Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Разное » Темнота - Самчук Улас Олексійович (бесплатная библиотека электронных книг txt) 📗

Темнота - Самчук Улас Олексійович (бесплатная библиотека электронных книг txt) 📗

Тут можно читать бесплатно Темнота - Самчук Улас Олексійович (бесплатная библиотека электронных книг txt) 📗. Жанр: Разное. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

А геть пізніше відбулися ті «червоні христини» і був той самий нарком за кума, і були гості, і назвали сина… Октябрином. Було це бажання наркома і всі радісно прийняли його оплесками. Дитину піднесли під портрет Леніна, заспівали «Інтернаціонал», а потім усі пили багато і танцювали під патефон.

І все, здавалось, було гаразд, коли б Ользі не треба писати. Що і як писати? Навіщо писати? Який в тому сенс? І від тієї жури у неї зобракло молока і дитина захворіла. На щастя, до Андрія майже ніхто не заходить, останніми часами до них взагалі мало заходили, а вони самі також не дуже намагалися гостювати. Андрій сидів, працював над новою драмою «Твердий горіх», а згодом його знов викликали до Києва.

Перед його від'їздом Ольга несподівано розплакалась і хлипаючи казала, що можливо було б краще, коли б він взагалі не вертався до неї. Андрій довго допитував, що з нею, вона довго опиралася, а опісля призналася, що їй дуже тяжко чути начебто Андрій живе там десь з іншою… А до того другого не призналася. Тоді Андрій зрозумів, що їй все відомо і сказав, що «та інша» тепер у Москві і що він з нею не лише жити, але навіть не може зустрічатися. А тоді й Андрій щось «признався». Він чув, нібито Ольга часто бувала у наркома, на що Ольга зробила великі очі і зазначила, що він же знає, коли і чого вона там бувала, а до того вона ж була в тяжі. А тоді Андрій висловивсь, що йому казали, нібито вона бувала там і до тяжі. Ольга зовсім зламана, але їй враз приходить до голови думка, чи не були це ті самі інформатори, що інформували і її саму і від цього їй стає легше.

— Андрію, — казала. — Не вір тому! Ніяк не вір тому! У тому криється щось недобре!

— А ти «їм» віриш? — зненацька попередливо питає Андрій. А тоді Ольга:

— Ні! Андрію! Я їм не вірю! Вірю тобі! — але зідхнула при тому, і Андрієві здалося, що вона все таки «вірить».

Одначе Ольга вдоволена, що він від'їхав. І коли, нарешті, прийшов час «писати», вона не писала, а поїхала до того уряду, знайшла того ж добродія, впала на стілець, розплакалась тяжко і випалила:

— Ріжте мене, бийте мене, робіть зо мною що хочете, але я не знаю, що вам писати. У нас ніколи такого не бувало — з діда, прадіда, прапрадіда і ніколи, ніколи в світі, щоб писала жінка на чоловіка; у нас нікого не буває, ми ні про що, крім звичайних речей, не розмовляємо, мій чоловік абсолютно вірний радянській владі і що я можу ще тут сказати?

А тоді той почав дуже докладно розпитувати про Андрія, геть майже від самого дитинства, і Ольга мусіла все до подробиць казати. Було згадано Тетяну і про неї мусіла Ольга оповісти, що знала. І про Водяного, і про напади на хутір, і про оборону. Не могла, ані перечити, ані щось таїти, бо той робив враження, що і так «все знає». А коли Ольга звідти вийшла, голова йшла ходором, була мов би п'яна. І пригадала одну мову Бича, ще тоді, коли той був на висоті. «Вони нас вичавлять, мов тарганів… Нікого з нас не лишать. І не важно — чи будеш «вірним» чи «не вірним». Чим здібнішим будеш, тим скорше тебе задушать». І від цієї згадки Ользі стає моторошно, кудись би тікати, кликати когось на поміч, але нема куди тікати й нема кого кликати.

Одначе Ольга покищо не мусить «їм» писати, переживає лише те, що наговорила, не сміє нічого сказати Андрієві, їй сказали, що є це «сувора державна таємниця», за зраду якої належиться велика кара. Вона мучиться, вона не спить ночами, вона думає…

Згодом усе це трохи минуло й забулося. Андрій знов приїхав. Фільм був готовий і мав успіх. Андрій дістав велику грошову премію. Головну ролю виконала Ірина, виконала добре, але Ользі не сподобалась. Чому він говорив, що, вона в Москві? Але мовчала, навчилась мовчати, хоча терпіла дуже. І аж трохи згодом довідалась, що Ірина дійсно була в Москві, до Києва наїжджала лише зніматись і була там всього три тижні не конче одночасно з Андрієм. Від цього їй трохи відлягло, але знов нова халепа: після процесу Спілки Визволення України, що тягнувся кілька тижнів у залі Оперового театру, в будинку при вулиці Письменників знов стало неспокійно. Щоночі, від другої до четвертої, на подвір'ї гуде мотор, по коридорі ходять люди, в будинку ніби вимерло, а на ранок усі, мов би у воду опущені. Когось із знайомих не стало, котрась із жінок ходить з опухлими від плачу очима, ніхто з нею не розмовляє. Шість таких ночей і кожної з них Ольга сиділа в кухні за занавіскою, а Андрій у своєму кабінеті, вдаючи, що пише. Ольга чекала, пильнувала, тремтіла, а коли це кінчалося, приходила до Андрія і тихенько на вухо казала:

— Йди спати, милий! Поїхали!

