Купальниця - Вдовиченко Галина (читать книги онлайн бесплатно серию книг txt) 📗

Роман

Харків

2012

УДК 821.161.2

ББК 84.4УКР

В25

Жодну з частин даного видання

не можна копіювати або відтворювати в будь-якій формі

без письмового дозволу видавництва

Дизайнер обкладинки Віталія Котляр

© Вдовиченко Г., 2012

© DepositPhotos.com / Michele

Piacquadio, обкладинка, 2012

© Книжковий Клуб «Клуб Сі-

мейного Дозвілля, видання

українською мовою, 2012

© Книжковий Клуб «Клуб Сі-

мейного Дозвілля», худож-

ISBN 978-966-14-4719-5 (PDF)

нє оформлення, 2012

«Купальниця» —

«Сестра Кері» на сучасний український лад

Ви ніколи не думали про те, як герої ваших улюблених книжок, напи-

саних сто-двісті років тому, поводилися б у сучасному світі? Здається, популярна українська письменниця Галина Вдовиченко подумала про

це раніше за вас. Її новий роман «Купальниця» — блискучий римейк

на літературний дебют легендарного американця Теодора Драйзера

«Сестра Кері». І нехай ці дві книги розділяє понад століття, історія

простої української дівчини Кароліни Кужвій, сестри Роберта Кері, ненав’язливо нагадує усім нам про прості загальнолюдські цінності.

А вони за, здавалося б, поважну часову і ментальну відстань, не змі-

нилися. Між рядків у «Купальниці» читаємо про вічне: любов, друж-

бу, взаємопідтримку… А найголовніше — про те, що кожен із нас є гос-

подарем власного життя і творцем власної долі!

Роман Галини Вдовиченко «Купальниця» — легка і водночас гли-

бока «жіноча» розповідь про сучасну українську Попелюшку, яка, тільки-но закінчивши школу, виривається із лещат сірих та злиден-

них провінційних буднів і їде підкорювати столицю. Такі дівчата зу-

стрічаються нам щодня. Вони живуть із нами по сусідству, ходять

тими ж вулицями і їздять тим же транспортом, що й ми. Проходячи

повз, ми рідко замислюємося, що для кожної із цих дівчат життя при-

готувало окрему круговерть, простелило окрему стежину. Стежину

до щастя і здійснення мрій. Але чи гарантують здійснені кар’єрні ам-

біції просте людське щастя?. Недарма мамі головної героїні «Купаль-

ниці» ворожка прорекла: одна твоя дитина буде щасливою, а інша —

знаменитою…

У сучасній українській сестрі Кері чимало жінок впізнають себе —

таких сильних, незламних та цілеспрямованих. І в чоловіках головної

героїні роману вгадуються супутники нашого життя. Щодо останніх

мушу визнати: «На жаль…» Ще вчора він був готовий покласти до

6

її ніг увесь світ, а нині — цілковито збайдужів. Його Всесвіт — домаш-

ні капці та монітор комп’ютера. І в цьому Всесвіті більше немає місця

для коханої жінки… Галина Вдовиченко у своєму новому романі май-

стерно виписує найтонші грані у відносинах між чоловіком та жінкою, які не зуміли втримати біля себе найголовнішого…

Чотири попередні романи обдарованої і «плодовитої» письменни-

ці Галини Вдовиченко, яка більшу частину свого життя присвятила

журналістиці (працює заступником головного редактора щоденної га-

зети «Високий Замок»), зайняли власну поличку у великій шафі новіт-

ньої української літератури. Особливо у шафі жінок-книголюбів. Лі-

тературний дебют авторки «Пів’яблука», який у конкурсі «Коронація

слова — 2008» здобув номінацію «Вибір видавців», а згодом став од-

нією з «Найкращих українських книг — 2009» (за версією тижневика

«Кореспондент»), недарма «охрестили» українським аналогом відомо-

го серіалу «Секс і місто». Успіх чатував і на другий роман Вдовиченко

«Замок Гербуртів» («Тамдевін») — книга здобула першу премію «Ко-

ронації слова — 2009». А наступний твір «Хто такий Ігор?» — спеці-

альну відзнаку «Гранд-Коронації слова — 2010».

