Історія України-Руси. Том 1 - Грушевський Михайло Сергійович (мир бесплатных книг txt) 📗
9) Опись Румянцевскаго музея с. 185, В Сендомирі також часто припускають руську церкву, опираючи ся на Іпат. с. 564, але тут мова йде мабуть про костел.
10) Starozytna Polska 2 II с. 385.
11) Mizleri Historiarum Poloniae et m. d. Lithnaniae scriptorum collectio I с. 418: quae Carpathios montes attingit non longe ab urbe Cracovia.
12) Michalowski Ksiega pamietnicza c. 375-6. Акты южной и зап. Россіи III с. 557: городы по Вислу рЂку и въ которыхъ жили русскіе люди благочестивые и церкви были“. IX с. 167: „Русскій народ роздЂлися нынЂ въ различные страны людей... и съ другіе стороны отъ рЂки Вислы, и изъ третьей страды отъ Немана, и изъ четвертые страны отъ СЂвска и Путивля“.
13) Нпр. вибравши з сяніцьких актів XV в. згадки про руські церкви і священників, бачу, що вони більше меньше припадають на села, ще й тепер зістались українськими. Лялин (теп. Ялин), українське село за Сяном, називаєть ся вже тодї Лялин Руський (Ruthenicalis), і коло нього сидить Лялин Нїмецький (Theutonicalis, Аllemanicum), як поруч українських осад, бачимо вже засаджені чужими насельниками нове Дубецько, Ряшів.
14) Жерела до історії України-Руси т. II (люстр. 1565 р.).
15) Див. т. V c. 223 і далї.
16) На лївім боцї Буга констатують українську територію дальше, до м. Стердиня (Ріттіх); в нїй бачать теж переходи від українського до білоруського (Соболєвский).
17) Див. т. II c. 369 і далї.
18) Jaroszewicz Obraz Litwy I с. 17; див. до сеї справи Барсова2 с. 41 (він кладе ятвязьку кольонїзацію на Нїманї й його полудневих притоках до вододїлу з Бугом і Припетю), Андріяшева Очеркъ ист. Волынской зем. с. 39.
19) В XIII в., коли ми дїйсно маємо звістки про Ятвягів, бачимо їх за Наревом і Бобром.
20) Головацький Нар. пЂсни І с. 743, Broch в Archiv fur sl. Phil. т. XVII на вступі, т. XIX с. 17.
21) Статї Шкультетого, Мишика, Цамбеля, Гнатюка.
22) Броневскій Путешествіе отъ Тріеста до С.-Петербуга въ 1810 г. (1828) I с. 192, теж І. 137, 159, 163-див. Ламанского Славяне въ М. Азіи й т. и., додатки с. 56.
23) Про се див. в примітках (7).
24) Див. мапку назв звязаних з Русю у Піча Die dacischen Slaven с. 253, Кочубинскій op. c. с. 65.
25) Матеріал зібраний у Кочубинского І с. 15 і далї.
26) Др. Піч (Die dacische Slaven с. 257) бачить і в типі місцевої людности слїди руського елєменту, пор. Отчетъ Филевича с. 19.
27) Ще письменники XVIII (як Бенке, Едер) висловляли здогад, що Bissenі то Русини; Кочубинський догадувавсь, що ся назва в актах XIII-XIV в. означає Русинів (с. 63), хоч се імя значить властиво Печенїгів; Філєвіч переконав ся, що в ориґіналї грамоти 1324 p. замісь Bisseni стоїть Rutheni; з того виходило-б, що сї імена часом уживались без ріжницї (грамота у Филевича Отчетъ с. 27, див. про неї тамже с. 9-10, 12-13).
28) Quod in regno Ungariae illusque confinibus et Transsyluanis partibus nonnulli Rutheni nuncupati gens quidem satis populosa et grandis numero existant. Katonae Historia critica Hungariae ducum XIII p. 497.
29) На їх вказав ще Реслєр op. c. с. 325.
30) Про наддунайську Русь див. більше в т. II гл. 7.
31) Вони вичислені вир. у Черніґа (II с. 146): Русини приходять на Угорщину чотирма наворотами: з Уграми, за герцога Тоска, з Предславою-жінкою Кольомана і з Федором Коріатовичем.
32) Анонїм у Ендлїхера Rerum hungaricarum monumenta Arpadiana гл. 10: Similiter (як і Половцї) et multi de Ruthenis, Almo duci adherentes, secum, in Раnoniam venerunt, quorum posteritas in hodiernum diem Per diuersa loca in Hungaria habitat (пор. гл. 12).
33) De adm. 38.
34) Піч нпр. боронить і тепер оповідання Анонїма, що Угри прийшли через Карпати з півночи (Der nationale Kampf с. 65-5), Реслєр вів їх через залізні ворота (162), Ґрот (с. 307) через гори в сусїдстві Зелїзних Ворот., і т. д.
