Купальниця - Вдовиченко Галина (читать книги онлайн бесплатно серию книг txt) 📗
з французьким манікюром; показує, де та книжка лежить, ро-
бить дитячий жест «дай, дай».
На обкладинці — фото щільних несучих конструкцій, вну-
трішній вигляд будівлі. На дерев’яній балці — назва «Україн-
ська мала проза ХХ століття».
Марина вдячно глянула, просунувши у двері голову: «Дя-
кую!» Клацнув замок. Повела дівчат на сусідню вулицю, до
школи раннього розвитку, Крісту — на англійську, Амалію —
на логіку. На англійську — у чотири роки, на логіку — у два.
Що робиться у тому Києві! Крихітні учениці вчитимуться, мама чекатиме в холі з книжкою.
Кароліна увімкнула електрочайник, знайшла каву у верх-
ній шафці, помилувалась строкатою картинкою — макарони
та крупи в прозорих прямокутних банках з червоними криш-
ками, яскраві пачки кави та чаю, приправи в плетеному з ло-
зи кошичку. Пахне екзотичними спеціями та доброю кавою, добробутом пахне та щасливим сімейним життям.
Кавоварки, з якою ніколи справи не мала, навіть не торка-
лася. Запарила собі каву в горнятку з тонкої порцеляни, на-
півпрозорої, якщо подивитись на світло, з проступаючим
30
крізь стінки малюнком. Подумки відзначила, що вибрала най-
краще під впливом Марини. І ще трошки — того Павла Панча.
З вікна навіть глянути було лячно: така висота і така дале-
чінь, заповнена будинками, зеленими плямами дерев та іграш-
ковими машинами на дорогах.
Неквапливий обхід оселі з чашкою в руці переконливо до-
вів: це помешкання створене для щастя. Великі вікна, майже
нічим не затулені від безмежного блакитного простору з біли-
ми хмарками, сонячні плями на теплій підлозі, техніка-поміч-
ниця, з якою ще треба навчитись давати собі раду. Спальня, дитяча, вітальня, просторий передпокій, кухня з круглим сто-
лом і тацею, наповненою мандаринами та бананами, велика
ванна кімната з трикутною ванною, пральною машинкою та
сушаркою. Тепер уже знала, що сушаркою. А ще високим туа-
летним столиком з кремами та лосьйонами, великим кошиком
для білизни, вистеленим зсередини бавовняною смугастою
тканиною. У вітальні, біля вікна — музичний центр із сотня-
ми чи навіть тисячами компакт-дисків у стільникових сховках.
Між трьома шафами з книжками — невеликі проміжки,
у них — заглиблення у стіні, а там — колекція морських му-
шель на скляних поличках, деякі — з диню завбільшки, з до-
вгастими равличими ріжками, з ніжними рожевими нутроща-
ми, які загорілися від увімкненої підсвітки молочно-жовтим
теплом, як та дорога порцеляна.
Де ж вона спатиме? Виходить, що тут, у вітальні з книжка-
ми та мушлями, біля музичного центру, на канапі, оббитій
штучним леопардовим хутром.
Гаразд. Підколола волосся — і до роботи! Досить байдикувати.
Одного погляду на електричну плиту було достатньо, аби
кинуло в розпач. Кароліна вперше бачила таку, з колами різно-
го діаметра, немов намальованими на чорній лискучій поверх-
ні. У куті — квадратик з незрозумілими позначками. Усе. Су-
пу не буде. Ні, вона не може так зганьбитись у перший же день.
Набрала номер брата.
31
— Роберте, як увімкнути плиту?
— Зараз, — відповів брат.
У мобілці було чути голоси, шарудіння та кроки, він ви йшов, мабуть, з якоїсь кімнати — і голосом, який відлунював від по-
рожніх стін, докладно пояснив, на що треба натискати, і як ре-
гулювати температуру, і як увімкнути інше коло, не вимикаю-
чи першого. Кароліна зосередилась так, що заболіла закушена
губа. Ніколи у школі вона так уважно не слухала жодного по-
яснення, ті знання не були їй такими вкрай необхідними, як
вміння впоратися з сучасною кухонною технікою, аби вчасно
зварити племінницям суп.
