Втрачений символ - Браун Дэн (книги онлайн бесплатно без регистрации полностью .txt) 📗

Ленґдон знизав плечима.

І раптом задзвонив телефон.

У кабінеті, захаращеному полицями зі стародавніми книгами, старий схилився над столом, затиснувши в ревматичній руці телефон.

Дзвінок лунав і лунав.

Нарешті хтось озвався.

— Слухаю? — Голос був низький і з нотками невпевненості.

— Мені сказали, що вам потрібен притулок, — прошепотів старий.

Чоловік потойбіч лінії був дуже стривожений.

— Хто це? Ви від Ворена Бел...

— Будь ласка, не називайте імен, — перервав його старий. — Скажіть, вам вдалося захистити ввірену вам мапу?

Співрозмовник кілька секунд спантеличено мовчав.

— Так, але не думаю, що вона являє собою щось значуще. Там нічого особливого не сказано. Якщо це й справді мапа, то суто метафорична, а не...

— Ні, ця мапа — цілком реальна, запевняю вас. І вона вказує на цілком реальне місце. Ви мусите охороняти її. Я наразі не маю змоги доводити вам усю її значущість. Вас переслідують, але якщо ви зможете дістатися до мого помешкання непоміченими, то я забезпечу вам притулок... і відповіді на запитання.

Чоловік на тому боці лінії вагався.

— Друже мій, — продовжив старий, обережно добираючи слова. — У Римі є сховище, на північ від Тибру, а в тому сховищі — десять каменів з гори Синай, один — з самих небес, а ще один — образ лихого батька Люка. Ви зрозуміли моє місцеположення?

Запала довга пауза, а потім співрозмовник відповів:

— Так, зрозумів.

Старий посміхнувся. «А я й не сумнівався, професоре».

— Приходьте негайно. Будьте обережні, щоб за вами не було «хвоста».

РОЗДІЛ 71

Малах стояв голий, огорнутий у пару у своєму душі. Він знову відчув чистоту свого тіла, змивши з нього залишки запаху спирту. Пори його шкіри розширилися, і в них проникли випари евкаліптової олії. І тоді він розпочав свій ритуал.

Спочатку Малах намастив своє татуйоване тіло та голову кремом-депілятором і видалив усе волосся. Бо безволосими були Геліади на семи островах. Потім втер абрамелінову олію у свою розм'яклу шкіру. Абрамелін — це свята олія великих волхвів. Малах повернув важіль душу ліворуч до упору, і вода стала крижаною. Цілу хвилину простояв він під нею, щоб закрилися пори і щоб закупорити у своєму тілі щойно отримані жар та енергію. Цей холод завжди нагадував йому про ту крижану річку, з якої почалося його перетворення.

Коли Малах вийшов з душу, він увесь тремтів, та через кілька секунд тепло, закупорене в глибині його тіла, пробилося крізь плоть і зігріло його. Він відчув, що всередині нього наче палає піч. Малах став перед дзеркалом і благоговійно оглянув себе. Мабуть, подумалося йому, він востаннє бачить себе як простого смертного.

Його ступні були пазурами яструба. Ноги — древніми колонами мудрості, Воаз та Яхін. Стегна та живіт являли собою арковий вхід до містичної сили. А під аркою висів масивний статевий орган із татуйованими символами його долі. Колись, в іншому житті, цей дебелий м'ясистий прутень був для нього джерелом плотських утіх. Але більше не буде.

«Бо я очистився».

Як і містичні монахи-євнухи, Малах колись видалив свої яєчка. Він пожертвував своєю чоловічою силою заради сили набагато вищої. «Боги не мають статі». Позбувшись людської недосконалості у вигляді статі разом із приземленим статевим потягом, Малах уподібнився Урану [17], Аттісу [18] і Спору [19], а також великим магам-кастратам із легенди про короля Артура. Кожній духовній метаморфозі передує метаморфоза фізична. У цьому й полягав урок великих богів — від єгипетського Озіріса й вавилонського Тамуза до Ісуса та Шиви і самого Будди.

«Я мушу скинути з себе земну оболонку».

