Опівнічні стежки - Канюка Михайло (полная версия книги txt) 📗
– Що це таке? Що це, питаю я тебе?!
– С… свіжий номер, пане штурмбанфюрер!
– Свіжий, кажеш? От я тебе… освіжу зараз! Йолопе! Читай, читай свою газету!
Редактор перехилився через стіл, надяг тремтливою рукою пенсне, боязко посунув газету до себе. Прочитав уголос:
– Товариші… Підпільний райком партії… Що це?
Санднер і Ролінг презирливо подивилися на нього.
– Це справді свіжий номер твоєї газети? З вставленою більшовицькою сторінкою? Геть, негіднику! Е, ні, стій! Ти в мене насидишся разом із своєю друкарською бандою! Взяти!
Редактор поточився, Ролінг підштовхнув його до дверей, повернувся до столу. Санднер сів, витяг папірця.
– Думаєте, Ролінг, у мене до вас немає нічого? Помиляєтесь! Ось що твердить автор цього папірця, що його сьогодні вранці вартовий здер із стіни управління гестапо: «Кожен, кому дорога свобода, повинен боротися на боці Червоної Армії». Чуєте, Ролінг? І це пишеться, розвішується і, ясна річ, читається в місті, завойованому нашою армією! А ви, її офіцер, миритеся з цим…
– Але ж, шеф…
Санднер скочив на ноги.
– Я людина спокійна, Ролінг. Та хіба це не може будь-кого вивести з рівноваги? У мене була неприємна, дуже неприємна розмова з комендантом м ста генералом Ебергардом. Він мені поставив кілька запитань, і я передаю їх вам… Перше: звідки російські льотчики знають, що будинок оперного театру треба бомбити саме в день офіцерських зборів? Звідки вони знають, що на Рейтерській ми обладнали новий склад, на Марийській відкрили офіцерський клуб? Отже, підпілля діє! Адже справа не лише у цих листівках. У них зв'язок з російською авіацією. Ведеться активна розвідка!
– Шеф, це може робити один або кілька професійних розвідників! Згадайте нашого Гуго…
– Краще б ви його не згадували, Ролінг… Тоді поясніть, хто перерізав у трьох. місцях підземний телефонний кабель Київ – Берлін? Хто підпалив завод «Спорт», де за одну лише ніч згоріли механічний, слюсарний, нікелювальний і електричний цехи та ще й гараж? Звідки щодня в місті розклеюються сотні нових листівок різного змісту, надрукованих у різних місцях? Це теж роблять кілька професійних розвідників?
Санднер вийняв із столу дерев'яну модель якоїсь великої деталі.
– Знаєте, що це таке?
Ролінг знизав плечима.
– Це модель гвинта річкового катера. Зовні тут усе правильно, але лопаті поставлено у зворотному напрямку. Такий гвинт практично непридатний, хоча відразу цього не побачиш…
– Це, шеф…
– Це саботаж, Ролінг, от що це. І хитрюща диверсія! А здійснена вона на Київській судноверфі. От тільки ким – невідомо, бо все обставлено так, що, як кажуть, і комар носа не підточить. Але нам треба бути хитрішими за цих диверсантів, розгадувати їхні витівки одразу!
Ролінг з полегшенням зітхнув. Адже Санднер сказав «нам», отже, гроза минула…
А Санднер і справді охолонув. Чорт з ним, з Ебергардом! На кожну його скаргу можна відповісти трьома. Хто-хто, а Санднер – майстер таких справ. А підпілля? Що ж, у нього, в Санднера, ще не найгірші діла. Он почув би Ебергард, що розповідали гестапівські функціонери на нараді у Варшаві! Санднера попереджали, що в Києві ще не те буде, що зараз тільки початок. Потрібна он яка пильність!
– До речі, Ролінг, – сказав штурмбанфюрер, розпалюючи сигару, – ви перевірили отого старика, який так сподобався генералові Ебергарду? Садівника, якого він узяв до себе на дачу…
– Так точно. В архівах знайдено справу про репресії щодо нього.
– Справу не підроблено?
– Ні, всі документи справжні.
– Завербувати пробували?
– У своїй лояльності клянеться, але інформатором ставати не хоче… «Ненавиджу політику» – та й годі. Ситуація тим складніша, що інформувати він має не про більшовиків, яких він свято ненавидить, а про свого благодійника – генерала та його гостей… Вивчаємо уподобання, смаки, можливо, вдасться підкупити, може, доведеться виділити земельну ділянку старому…
– Вивчайте, але часу не гайте. Мені така інформація потрібна була вже сьогодні, під час моєї розмови з Ебергардом. Як справи з операцією «Петер»?