Ці години, шорсткі і болючі, зливали їх серця і душі, виповняли їх безмежною відданістю, споювали їх надмірною спрагою жити.

Андрій цієї весни не був так занятий, як зимою, здавалось відкривається якась нова світліша сторінка життя, їздили разом з Ольгою до Канева, пережили безліч цікавих, хвилюючих моментів, коли знов побачили Дніпро, луг, гори, вулиці рідного міста. Іноді здавалося, що вертаються дні минулого, дарма, що все довкруги на очах, ніби під землю, входило, ніби землею проходив якийсь дивовижний мор.

А потім несподіване зникнення Івана. Це навалилось на них, мов би яка змора. Не могли нічого збагнути. Не могли нічого робити. Не могли навіть нічого й нікого питати.

Бич же недавно вернувся з-закордону, дослівно увігнався до Андрія і з люттю оповідав про Европу, що за неї недавно ще розпинався й готов був до неї молитися. Пішов, побачив й зненавидів. Зненавидів усією силою своєю пристрасної натури. Не казав, чому зненавидів, лише побіг до ЦК і написав страшного покаянного листа, що в ньому клявся за все своє потомство, що тільки «країна рад» несе всьому світові дійсну правду, а Европа гниє дослівно і недалеко той час, коли по ній лишиться тільки спомин.

А все ж таки чому він так пристрасно її не злюбив? Що з ним сталося? Чи не той став «Фавст», чи змінились Рим і Венеція, чи не літають через Атлантик Цепеліни? Ні. Все це є, все це стоїть на місці і все це таке, як і було. І не тому Бич зненавидів ту землю, зовсім не тому. Це було літо, коли на Харківських вулицях почали з'являтися дивні істоти, загорнені в землисте ганчір'я. І між ними вже не самі розкуркулені, вороги народу, між ними різні, і старші, і молодші, і чоловіки, і жінки, і діти. У них переважно опухлі ноги і впалі, мов прірва, очі, а діти тільки ростом діти, обличчям вони старці з жовтою, поморщеною шкурою. І хто побував в той час на околицях Харкова, там де малі будиночки в садах, той мав нагоду кожної ночі чути попід вікнами тягучі, безперервні голоси:

— Їїїсти хочу! Їїїїсти! Ой, дайте їїїсти!.. — І це тривало постійно, кожної ночі, і не було тому ради.

І саме в такий час Бич вернувся з тієї «чортової гнилої Европи». Він довший час жив в Бадені біля Відня, у чистому, білому готелі з тінистими алеями каштанів з розцвілими магноліями, йому подавали «віденські ковбаски, віденські котлети, віденське пиво». А на вулицях вітрини барвисті, сяючі, багаті… І блискучі лімузини котяться, і пишні дами в пишних капелюхах… А вечорами ті прокляті саксафони і ті гнучкі талії, що вертяться на кругах. І до Бича при тому лізли всілякі думки, бо в очах його Харків, його рідний Харків з чергами, з общипаними Церобкопами… Ох, ті саксафони, саксафони, насаксафонять вони біди, бути біді, не минути біді…

І вернувшись, Бич покаявся перед партією, але в тому покаянні звучали нотки покаяння взагалі, перед самим собою, перед цілим світом. Він кається, бо йому так личить, це єдиний вихід віруючої людини, коли вона згрішить, коли чує нечисте сумління.

І Бич гасає по Харкову, він буває скрізь, він бачить все, він не може в цей час сидіти, або, як Мороз, замкнутися, або заніміти рибою. Ні. Не так його сотворено. Він бачить біду, намацальну біду, справжню біду. Вона влазить до його нервів, до його мозку, до тілець його крови. Ночами він чує ті тягучі «їїїсти», і від того його мозок туманиться і, здається, він зірветься і на весь світ крикне: Люди! Схаменіться! Що ви робите? То ж ми хотіли не того!

Перейти на страницу:

Самчук Улас Олексійович читать все книги автора по порядку

Самчук Улас Олексійович - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Темнота отзывы

Отзывы читателей о книге Темнота, автор: Самчук Улас Олексійович. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*