Щит і меч - Кожевников Вадим Михайлович (список книг .txt) 📗
Через кілька днів, хоч погода була й погана, Дітріх запросив Вайса прогулятися лісом. Очевидно, він гадав, що всі стіни тут мають вуха, а йому хотілося поговорити без свідків.
Тільки-но вони заглибилися в ліс, як Дітріх почав роздратовано ремствувати на Клейна. Він зовсім не впевнений, що Клейн добросовісно допомагає йому добирати потрібних людей. Очевидно, гестапо не збирається віддавати найбільш підхожих в'язнів.
Йоганн шанобливо вислухав нарікання Дітріха, кивком голови згодився з ним: так, завдання випало важке, — почекав, поки капітан одведе собі душу, і, вибравши момент, запропонував йому посидіти на пеньку. Поки Дітріх вмощувався, Йоганн витяг з планшета свій список кандидатур і виписки з особових справ для його обгрунтування. Урочисто вручивши папери, Йоганн, нібито тільки через скромність і особливу симпатію до Дітріха, попросив його вважати виконану ним роботу своєю. Дітріх дуже уважно ознайомився з паперами й, очевидно, лишився задоволений.
Прикинувши в думці, він вирішив подати Вайсів список як результат своєї особливої пронизливості, сподіваючись, що це значно підніме його престиж, та й взагалі престиж абверівців в очах Клейна.
І ось, виявляється, досить цієї дрібниці, щоб Дітріхів настрій враз і дуже помітно покращав. Обличчя стало самовдоволеним, нібито й справді він сам так вдало добрав кандидатури і вся заслуга тут належить саме йому й нікому іншому. Він уже не звертався до Вайса, не помічав його. Він навіть не відчував до нього вдячності. Подумаєш, велике діло! Його підлеглий єфрейтор, майже солдат, добув для нього деякі корисні матеріали. Але ж це його підлеглий, старався ж він для нього, на нього працював. Виходить, йому, капітанові Дітріху, як щось само собою зрозуміле, й належить право користатися плодами цієї роботи, вважати її за свою. Тут нема про що й говорити.
І, насвистуючи, Дітріх рушив по мокрому снігу лісової стежини. Він був такий задоволений, так поспішав до Клейна, що всупереч своїй звичці навіть не боявся замочити ноги — ступав у тонких чоботях куди попало.
Як і гадав Йоганн, ознайомившись із списком в'язнів, що їх одібрав Дітріх, Клейн і Флінк не дуже зраділи.
Флінк пробурчав сердито:
— Пане капітан, ви нещадні. Ви хочете забрати в нас очі й вуха в таборі. Я протестую.
Дітріх застережливо підвів брову.
— Наскільки я вас зрозумів, ви протестуєте проти рішення генералітету вести війну всіма доступними нам засобами?
Клейн не дав сварці спалахнути, втрутився, сказав примирливо:
— Я схиляюсь перед вашим, пане Дітріх, блискучим талантом першокласного розвідника. — З широкою усмішкою налив вино, простягаючи бокал, попросив — Сподіваюсь, ви поділитесь з нами, розповісте, яким загадковим чином вам пощастило виявити весь контингент інформаторів і обеззброїти нас.
Хоч Клейн говорив усе це начебто засмучено, його очі тріумфуюче поблискували. Він змовчав про те, що найцінніші, на його думку, інформатори не попали в список Дітріха й, крім того, в списку опинилася парочка безперечних комуністів, кандидатів на знищення.
Від Йоганна це не сховалося, а Дітріх нічого не помітив. Постукавши себе по лобі, він заявив глибокодумно:
— На жаль, ключі від цього сейфа тільки в адмірала Канаріса.
— О, я так і думав! — шанобливо вигукнув Клейн. — Абвер — це чудовий інструмент для розкриття чужих секретів, але водночас і непроникна скеля, коли йдеться про зберігання професіональних таємниць. Я розумію. — І його очі знову лукаво блиснули.
Другого дня Йоганн поскаржився Рейсові, що марно він тут старався, не спав ночей: капітан Дітріх виявився таким досвідченим контррозвідником, що впорався й без нього. І навряд чи начальство розцінить цю Вайсову командировку позитивно.
Рейс поспівчував Йоганнові, та, як розраду, міг запропонувати тільки те, що одвезе його своїм мотоциклом у місто, у той будинок з дівками, до якого прикріплений начальницький склад табору.