У 2011-му світ побачив ще один роман Галини Вдовиченко — «Бо-

ра». Із цієї книги розпочалася співпраця письменниці з Книжковим

Клубом «Клуб сімейного дозвілля». Роман потрапив у п’ятірку фіналіс-

тів поважної літературної премії «Бі-бі-сі — 2011». Минув рік — і успіш-

ний авторсько-видавничий тандем пропонує читачам «Купальницю».

Це ще одна книга Вдовиченко про те, що щастя ходить зовсім поруч.

Вхопив за хвоста стрімкого птаха гармонії — і лети з ним на крилах по-

зитиву й оптимізму. Керуй своєю долею, віртуозно оминаючи ями і не

засмучуючись через всюдисущі затори. І, що важливо, не гнівайся на

життя, бо його режисером є ти сам. У 1900-му про це писав класик, американець Теодор Драйзер. А у 2012-му про це написала наша су-

часниця, українка Галина Вдовиченко. Впевнена, Драйзер, прочитав-

ши роман своєї послідовниці, засмутився б хіба що через той факт, що

люди так і не навчилися бути уповні щасливими…

Галина Гузьо

Купальниця — багаторічна рослина з прямо-

стоячим стеблом та поодинокою верхівковою

квіткою, лимонно-жовтою, блискучою, наче

вкритою позолотою чи лаком. Росте на вогких

лісових луках та галявинах, узліссях, чагарни-

кових заростях. Пелюстки утворюють квітку

оригінальної, майже замкнутої, кулястої фор-

ми. Справжні пелюстки квітки — всередині.

Купальниця — чудовий притулок на час него-

ди для дрібних комах. Але й дужі бджоли здатні

розсунути отвір на верхівці квітки і пробратись

усередину. Купальниця росте по всій Європі.

Подекуди її ще називають жовтою трояндою.

У деяких нордичних сагах ідеться про те, що са-

ме в цих затишних золотих кулястих квітках жи-

вуть таємничі тролі. Існує й легенда про ельфів,

які червневими ночами, коли місяць уповні, ва-

рять еліксир життя у золотих круглих посуди-

нах на високих жердинах. Щойно небо починає

світлішати, еліксир розливають у пляшки і ку-

дись із ними зникають, а порожні посудини пе-

ретворюються на квіти купальниці.

З ботанічних довідників

І

Сестра Роберта Кері. Київ

1

Усі навколо — випускний, випускний. А Кароліні до тієї ме-

тушні байдуже. Хай собі інші урочисто переступають уявну

життєву риску. Велика подія! Парад суконь та зачісок, хизуван-

ня із фінішною стрічкою на грудях… Її випускний не цікавив: атестат до рук — і бувай, школо! Нехай однокласники самі

святкують прощання з дитинством, а вона з ним вже попро-

щалась, ще того дня, коли остаточно вирішила їхати до брата

в Київ, хоча її туди ніхто й не кликав.

Був цілковито буденний день, оповитий туманом; липка во-

лога тулилася до вікон шкільного автобуса, не даючи можливос-

ті побачити щось за склом, а лиш відчути звичний спуск і кіль-

касекундну затримку, коли мотор загарчав, колеса ковзнули, забуксували в багнюці, але помаленьку виборсались на рівний

шлях. Саме там, у найнижчій точці дороги, яку Кароліна дола-

ла двічі на день, остаточно й сформувалася думка: швидше б

атестат до рук — і одразу до Києва, подалі від Висічі, подалі від

усього тутешнього — до Роберта. Хоче він того чи ні.

Про те, що Кароліна не збирається на випускний, мама зна-

ла давно; погодилась із цим, почувши від доньки вагомий ар-

гумент: не треба шукати грошей на застілля та сукню з туфля-

ми. Але тепер, коли атестат з посередніми оцінками лежав на

столі, а донька збирала речі, мама завмерла перед телеекраном, знічена й байдужа. Тільки тут і можна було її побачити без ро-