Історія України-Руси. Том 1 - Грушевський Михайло Сергійович (мир бесплатных книг txt) 📗
2) Теофан с. 315.
3) Пор. Йордан гл. 5.
4) Пріск — Excerpta hist. I. с. 180, 189 (298-9, 310 Hist. gr. min).
5) Пріск в Hist. gr. m. с. 341, 346 (158, 161-1 ed. Bonn.).
6) Акацірів мав за Хозарів вже Ґеоґраф Равенський: quos Chazaros suprascriptus Iordanis Agaziros vocat (IV, l). Маркварт, недавно на місце сього ототожнення поставив ряд иньших (що Акаціри се Угри, або знов що се Мордва — с. 40 і XXIV), але нїяких поважних арґументів за такі толковання, а против ототожнювання Акацірів з Хозарами він не вмів навести. Згадаю толкованнє Акацірів дане Говордзом, як „Білих Хозар“ (від тур. ак, білий). Иньше толкованнє, підтримане недавно Марквартом-„лїсові люде“ (від турецького аґач, дерево).
7) Теофан с. 358. Пор. лист кагана Йосифа (вид. Гаркаві як вище). В повнім тексті інтересна згадка, що Хозари зайняли місця народу Ванантар, вигнавши їх. Найбільш правдоподібно, що маємо тут варіант назви Огхондор-Болгарів (пор. вище на с. 158 варіанти: Вогхондор, Уну-гундур й ин.); иньші толковання: Венеди, Анти, Вятичі і т. и.
8) Про сї війни у Ґріґорєва с. 51 — 7.
9) Никифор ed. de Boor p. 41, 45. Теофан с. 378, 378. Катольоґ єпархій вид. de Boor (Zeitschrift fur Kirchengeschichte, 1891). Житиє Кирила. Див. вище с. 100.
10) Ганґрін-vulgata, але правдоподібна; в перекдадї повного тексту виданім Гаркаві (Еврейская библіотека, VII с. 160, пор. Труди IV зїзда) маємо: Гаґрії. Між підвласними народами в сїм текстї бачимо „Велтит (або Венентин, Ванантят)..., Север (Савар, Суур), Славіунъ“; Велтит толкують як Вятичів, Север як Сїверу; але обидва імени можуть бути й анахронїчною ремісценцією тутешнїх Венантарів і Савирів. Лист сей не перестає бути загадкою; але як він сам по собі навіть і апокріф, то здаєть ся має якісь реальні підстави в традиції.
11) Вестберґ op. c.
12) Див. у Гаркаві Сказанія мусульманскихъ писателей с. 92 і 220, лист. Йосифа — Евр. библ. с. 161. 5) Масуді — у Гаркаві с. 130.
13) Масуді — у Гаркаві с. 130.
14) У Гаркави Сказанія с. 129 — 130 і 220, пор. катальоґ єпархій де-Боора, де виступає епіскоп ? '????? — правдоподібно Ітиль.
15) У Гаркави op. c. с. 181, Каган Йосиф — Евр. биб. с. 160-1. Аналїз звісток у Маркварта с. 337 — 341.
16) Ібн-ель-Асір у Григорьева с. 58.
17) Константин Порфир. De admin. imp. с. 37, Константин тільки хибно толкує сей факт, що то Хозари навмисно, в спілцї з Узами, прогнали Печенїгів в Европу.
18) De adm. 10-12.
19) Таку гадку висловив Успенский, переносячи заразом сей епізод 1-ої полов. IX на початок Х в. (Византійскія владЂнія на сЂверномь берегу Чернаго моря въ IX и Х вв., Кіевская Старина 1889, V). Хоч оброблена ним дуже делїкатно, ся гадка лишаєть ся все таки лише гіпотезою супроти категоричних свідоцтв Константина, що до фактичної вірности незбитих. Полєміка Успенского з Васїлєвским в сій справі в Ж. М. Н. П. і К. С. 1889. Див. іще Даманского Житіє св. Кирилла — Ж. М. Н. П. 1903, VI с. 353-4.
20) Пор. арабську звістку (IX в.): „Кажуть, що давнїйшими часами Хозари, боячи ся Мадярів та иньших сусїднїх народів, копали рови на оборону“ (ИзвЂстія ибн-Даста с. 27).
21) Як місце Саркела вказують на городище на лївім боцї Дону, на грунтах с. Цимлянської, де розкопки показали слїди мурів з цегли, фраґменти візантийських кольон (може церкви), хрести і монети візантийські і руські. Див. В. Сизовъ Раскопки близь Цимлянской ст. на Дону, Труды VI съЂзда т. IV; Поповъ ГдЂ была хозарская крЂпость Саркелъ — Труди IX археол. зїзда т.І і тамже т. II с. 102-діскусія; ЗвЂревъ Матеріалы по археол. Дона (Памят. кн. Воронеж. губ. 1894). Ласкинъ Сочиненія Константина Багрянороднаго с. 223 і далї. Вестберґ op. c. розд. 4 і Маркварт гл. І (инакші гадки).
22) De adm. 39.
МАНДРІВКА УГРІВ, ЇХ ПОБУТ НА ЧОРНОМОРЇ, НАПАДИ НА СЛОВЯН.
