Втрачений символ - Браун Дэн (книги онлайн бесплатно без регистрации полностью .txt) 📗
— Я не розумію, до чого ви хилите. — Беламі завовтузився на лавці, намагаючись хоч якось послабити біль від наручників.
— А вам і не треба розуміти. Вам треба слухатися мене. Зараз моя єдина надія на відвернення катастрофи полягає в налагодженні співпраці з цим чоловіком, щоб дати йому те, чого він потребує. А це означає, що ви зателефонуєте містерові Ленґдону і скажете, щоб він здався нам, прихопивши з собою піраміду та горішній камінь. Коли Ленґдон опиниться у мене під вартою, він дешифрує напис на піраміді, дістане ту інформацію, яку вимагає цей чоловік, і забезпечить йому все, що він бажає.
«Місцезнаходження ґвинтових сходів, що ведуть до древніх таємниць?»
— Я не можу цього зробити, бо поклявся не розголошувати таємницю.
Сато вибухнула.
— Мені начхати, яку там клятву ви давали. Ви опинитеся у мене за ґратами так швидко, що й не...
— Можете лякати мене чим хочете, — кинув їй Беламі. — Але я не допомагатиму вам.
Сато глибоко вдихнула і перейшла на зловісний шепіт.
— Містере Беламі, невже ви дійсно жодної гадки не маєте про те, що насправді відбувається просто зараз?
На кілька секунд запала напружена тиша, яку раптом перервав дзвінок телефону Сато. Вона встромила руку в кишеню і рвучко вихопила його звідти.
— Кажіть, — відповіла вона і стала уважно слухати. — А де зараз таксі? Скільки часу знадобиться? От і добре. Привезіть їх до Ботанічного саду Сполучених Штатів. Через службовий вхід. І обов'язково привезіть мені оту чортову піраміду разом із горішнім каменем!
Сато натиснула на кнопку і повернулася до Беламі із самовдоволеною посмішкою.
— Що ж... здається, ви швидко втрачаєте свою корисність як джерело інформації.
РОЗДІЛ 75
Роберт Ленґдон неуважно дивився у вікно таксі, почуваючись надто змореним, щоб підганяти водія, який їхав дуже повільно. Поруч із ним мовчки сиділа Кетрін, пригнічена їхньою нездатністю виявити, чому ж ця піраміда була такою значущою. Вони ще раз проаналізували химерні події сьогоднішнього вечора, все, що знали про піраміду, про горішній камінь, але так і не збагнули, як ця піраміда взагалі могла бути дороговказом хоч до чого-небудь, не кажучи вже про древні таємниці?
Jeova Sanctus Unus? Ця таємниця криється в Цьому Порядку?
Таємничий співрозмовник пообіцяв їм відповіді на запитання, якщо вони зустрінуться з ним в обумовленому місці. Схованка в Римі, на північ від Тибру. Ленґдон знав, що «Новий Рим» батьків-засновників Сполучених Штатів колись давно перейменували на Вашинґтон, однак ознаки їхнього початкового задуму-мрії залишаються й досі: води Тибру так само течуть у річці Потомак; сенатори й досі збираються під куполом, що є копією купола собору Святого Петра, а Вулкан та Мінерва й досі наглядають за давно згаслим полум'ям у ротонді.
Відповіді, що їх шукали Кетрін та Ленґдон, чекали на них лише за кілька миль попереду. На північний захід по Массачусетс-авеню. Їхній пункт призначення і справді являв собою сховище, розташоване на північ від річечки Тибр-Крик. «Не завадило б водію швидкості додати», — подумав Ленґдон.
Раптом Кетрін підскочила на сидінні і випрямилася, неначе її осяяла здогадка.
— О Господи, Роберте! — Вона повернулася до нього, і її обличчя сполотніло. Якусь мить вона вагалася, а потім вигукнула: — Ми не туди їдемо!
— Ні, саме туди, — заперечив Ленґдон. — На північний захід по Массачу...
— Ні! Я хочу сказати, що ми їдемо не в те місце!
Ленґдон остовпів від здивування. Він уже пояснив Кетрін, яке саме місце мав на увазі їхній таємничий співрозмовник. Воно містить десять каменів з гори Синай, один — із самих небес, а також іще один — з образом лихого батька Люка. Лише одна будівля на землі відповідала цьому описові. І саме туди прямувало таксі.
— Кетрін, я впевнений, що правильно визначив місце.