Всі ці дні Йоганна не покидала думка про в'язня № 740014. Знову й знову гортав він його особову справу і поступово прийшов до деяких цікавих для себе висновків.
Так, в анкеті місцем постійного проживання було названо Горлівку, а в графі про професію значилося «селянин-одноосібник». А який може бути одноосібник в самому серці промислового Донбасу? До того ж в анкеті № 740014 стояло російське прізвище, хоч тут-таки значилося, що за національністю він українець.
Йоганн прикинув, як звучатиме це прізвище, якщо переробити його на український лад, і раптом збагнув, що це прізвище відомого всій країні шахтаря. Ім'я в анкеті, видимо, було вказано справжнє, і воно теж збігалося.
Увечері Йоганн прийшов у спецблок, викликав блокфюрера й безапеляційним тоном заявив, що з відома пана оберштурмбанфюрера Клейна капітан абверу Дітріх уповноважив його допитати двох в'язнів. Так само категорично він наказав привести на допит № 740014, а рівно через годину після цього — «кролика» з лисиною на брові.
Добре вишколений, і, очевидно, звиклий беззаперечно коритися, блокфюрер провів Вайса у відсік, спеціально одведений для допиту в'язнів, і залишив його тут самого.
Йоганн оглядівся. Його увагу насамперед привернула висока, до самої стелі шафа з нещільно причиненими дверцями. Йоганн відчинив дверці й сахнувся.
Шафа призначалась для підвішування, розтягування в'язнів під час допитів. Це була навіть не шафа, а футляр, що приховував змонтоване в ньому особливе хитромудре обладнання. Зі стелі звисали на блоках ручні кандали, а внизу лежали каидали для ніг. Йоганн спробував підняти їх і не зміг: такий важкий був прикріплений до них бетонний вантаж. Видимо, честь винаходу цього страхітливого розп'яття належала Флінку. Він якось кинув мимохідь, що з дитинства не може бачити крові. І завтра, а можливо, ще й сьогодні Йоганн зустрінеться з цим Флінком, і потисне йому руку, і всміхнеться йому, і поцікавиться його самопочуттям, і говоритимуть вони про якісь там незначні дрібниці: про погоду, про нові пластинки…
Йоганн причинив шафу, сів за стіл і щосили стиснув гумову палицю з нанизаними на неї металевими гайками. І враз його пальці розтулилися. Він зрозумів, що перед ним цього разу Рейсів винахід, яким той не раз чванився, жартома називаючи це знаряддя «жезлом з обручками».
Постукали. Блокфюрер завів в'язня № 740014, виструнчився біля дверей, чекаючи наказу. Йоганн знову взяв у руки гумову палицю, підійшов, наказав блокфюрерові вийти з камери. Розмахуючи палицею перед лицем в'язня, спитав по-російськи:
— Ну, що скажеш? — І нібито випробовуючи знаряддя допиту, щосили вдарив по одвірку. Потім відчинив двері, визирнув. Коридор був порожній.
Йоганн підійшов до столу, сказав:
— Сідайте.
В'язень глибоко зітхнув, як перед стрибком у воду, і сів на вгвинчену у підлогу масивну табуретку.
Пильно дивлячись йому у вічі, Йоганн назвав його справжнє ім'я. Додав:
— Стахановець. Шахтар. Комуніст. Так?
В'язень, не підводячи очей, похмуро розглядав свої руки. Обличчя в нього лишалося незворушним, мертвим. Йоганн закричав:
— Кажи, тварюко, кажи! — І вдарив палицею по столу. — Кажи!
Шахтар повернувся до нього спиною, звично обхопив голову руками.
Вайс сів, запропонував:
— Покуримо…
В'язень вражено втупився в нього.
— Правильно, — схвалив Йоганн. — Все правильно. Молодець.
— А ти сволота, — дуже спокійно, з гідністю промовив шахтар. — Пес у вовчій шкурі.
— Зрозуміло, — сказав Йоганн, — точне формулювання. — Порадив: — А ви все-таки візьміть усю пачку, ну як трофейну, чи що.
Шахтар недовірливо потягнув до себе сигарети, швидко запхнув за пазуху. Спитав:
— Купити думаєш?
— Ну, коли б ви були продажний!
— Такий, як ти?..
— Ну ось що, — попросив Вайс, — досить. — Нахилився. — А коли я тобі вірю?
— Купуєш, — уперто повторив шахтар.
Йоганн простягнув до нього руку й мало не звалив зі столу велику жерстянку з розведеним гіпсом. Спитав машинально:
— На якого біса це тут?