35) Кн. 2 гл. l.
36) Про се нпр. розвідки Ашбота — Die Anfange der ungarisch-slavischen ethnischen Beruhrung — Archiv XXII, Болгарское шт и славянскія заимствованныя слова венгерскаго языка — ИзвЂстія отд. рус. яз. и слов. 1902, IV. Також Яґіча Zur Entstehungsgeschichte der kirchenslavischen Sprache (Denkschriften віденські т. 47, 1902) II с. 376. Яґіч вказував в топографічних назвах Семигорода словянські неруські назви (Archiv XIX с. 237, .пор XX с. 22 — 3). Справа ся також вимагає близшого розяснення.
37) Окрім праць вичислених вище, згадати треба ще розвідки Конева і Мілєтіча, Блъгарски прЂгледъ 1894, XI і 1896, VI, статї Мілєтіча в Сборнику болгар, мінїстерства: СедмиградскитЂ Блъгары (т. XIII) і Зеселението на католишкитЬ Блъгары въ Седмиградско и Банатъ — т. XIV, і рецензію Їречка в Archiv fur slavische Phil. т. XX.
38) Анонїм гл. 24.
39) Цїкава згадка Длуґоша (ще досить близького часом до сїеї волоської міґрації на півничний берег Дунаю): він знає про витисненнє Волохами з подунайської Волощини руських осадників, „давніх володарів і мешканцїв“ сих країв — Hist. Polon. X с. 277 вид. Пшездєцкого. Можна б підозрівати, що Длуґош тут виходить із згадки нашої лїтописи, як Волохи виперли з дунайських країв Словян; але бо Длуґош говорить про новійшу кольонїзацію Волохів, і не про словянських, а спеціально руських осадників, випертих відти ними.
40) Li Russiani che sono popoli vicini a questi ma su le rive del Danubio de piu numero et piu feroci dell' altri — Русская историческая библіотека, VIII с. 57.
Турецький похід і кольонїзацийні утрати Х в.:
ТУРЕЦЬКА МІҐРАЦІЯ, ХОЗАРИ, ХОЗАРСЬКА ДЕРЖАВА, ЇЇ ХАРАКТЕР І КУЛЬТУРНЕ ЗНАЧІННЄ, ТУРЕЦЬКИЙ НАТИСК.
Так виглядає українська кольонїзація з доби великого словянського розселення. Її максимальне розширеннє одначе не було трівким і скоро поносить великі утрати, особливо в степовім поясї.
Рух східнословянських племен на полудень, прокинувши ся під час гунського походу, неустанно розвивав ся потім в V і VI віцї, не вважаючи на трівожне тутешнє житє, серед невпинного руху нових турецьких орд і останків старої людности Чорноморя, що стихійним потоком сунули на захід і знову відливали на схід коли якась перешкода спиняла їх дальший похід. Серед сеї степової грози, не жахаючи ся її, словянські осадники до пол. VI в., як ми бачили, встигли опанувати все побереже від Дунаю до Подоня. Вони вміли, видко, приладити ся до трівожного, воєвничого тутешнього житя, вміли знайти ся в нїм, не гірше тих турецьких чи угорських орд, що блукали степами, по між словянські осади. Словянські добровольцї дотримували їм товариства в походах, прилучали ся до їх мандрівок, розбійничих походів на задунайські чи иньші краї. Потім, з переходом Аварів, наступило деяке заспокоєннє. Турецько-фінські орди на Подоню і Поволжу орґанїзовали ся під проводом Хозарської орди і загородили турецькому потокови дорогу з Азії до Европи на яких два-три столїтя і дали трохи спокійнїйше пожитє нашому Чорноморю
Було се явище не звичайне в житю чорноморських степів і варто придивити ся сим рідким ордам, яких роля в історії словянської кольонїзації і культури виїмково випадає позитивно, а не руїнно, як иньших. На жаль, відомости про Хозар дуже убогі і далеко не виясняють інтереснїйших питань звязаних з історією їх і відносинами до східно-словянського розселення.
Етнічний склад орд, обєднаних під іменем Хозар, був неодностайний, Арабський ґеоґраф XIII в. Абульфеда каже, що між Хозарами були два цїлком відмінні типи — чорний і білявий; деякі иньші факти також підпирають гадку про помішаннє у Хозар етнїчних елєментів-що се був комплєкс досить ріжнорідного етноґрафічного складу, з ріжних орд, які в сїм турецько-фінськім потоцї племен приплили на Подонє. Був висловлений здогад, що основа Хозарської орди була фінсько-угорська, а підпала турецькому впливу-чи то культурно чи то через завойованє якоюсь турецькою ордою. Назви вищих урядів у Хозар-турецькі. Істахрі каже, що й мова хозарська подібна до турецької. Але могли бути тут і иньші ще етнїчні елєменти 1).