— Ні! — вигукнула вона. — Нам більше не треба нікуди їхати. Я вже вирахувала і піраміду, і горішній камінь! Я знаю, що все це означає!
Ленґдон страшенно здивувався.
— Невже ти в усьому розібралася?
— Так! Ми маємо їхати до Фридом-плази!
Професор зовсім розгубився. Хоча майдан Свободи, або Фридом-плаза, і був зовсім поруч, він, здавалося, аж ніяк не стосувався їхніх пошуків.
— Jeova Sanctus Unus! — сказала Кетрін. — Єдиний Істинний Бог юдеїв. Священний символ юдеїв — це єврейська зірка, печатка Соломона. Вона є також важливим масонським символом! — Вона вивудила з кишені доларову купюру. — Дай-но мені ручку.
Отетерілий Ленґдон дістав з кишені куртки ручку і подав її Кетрін.
— Ось поглянь. — Вона розправила купюру на стегні і кінчиком ручки вказала на велику печатку на зворотному боці. — Якщо накласти Соломонову печатку на велику печатку Сполучених Штатів... — І вона намалювала єврейську зірку прямо на піраміді. — ...Дивись, що ми маємо!
Ленґдон поглянув на купюру, а потім на Кетрін з таким виразом, наче вона збожеволіла.
— Роберте, придивися уважніше! Невже ти не бачиш, куди я показую?!
Він знову поглянув на малюнок.
«Заради Бога, куди вона хилить?» Ленґдон уже бачив раніше цю картинку. Вона була популярною серед прихильників теорії змови як доказ того, що масони потайки впливали на країну від моменту її створення. Якщо правильно накласти шестикутну зірку на велику печатку Сполучених Штатів, то верхній кут цієї зірки бездоганно накладається на всевидяче масонське око, а інші кути дивовижним чином чітко вказують на літери M-A-S-O-N.
— Кетрін, це звичайна випадковість, і я ніяк не можу збагнути, яким боком це пов'язано з Фридом-плазою.
— А ти ще раз придивися! — вигукнула вона, і цього разу її голос був майже сердитим. — Ти ж не туди дивишся!
І за мить Ленґдон усе побачив.
Старший оперативник ЦРУ Тернер Сімкінс стояв біля будівлі Адамса і, притискаючи телефон до вуха, намагався розчути розмову, що відбувалася в салоні таксі. Там щойно щось трапилося. Його група вже було залізла до гелікоптера Сікорський UH-60, щоб вирушити на північний захід і заблокувати дорогу, як ситуація раптом змінилася.
Кілька секунд тому Кетрін Соломон почала наполягати, що вони їдуть в хибному напрямку. Її пояснення — щось про доларову купюру та єврейську зірку — не мало сенсу для лідера групи, а також, вочевидь, і для Роберта Ленґдона. Принаймні спочатку. Однак зараз Ленґдон, здавалося, збагнув, про що йшлося.
— Господи, Кетрін, ти дійсно маєш рацію! — випалив професор. — Я просто не одразу побачив!
Раптом Сімкінс почув, як хтось почав гепати у водійську переборку і вона відчинилася.
— Плани змінилися, — гукнула Кетрін водію. — Везіть нас на Фридом-плаза!
— Фридом-плаза? — знервовано перепитав водій. — Не на північний захід по Массачусетс-авеню?
— Забудьте про Массачусетс-авеню! — скрикнула Кетрін. — Фридом-плаза! Звертайте тут ліворуч! Тут! Тут, я сказала!!!
Агент Сімкінс почув, як таксі скреготнуло гальмами, звертаючи за ріг. Кетрін збуджено заговорила до Ленґдона, розповідаючи щось про знаменитий бронзовий відливок великої печатки, вмонтований у цей майдан.
— Пані, просто для підтвердження, — втрутився у їхню розмову водій, і голос його прозвучав напружено і дещо неприродно. — Ми їдемо до Фридом-плази, що на розі Чотирнадцятої вулиці та Пенсільванія-авеню?
— Так! — відказала Кетрін. — Хутчіш!
— Та це ж близько. Якихось дві хвилини.
Сімкінс посміхнувся. «Молодчага, Омаре». І кинувся до гелікоптера, двигун якого працював на холостих обертах.
— Ми накрили їх! Рушаймо до Фридом-плази! Мерщій! — вигукнув він своїй групі.
РОЗДІЛ 76
Фридом-плаза — це і є мапа.
