Щит і меч - Кожевников Вадим Михайлович (список книг .txt) 📗
— Розігруєш? — так само спокійно спитав шахтар. — Прикидаєшся новачком? Мало ти нам роти гіпсував, щоб під час мордувань не кричали?
— Так, цікаво. — Йоганн злегка вмокнув пальця в холодну рідину в банці. Він подивився на годинник, звелів:
— Підійди до мене.
Той покірно наблизився. Йоганн відчинив шафу.
— Ставай.
Шахтар звично простягнув руки до кандалів.
— Не треба. Поворушись, порухайся.
Шахтар виконав і це.
— Тепер стань, зіпрись об стінку й щоб ані звуку, ані шереху. Зрозумів? — І, востаннє суворо глянувши в розгублене, здивовано обличчя шахтаря, зачинив шафу і вийшов.
У коридорі нікого не було. Перед спецблоком — теж ані душі. Табір, оповитий промозглим туманом, що аж смердів гнилим баговинням, здавалось, вимер. Різке, якесь мертвотне світло прожекторів клубочилося разом з туманом. І відчуття нереальності всього навколишнього на мить охопило Йоганна. Та тільки на мить. З напівзабуття його вивів блокфюрер. «Кролик», який прийшов з ним, виразно підморгнув, указуючи на шафу.
Блокфюрер сказав з повагою:
— А я думав, пане єфрейтор, вам асистент потрібен, а ви самі впоралися.
Втрьох вони зайшли до камери. Йоганн сів за стіл. «Кролик», що тримався з догідливою розв'язністю, теж сів, не чекаючи запрошений.
— Встати! — крикнув Йоганн і, схопивши гумову палицю, з розмаху вдарив нею по голові.
«Кролик» схлипнув, затулив обличчя руками.
— Мовчати! — наказав Йоганн і махнув рукою блокфюреру. Коли той вийшов, Йоганн ледь прочинив дверці шафи, пильно подивився на «кролика». — Ти!.. — І назвав номери ще трьох інформаторів, причому вимовив це голосно, чітко. Потім розвалився на стільці й, похитуючи головою, вів далі: — Усі ви четверо, — він знову виразно повторив номери, — своєю роботою на гестапо заслужили підвищення.
— Дякую, пане обер-єфрейтор!
— Мовчати! Я не закінчив. Служба абверу бере вас у свою систему. А ти… — Вайс подав «кроликові» аркуш паперу й олівець, — пиши, хто тут за твоїми даними підлягає негайній ліквідації.
«Кролик» схопив папір, почав квапливо писати. Від старання його лоб заросився потом. Коли він простягав списаний папір Вайсові, од попередньої його розв'язності не лишилося й сліду.
Йоганн переглянув список.
— Усі? А тепер геть звідси. І запам'ятай: ми, абверівці, повісимо тебе, якщо патякатимеш. — Визирнув у коридор, наказав блокфюреру, що чекав там: — Одвести його, та не забудь дати кілька разів по пиці, щоб він мав такий вигляд, як і належить мати після виклику в спецблок. — І провів їх до дверей.
Повернувшись, почекав трошки, знову визирнув у коридор, потім відчинив шафу.
— Виходь. — Спитав: — Усе чув?
Шахтар кивнув головою.
— Поглянь на список.
Шахтар підійшов до столу.
— І мій номер виписав, гадюка…
— Так, — сказав Йоганн, — це добре, що він тебе не забув.
— Кому добре?
— Ну, скажімо, мені. — Спитав суворо: — Тепер ти зрозумів?
Шахтар знову кивнув. Вайс суворо попередив його:
— Через два дні — не раніш.
— Гаразд, — спокійно сказав шахтар. — Через два дні задушимо.
Йоганн сказав суворо:
— Даси згоду вступити у фашистську школу диверсантів-розвідників. Трохи покомизишся — і згодишся. Але зваж: я тебе більше не знаю, і ти мене там теж не знаєш.
— Ясно.
— Ходім, — наказав Вайс і попрямував до дверей.
І раптом долинуло таке рідно слово.
— Товаришу! — покликав шахтар.
Йоганн обернувся.
— Треба мені теж, дай як слід. — Шахтар показав кулак, заплющив очі, зажадав: — Бий!
— Не можу…
— Тобто як це не можеш? — обурився шахтар. — Як це не можеш, коли треба?
— Не можу, — повторив Йоганн.
— Нікчема, — зневажливо кинув шахтар. Подумав і додав: — Неврастенік.
