб'язність, рекомендувавши в'язня № 740014: виявляється, це був його особистий інформатор. Воістину висока жертви на вівтар абверу! — Вклонився всім, клацнув каблуками й попрямував до дверей.
Дітріх попрощався стриманіше й не вважав за потрібне комусь там дякувати.
Він твердо вирішив, що добуті тут матеріали припише виключно власній ініціативі та особистій проникливості. Інакше перед Лансдорфом не вислужишся. Він добре знав цю людину.
В роки першої світової війни Лансдорф, друг фон Папена, під керівництвом Вальтера Ніколаї провів чимало блискучих розвідувальних операцій у найбільших країнах Європи. І тепер він на особливому становищі в СД, Гейдріх і Гіммлер звикли покладатися на нього. І все-таки він в опалі: розійшовся з імперським керівництвом у поглядах на єврейське питання.
У перший період, коли наці ще тільки прийшли до влади, Лансдорф вважав винищення єврейської частини населення доцільним, бо це, як він висловився, «привчало необстріляну молодь до м'яса».
Але згодом, після блискавичного захоплення Польщі і Франції, він почав прокламувати ідею, що не слід цілком винищувати євреїв. Найбільш працездатних, за прикладом рабів Стародавнього Риму, треба запроторити у вибрані рудники й шахти, щоб вони в спеціально обладнаних там майстернях виробляли різні цінності. Так само треба зробити і з єврейськими вченими: зібрати їх, ізолювати, але при цьому створити такі умови, в яких вони зможуть займатися наукою. Ну, а всі їхні досягнення стануть надбанням німецьких вчених, які на свій розсуд розпоряджатимуться ними.
Це ревізіоністське судження про одну з істотних доктрин Третьої імперії було розцінене, як лібералізм, і Лансдорф не одержав високого поста, якого заслуговував.
Крім того, в Лансдорфа був украй своєрідний погляд на своїх співвітчизників, призначених для розвідувальної служби.
— Ми — німці, — міркував Лансдорф, — наділені здатністю досконально оволодівати всіма формами державного послуху. Інстинкт дисципліни, сліпого виконання у нас надзвичайно розвинений. Це необхідні якості для розвідника. Але нам не вистачає артистизму французів і слов'ян. Особливо слов'яни — їм притаманні риси реалістичної фантазії. Не випадково саме росіяни подарували людству Достоєвського, Толстого, Чехова. І відчайдушність! Здійснили ж вони, хай їм чорт, цю революцію!
Тому Лансдорф був дуже скупий на похвалу своїм співробітникам. Він завжди вбачав у їхніх операціях схильність до зайвих силових акцій, а позапланові терористичні акти вважав ознакою неврастенії — роботою на публіку. І до Штейнгліца ставився зневажливо: ну, який це розвідник — звичайний різник, позбавлений уяви.
Дітріх знав, як важко заслужити схвалення Лансдорфа.
А от Вайс не знав, як пильно приглядається до нього Лансдорф. Саме в цьому молодому єфрейторові, що прислужував йому, він підмітив той артистизм, якого так бракувало німецьким розвідникам. Він тонко підмітив цей артистизм, коли Йоганн читав йому вголос нуднющий французький роман. У Йоганна був майже підсвідомий талант перевтілення. І він, дуже тонко модулюючи голосом, передавав інтонації, тональність, манеру вимови тих персонажів, довжелезні монологи яких читав куняючому у ванні навченому досвідом, визначному німецькому розвідникові, що однаково віддано служив і кайзерові, і Гінденбургу, і Гітлерові, — як, власне, і весь генералітет Третьої імперії.
29
І потяглися нескінченні табори: прифронтові, збірні, транзитні, сортувальні, відбірні, штрафні… Нескінченні відкриті кладовища, де живі мерці були поховані в дощаних склепах бараків. Холод, голод, епідемії значилися тут у графі найекономічніших засобів умертвіння, і що вищий був процент загибелі людей, то плодотворнішою вважалася робота табірної адміністрації.
Вайс розмовляв з комендантами, слухав їхні скарги, нарікання, роздуми. Скарги скрізь були приблизно однакові. Адміністрація змушена давати табірні ємкості не тільки для військовополонених, але й для усунення зайвих їдців на «звільнених територіях». Розстріли — надто марнотратні: вони поглинають значну кількість боєприпасів, необхідних для фронту, та, на жаль, лише великі концентраційні табори обладнані капітальною технікою знищення.
Вайс висловлював глибоке співчуття комендантам таборів. Він сподівався прихилити їх до себе, більше вивідати й про інші труднощі, з якими стикається адміністрація. Йому треба було, добути матеріали про підпільні комуністичні організації, які діяли в таборах. Цікавили його також найбільш практично корисні відомості про способи втеч, він хотів знати, як здійснюється система охорони, яким чином запобігають втечам, як переслідують і розшукують втікачів. І ці «задушевні розмови», в яких Йоганн лише підтакував і захоплено співчував, давали йому чимало корисного.
Відомості, почерпнуті в табірних картотеках, і безліч інших матеріалів, що назбиралися в Йоганна, потребували особливо місткого сховища. І ось, передбачливо загорнувши свої багатства у вату й надавши їм форми довгої тонкої ковбаси, Йоганн змушений був одного разу порізати автомобільну камеру, щоб умістити в неї свій архів. Переконавшись, що все буде ціле, він заклеїв камеру, засунув у покришку, накачав повітря і поклав у багажник. Змонтований ним запасний скат на випадок чого міг бути не гірший від інших чотирьох.
За ці дні незмірного напруження Йоганн вкрай вимотався, але голова його лишалась ясною, думка працювала чітко, а постійна збудженість, хоч як це дивно, допомогла йому гостріше сприймати події, відокремлювати головне від побічного, чіпко схоплювати на льоту кожне слово, яке могло бути корисним.
Він виконав гігантську роботу, конспектуючи, шифруючи табірну документацію, записуючи на мікроскопічні клаптики паперу розташування таборів, дислокацію охоронних частин і підрозділів. На цих самих клаптиках він розміщував і списки табірного командування, сповіщав статистику умертвінь, імена героїв і зрадників. Особливу увагу він приділяв засобам вербувань, до яких вдавався ворог.
А засобів цих було безліч. Наприклад, в'язня, приреченого стояти кілька днів у вузькій бетонній камері штрафного блоку, несподівано витягали звідти, ставили під теплий душ, голили, натягували на нього пристойний цивільний костюм, садовили в машину й привозили в один з міських «веселих» будинків. Потім, напоївши, одводили до дами. А вдосвіта — знов у машину, знов у штрафний блок, у страхітливий кам'яний футляр. Минало кілька днів. Співробітник гестапо викликав в'язня. І той мусив обирати: або смерть, або зрада.
Існували й більш витончені методи, наприклад, підсилання провокаторів, які видавали себе за антифашистів. Мета тут була подвійна: з одного боку, викликавши симпатїї до себе, виявити справжнє обличчя в'язнів і, з другого — це було складніше, — зблизитися з непокірними в'язнями, втовкмачити їм, що боротьба безглузда, переконати їх, що всіх радянських військовополонених при поверненні на Батьківщину в усіх випадках жде кара. І для більшої переконливості не раз інсценували втечу окремих провокаторів, а потім їх перекидали через лінію фронту або до партизанів, щоб ці зрадники оббріхували тих, хто і в таборах зберігав мужність, стійкість, відданість Вітчизні, знаходив у собі сили боротися з ворогом.