– Все в порядку, шеф. Ви недаремно покладаєтесь на мене. Я і в Берліні, і в таборі доклав усіх зусиль, щоб операція пройшла якнайкраще. І, можу сказати, так воно і сталося.
– Розкажіть докладніше.
Ролінг замислився. Чи варто все розповідати? Адже великих зусиль у Берліні він не докладав. Все було простіше і приємніше, ніж можна уявити…
… Ролінг і гауптштурмфюрер Берг добряче посиділи у тому кафе, що розмістилося в подвір'ї управління. Щоправда, довелося вечеряти у шинелях, але пляшка французького коньяку цілком нейтралізувала сиру берлінську погоду… Зал кафе був майже порожній, ніхто не заважав поговорити.
– Не приховую, – сказав тоді Ролінг, – я радий, що дістав можливість побувати в Берліні.
– Вам пощастило, сьогодні ще не було російських літаків.
– Ну, цього добра, як кажуть росіяни, і в Києві вистачає.
– Не думаю, – сказав Берг. – Тут справжнє пекло…
– Не варто мірятися, – Відповів Ролінг. – От у чому мені пощастило, так це в тому, що я зустрів вас в управлінні, колего, і мені не треба їхати в таку погоду до табору…
Вони помовчали, знову випили. На естраді почав грати поріділий оркестр – лише скрипаль і акордеоніст. Знов зазвучала старовинна німецька пісенька. Ролінг не втримався, усміхнувся:
– А оркестрик, того… зазнав втрат.
Берг глянув на естраду, спохмурнів.
– Так… Усе Східний фронт з'їдає. У мене двох кращих офіцерів не стало…
Ролінг значущо пожував губами, похитав головою.
– Правий наш фюрер: росіяни кидають у бій свої найостанніші резерви, перемолоти їх не просто, -. і, мабуть, під впливом коньяку одважився на досить сміливий жарт: – Правда, млин меле на обидва боки…
Гауптштурмфюрер похмуро глянув на Ролінга.
– Не розумію, – сказав холодно.
– Я хотів сказати, що наша перемога вже близька, – підхопив Ролінг, який миттю відчув пронизливий берлінський вітер на власній спині. – До речі, пане гауптштурмфюрер, я можу передати у Києві, що Петер незабаром буде у нас?
– Все буде зроблено згідно із затвердженим планом. А чому так терміново? Він пішов разом із політруком Миколенком. Поки що стежимо, але згодом знімемо опіку. Людей обмаль.
– Та… З цим підпіллям. – Ролінг явно втратив смак до розмови. – Спочатку все йшло чудово, а зараз вони підняли голову…
Ще два дні Ролінг байдикував у Берліні, кілька разів відсиджувався серед берлінців у бомбосховищах, а потім, коли дізнався, що Петер із своїм супутником вже досяг Варшави, поїхав і сам на схід.
… Ролінг з скромною усмішкою вклонився Санднерові.
– Я особисто чергував тієї ночі у таборі, коли Петер тікав. Потім разом з оперативною службою підтримував зв'язок з постами, які фіксували просування Петера на схід. Коли він дістався Варшави, я поспішив сюди, шеф. Тепер можу доповісти, що Петер вже прибув до Києва. З нами він ще не зв'язувався, але ми, звичайно, вже засікли його появу. Ось фото, зроблене сьогодні в Києві, – і Ролінг подав знімок Санднерові.
– Петера не впізнати. Страшенно схуд, правда? – Санднер, розглядаючи фотографію, примружився від задоволення. – Як тільки подасть знак, доповісте мені.
– Слухаю, шеф. Згідно з вашими вказівками, продовжуємо стежити за артисткою Отрадною.» Поки що нічого тривожного. Правда, учора вона звернулася з незвичайним проханням до генерала Ебергарда…
– Яким?
– Просить дозволити поїхати до Вінниці.
Санднер жваво ворухнувся у кріслі, відклав сигару. Швидко спитав:
– До Вінниці? Причина?
– Батькова хвороба.
– Отого попа?
– Так.
Санднер замислився.
– Цікаво… І генерал Ебергард, звичайно, дозволив?
– Так, гер штурмбанфюрер.
По паузі Санднер наказав:
– Перевірте, чи справді він хворіє.
– Вже зроблено.
– І що?
– Нездужає.
– Так… У Вінниці нам треба знати кожен її крок. Кожен крок, Ролінг! Повідомте наших, нехай візьмуть під нагляд. А Отрадна… Нехай їде, – сказав задумливо. І, пригадавши, закінчив: – До речі, про частину «Альфа». Знайдіть якусь причину і відселіть сусідів на всьому поверсі. Міллер незадоволений оточенням. Але грубо цього робити не слід, це приверне увагу. З Міллером раджу бути якомога люб'язнішим: ним увесь час цікавиться Берлін.