Очі Малаха ковзнули по віддзеркаленню вгору — повз двоголового фенікса на грудях і дивовижний колаж древніх символів, що прикрашали його обличчя, — до маківки. Він нахилився до дзеркала, ледве бачачи кружальце голої плоті, що чекало свого часу. Це місце людського тіла було священним. Відоме під назвою тім'ячко, воно являло собою ту частину людського тіла, яка залишалася відкритою після народження. Наче вікно у мозок. І хоча цей фізіологічний портал затягується впродовж кількох місяців, він лишається символічною згадкою про втрачений зв'язок між зовнішнім та внутрішнім світами.

Малах придивився до неторкнутої священної ділянки шкіри, оточеної схожим на корону кружальцем уробороса — містичного змія, що пожирає власний хвіст. Йому здалося, що ця гола ділянка плоті теж очікувально-нетерпляче споглядала його, наче обіцяла блискучі перспективи.

Невдовзі Роберт Ленґдон відкриє той великий скарб, якого потребував Малах. А коли він його отримає, то заповнить цю маленьку ділянку на своїй голові і таким чином завершить приготування до остаточного перетворення.

Малах зашльопав голими ступнями через спальню і витяг з нижньої шухляди довгу стрічку з білого шовку. Як і багато разів раніше, він огорнув нею сідниці та стегна. А потім пішов униз.

На комп'ютер у його кабінеті надійшло повідомлення електронною поштою від його інформатора.

Те, що вам необхідно, вже зовсім поруч.

Я вийду з вами на зв'язок протягом години.

Потерпіть.

Малах посміхнувся. Настав час здійснити остаточні приготування.

РОЗДІЛ 72

Коли оперативник ЦРУ спускався з балкона читального залу, настрій у нього був мерзенний. «Беламі нам збрехав». Агент не побачив жодних теплових слідів ані біля статуї Мойсея, ані будь-де нагорі.

«Куди ж, у біса, подівся Ленґдон?»

Оперативник знову повернувся до того єдиного місця, де вони знайшли хоч якісь сліди, — до розподільчого пункту читального залу і знову спустився сходами під восьмикутну консоль. Гуркіт конвеєрів діяв на нерви. Заглибившись у комору, агент насунув на очі прилад нічного бачення і обдивився приміщення. Нема нічого. Він оглянув ряди книжкових полиць і двері, що й досі жевріли жовтогарячим кольором після вибуху. Окрім цього агент не побачив нічого...

«Чорт забирай!»

Він аж підскочив, коли в його поле зору несподівано впливло якесь світіння. Наче двійко привидів на стрічці конвеєра, виїхали із отвору в стіні світні відбитки двох людських істот. Теплові відбитки.

Остовпілий агент спостеріг, як вони об'їхали кімнату на конвеєрі, а потім знову зникли — головами уперед — у вузькому отворі у стіні. «Вони виїхали звідси на конвеєрі? Та це ж безумство!»

Окрім усвідомлення, що Роберт Ленґдон утік від них крізь діру в стіні, агента збентежило ще одне питання: «Роберт Ленґдон — не сам?»

Він був вихопив своє радіо, щоб зв'язатися з керівником групи, але той випередив його.

— Усім слухати! Щойно знайдено залишений «вольво» перед входом у бібліотеку. Зареєстроване на таку собі Кетрін Соломон. Свідок каже, що вона увійшла до бібліотеки недавно. Є підозри, що вона разом із Робертом Ленґдоном. Директор Сато наказала знайти обох негайно.

— Я знайшов їхні теплові сліди! — вигукнув агент із розподільчої кімнати. І швидко пояснив ситуацію.

— Трясця твоїй матері! — вилаявся лідер групи. — Куди ж, у біса, йдуть ці конвеєри?

Та оперативник уже вивчав службову розподільчу схему на дошці оголошень.

— Вони йдуть до будівлі Адамса, — відповів він. — Це за квартал звідси.

— Усім слухати! Передислоковуємося до будівлі Адамса. Негайно!

РОЗДІЛ 73

«Притулок. І відповіді на запитання».

Ці слова і досі відлунювали у голові Ленґдона, коли вони з Кетрін вискочили холодної зимової ночі у бокові двері будівлі Адамса. Загадковий чоловік, котрий йому щойно зателефонував, сповістив про своє місцезнаходження закодованою мовою, але професор усе зрозумів. Реакція Кетрін на повідомлення про пункт їхнього призначення була напрочуд бадьорою: «А де ж іще шукати Єдиного Істинного Бога, як не там?»