Неймовірний вибух енергії стався з нею, коли приборкала то-
го кухонного монстра. Вона і суп зварила, і ванну почистила, і поскладала розкидані іграшки та одяг дівчат, розклала на куп-
ки речі з сушарки, протерла підлогу, навчившись вправлятися
з небаченою дотепер шваброю, схожою на дошку з волохатим
шаликом. Сама розібралася, що й до чого, просто порухала всі
пластмасові деталі — і зрозуміла, як витискати вологу з тої кон-
струкції. Вдома вони мили підлогу старою татовою майкою, ви-
кручуючи її над відром з водою. На тому піднесенні, що її охо-
пило, могла й два мішки квасолі перебрати, відділивши чорну
від білої, і три кущі троянд пересадити, але прийшли Марина
з дівчатами, і зупинили цей напад шаленої працездатності.
— Ну ти даєш! — тільки й сказала Марина. — Візьми малу, будь ласка.
Кароліна підхопила Амалію, стягнула з неї сандалики, панам-
ку та кофтинку. Старша як почала говорити з порога, а чи ще
й за дверима, то так і не закривала рота, сидячи на лавці біля вхо-
ду й витрушуючи пісок з сандаль на щойно помиту підлогу.
До вечора Кароліна вже багато чого вміла — вмикати й на-
ставляти на необхідний режим духовку, пральну та посудо-
мийну машини, тостер та кавоварку. Марина всього навчила.
А Кріста показала, як вмикати музичний центр, але Каролі-
на за відсутності господаря навіть не спробувала повторити.
32
Ніколи в житті Кароліна не вечеряла при свічках — думала, що це незручно, бо погано видно, що їсти… Марина увімкну-
ла локальне світло на кухні — вздовж дашка верхніх шафок та
над натюрмортом «Айва», запалила свічки, і кухня перевтіли-
лась: м’яке освітлення та запах зелені в салаті перетворили її
на покій у казковому замку. Дівчат цього разу нагодували на-
перед — вони бавились у своїй кімнаті.
До брата, заледве він подзвонив у двері, поспішили нато-
мість усі. Роберт видався Кароліні доволі стриманим. Якби не
подарунки, з якими він прийшов, вона вирішила б, що він їй
не радий.
Перший сюрприз із великого паперового пакунка призна-
чався дружині: олія для масажу, якій вона аж занадто зраділа.
Другий подарунок — сестрі: дзеркальце в металевій оправі та
гребінець з мереживним металевим руків’ям. Крісталіні — ко-
робку з пазлами, Амалії — щось яскраве, з картинками, у про-
зорій упаковці. Кріста допомогла сестрі довідатись, що там, і вони витягли книжку-незмокайку для купання у ванні.
— Сьогодні — день захисту дітей, — пояснив Роберт, від-
шукавши свої капці під лавкою. — Вітаю!
— А нам з Кароліною, виходить, за компанію пощастило? —
озвалась Марина, яка вже розкладала серветки.
— А жінки — вічні діти. Це ваш день. Зараз його й відсвят-
куємо. Де наш коркотяг? — у його руках звідкись узялася пляш-
ка вина.
Нові іграшки відволікли дітей. Молодша залишилась на кух-
ні, зосереджено гортала пластикову книжку на грубому пледі, постеленому на підлозі. Старша сховалась у дитячій кімнаті, щоб почати складати новий пазл, поки Амалія не заважає.
Для чого зліва від тарілки лежали ще й ложки, Кароліна не
розуміла, поки Марина не почала їсти. Довгі макарони вона на-
колювала виделкою у правій руці, спирала зубцями в ложку, яку тримала лівою, і прокручувала, немов викруткою. Мака-
рони намотувались — і відправлялись до рота.
33
Кароліна не була певна, що вона зможе повторити ці вправ-
ні рухи, тому, повагавшись, узяла виделку так, як звикла.
Брат глянув на неї і теж проігнорував ложку.
— Беріть грана-падано, — підвела голову Марина і зробила
ковток вина.
— Ага, — відповіла Кароліна й собі потягнулась до келиха.
— Мені видається, що сиру малувато, — уточнила Марина.
Кароліна кивнула. Вона геть заплуталася з тими назвами.
Роберт узяв зі столу прозорий конус з металевим носиком, струсонув двічі над своєю тарілкою — тертий сир сипонув на
макарони.
— Дозволиш? — повернувся до сестри і притрусив жовти-