Я вже згадав, що в листї кагана Йосифа північна границя Хозарської держави протягаєть ся до Угрів; звістка ся в кождім разї правдоподібна, і може не без впливу хозарського натиску західня частина угорського народу, віддїлившись, пустила ся на захід, під іменем Угрів-Мадярів. Тепер знаємо зовсїм певно, що в Уграх, або Мадярах, як вони себе звуть, маємо нарід фінського кореня, найбільше зближений до теперішнїх зауральських Воґулів і Остяків (західнї сусїди — Зиряне й Вотяки досї звуть сї народи Jogra) 1). Але як показує мова, сей фінський елємент підпав значним впливам турецьких елєментів, що могло стати ся чи то через зносини або мішаннє, чи то через завойованнє. Константин Порфирородний оповідає про хозарську зверхність над Уграми й прилученнє до них певної части Хозар; могло бути й більше таких фактів примішування до угорської орди елєментів турецьких або пановання над нею Турків 1).
Нема нїяких певних відомостей про те, коли відлучились Мадяри від своїх земляків і пустили ся в мандрівку на захід 2). Константин Порфирородний 3) — одиноке більш певне джерело про угорську міґрацію оповідає, що „Турки“ (як він зве Мадяр) за давнїх часів сидїли коло Хозар, під їх зверхністю той край звав ся Лебедією, по імени головного угорського „воєводи“ ???????? ), і був на ріцї ?????? инакше ?????????? . Під натиском Печенїгів Угри розбились на дві частини: одна зісталась на сходї (у Константина — коло Персії), друга перейшла в край Ателькузу і звідти потім еміґрувала на середнїй Дунай. Але при тім виходить, що Угри сиділи коло Хозар тільки три роки; Печенїги прийшли в Европу при кінцї IX в., а вже 893 р. Угри емігрували на середнїй Дунай. Таким чином сей цїлий перехід Угрів через чорноморські степи виходить у Константина незвичайно швидким, щось подібно як у Аварів. Се само по собі досить сумнївне і будило ріжні підозріння що до своєї достовірности. Тепер же не може вже бути ніякої непевности в нїм, що угорська мандрівка з над — Уралу над Дунай в дїйсности розтягнула ся на довгий час, що найменьше яке столїтє. Против пізнїйшої звістки Константина маємо сучасні арабські відомости. Ряд арабських письменників переказують нам звістки про Угрів з часів їх мандрівки, і йдуть сї звістки, очевидно, з джерела середини IX в., або другої чверти його; Угри тодї сиділи в чорноморських або прикавказьких степах і були звісні як воєвнича, розбійнича орда, що сильно докучала своїм сусїдам 5). З огляду на се мандрівку Угрів з-за Волги приходить ся посунути назад против Константинової дати дуже значно, принаймнї на початки IX в. З тим набирають вірогідности й ріжні звістки про Угрів на західнїх границях в другій половинї IX в. Очевидно, Константин в своїм оповіданню збив до купи факти з довшого часу 6).
Що до місць, де Угри, по словам Константина, перебували в сїй міґрацїі, то Лебедию зовсїм не можна докладно означити ; уміщують її між Днїпром і Доном (?????????? тодї міг би бути Орелею, „єгоже Русь зоветь Уголъ“) 7), але все се зовсїм гіпотетичне. „Ателькузу“ ж безперечно означає край на лївім боцї Дунаю (від Дунаю до Днїстра чи аж до Днїпра — сього не можна знати). Саме слово толкують як „річка Кузу“, край над Кузу. Се була вже остання станція Угрів по дорозї до середнодунайських країв. Перед тим по словам арабського джерела вони сидїли над „двома ріками, що течуть в Римське (Чорне) море“, в сусїдстві Кавказьких гір, мабуть над Азовським морем (коло Кубани або Дону). Весь сей час вони пробували таким чином в безпосереднїм сусїдстві наших племен 8); але се сусїдство Угрів, по словам арабського джерела, для наших племен було дуже гірке і мусїло прикро відбити ся на чорноморській кольонїзації. „Вони панують над всїми сусїднїми Словянами, обтяжають їх тяжкою даниною і поводять ся з ними як з своїми невільниками. „Вони неустанно нападають на Словян“. „Воюючи Словян, вони забирають у них невільників та відводять їх берегом морським до одної з пристаней римських, що зветь ся Karch (мабуть Керч). Греки виходять їм на зустріч, Мадяри заводять торг з ними, віддають їм своїх невільників, а за те дістають грецькі наволоки, кольористі коври й иньші грецькі товари“ 9). Наша Повість, знаючи про перехід Угрів, нїчого не каже за якесь „примучуваннє“ від них. Вона говорить тільки про один епізод, що якась ватага угорська йшла попри Київ, але й се оповіданнє виглядає на книжне обясненнє того, як зявилось урочище Угорське в Київі 10). Наш книжник, мавши нагоду кілька разів говорити про Угрів і знавши якусь память про них в традиції, очевидно нїчого не чув і не умів нїчого сказати про якусь біду від них, як росказав про Аварів. Біда дотикала більш полудневої кольонїзації, що мало інтересовала Киян, хоч без сумнїву дуже сильно відбила на тутешнїм українськім житю.