Побачивши, що це не справило на Вайса враження, шахтар якусь мить подумав і рішучо взяв зі столу гумову палицю, геть вкриту металевими гайками.
— Не треба, — попросив Йоганн.
— Думаєш, обійдеться? — спитав шахтар.
— Обійдеться, — сказав Йоганн.
Вони разом вийшли із спецблоку. Попереду, важко тягнучи ноги, плентався шахтар, позаду, тримаючи руку на відстебнутій кобурі, йшов Вайс. У комендатурі він наказав черговому солдатові охорони одвести в'язня в барак.
А другого дня Йоганн запропонував Дітріхові, начебто за рекомендацією Рейса, включити до списку відібраних ними кандидатур ще в'язня № 740014. І коли потім Йоганн подякував Рейсові за рекомендацію підхожої кандидатури й назвав номер в'язня, Рейс вражено вирячився на Йоганна. Та зразу ж він осміхнувся й відповів, що радий зробити йому послугу. Очевидно, цей гестапівець гадав, що вдало обкрутив абверівця. Він добре пам'ятав, що в'язень № 740014 — найближчий кандидат у смертники, а за якими мотивами саме його відібрали абверівці, — це Рейса не цікавило.
Тепер, коли список відібраних для диверсійної школи в'язнів було складено, капітан Дітріх мав усі підстави вважати свою місію в експериментальному таборі завершеною, і, як вія гадав, завершеною успішно. Радувало й те, що йому пощастило не ходити до табору, бо він боявся інфекції.
Перед від'їздом оберштурмбанфюрер Клейи запросив Дітріха і Вайса на сніданок. І все було, як і минулого разу на обіді на честь їхнього приїзду. Клейн, Флінк, Рейс і Штрумпфель, розвалившись у кріслах, неквапливо розмовляли, тільки тепер предметом їхньої розмови була не музика, а живопис.
Після смачного й ситного сніданку Клейн знову запросив усіх до себе в кабінет.
Професор Штрумпфель повчальним тоном широко ділився з Дітріхом своїми знаннями. Оскільки людина не що інше як різновид тварин, просторікував він, то стимуляторами мають бути найбільш економічно вигідні засоби впливу: голод як покарання і додаткова годівля як заохочення. Прилюдні екзекуції і страти матимуть виховний вплив тільки тоді, коли індивідууми, яких піддають їм, жваво, активно реагують на всі процедури, тобто поводяться природно. Якщо ж вони, що буває частіше, реагують цинічно й протиприродно, то це справляє на глядачів зовсім протилежний вплив.
Огидне ділове повчання, до того ж іще прибране в якусь науковоподібну форму, викликало в присутніх саму лиш шанобливу нудьгу, але перебити професора ніхто не наважувався. І всі пожвавішали, коли Рейс, розімлівши за чаркою шнапсу, дозволив собі перервати надто довгу лекцію:
— А ми, гер професор, у Тремблінці обладнали «госпітальну» приймальну. Там були плюшеві дивани й навіть оленячі роги — в'язні вішали на них одежу. А потім — «прошу». Двері відчинялися — рів. І просто сюди. — Рейс показав собі на потилицю.
Зневага, ненависть, гнів — усе це для розвідника Олександра Бєлова було неприступними розкошами. Йоганн сидів, як і всі, розвалившись у кріслі, курив. Скориставшись з хвилинного мовчання, шанобливо звернувся до Клейна:
— Гадаю, гер оберштурмбанфюрер, усі ці чудові спостереження являють собою волику наукову цінність, і певен, що шановний професор широко опублікує їх.
— О так, — згодився Штрумпфсль. — Це мій обов'язок.
— Але не зразу, — квапливо втрутився Флінк. — Поки не утвердиться світове панування імперії, ми повинні дотримуватися повної стриманості в деяких питаннях. Коли йдеться про інші нації.
— Та це зрозуміло, — згодився Штрумпфель.
Клейн нагадав:
— Щодо голландських євреїв, наприклад, ми виявляли навіть люб'язність: повертали прах родинам у запаяних металевих банках. І брали за банку по сімдесят п'ять гульденів.
Рейс підтримав розмову:
— Кажуть, в Аушвітці, де комендантом Рудольф Гесс, волосся обробляють парою, а потім його напаковують, щоб використати для виробництва матраців. І ще я чув, що в Дахау кістки перемелюють на добрива для полів. Для цього там поставлено спеціальну машину.
— Там колосальні масштаби, — із знанням справи сказав Флінк. — Якби вони не застосовували широко технічні засоби, їм були б потрібні додаткові території для поховань.
Клейн вигукнув з докором:
