Українські традиції - Ковалевський О. В. (читать книги полностью без сокращений txt) 📗

Глагола к нему блаженний: «Аз странен єсмь, един от живущих на землі». Рече к нему Самон: «Добрі убо о тебі глаголють, яко прелагатай єси, пришедший преглядати Гречеськую область». Преподобний же на то нічто же отвіща. І мнозі предстоящи нуждаху, глаголюще: «Кто єси?» І не отвіщаваше їм. Повелі убо Самон, да принесуть пред лице его жезліє сурово і воловня жили сухі, і іна нікая страшнійшая орудія на устрашеніє ему – да негли убоїться і повість, откуду єсть. Он же, вся та видя, нічто же глаголаше. І повелі розтягнути его чотирем і воловими жилами бити, вопрошающи, кто єси. Бієн же сущи кріпко, святий не отвіщаваше їм, но терпяше молча. Дотолі же биша єго, донеліже мніти їм, яко уже абіє умрет, і взємше его аки бревно (не могуща ходити), несоша і ввергоша в темницю…

…Єгда убо к концу житія моего приближихся і наста час розлученія от тіла, видіх множество ефіопов, окрест одра моего ставших, іже лица, акі сажа і смола, бяху очернена, очі же, акі угліє огненно. Їх же видініє толь люто, яко і сама геєна огненная. Тії начаша творити молву і мятеж. Овії ревуще, яко скоти і звіри, іниї, яко пси лающе, іниї виюще, яко волці, іниї, яко свинії вопіюще. Всі же, взирающе на мя, яряхуся, грозяху, устремляху, зуби скрежещуще і пожерти мя, абіє хотяще. Готовляху же хартії, аки би чающе судію нікоєго прійти тамо, і свитки розвиваху. В них же написана биша вся злая моя діла. Тогда убогая душа моя бисть в страсі і трепеті великім. І недовольна мі бисть горесть смертная, но і то ефіопов страшних грозное зрініє і ярость бисть мні яко другая смерть лютійшая.

Отвращах же очі мої сімо і овамо, єже би не видіти мі страшних лиць їх, ні слишати гласа їх, но не можах ізбити тих, всюду бо їх без числа зрях шатающихся. І не бє помогающего мні. В таковій біді ізнемогши до конца, узріх два світоносна ангела Божия, ко мні приходяща во образі красних юнош. Їх же красоти ізрещи невозможно. Лиця їх бяху пресвітлійшая, очі любезно взирающиї, власи глави, їх аки сніг білі, златовидноє показуючи блещаніє, одежди їх, яко молнія бяху, препоясани пояси златими по сосцам крестообразно. Тії приближившеся ко одру моєму, сташа одесную мене, нічто тихо друг ко другу бесідующе. Аз же, нидівши їх, радостна бих серцем і веселими на них взирах очеси. Чорнії же ониї ефіопи, видівше сих, содрогнушася і отступиша подаліє. Рече же един світоносний юноша к темним, з яростію глаголя: «О безстидниї, проклятиї і мрачниї, злобниї рода чоловічеського вразі! Почто всегда предваряете ко умирающим приходити і, творяще молви, устрашаєте і смущаете всякую от тіла розлучающуюся душу. Но не вельми радуйтеся, зді бо не обрящете нічесоже, ібо Божиє єсть з нею милосердіє і ність вам часті, ні жребія в душі сей».

Сице тому ізрекшу, абіє возшаташася ефіопи, велій клич і молву сотворяше, і начаша показовати діла моя злая, от юності содіянная, і глаголаху: «Нічто же в ней імами, а сії гріхи чиї суть? Не она лі содія сія і сія?» Тако мовлявше, стояху, ждуще смерті. І се прііде смерть, яко лев рикая, образом зіло страшна, подобія акі би чоловічеського, но тіла отнюдь не імуща, от єдиних точію костей чоловічеських нагих составлена. Ношаше же различная орудія к мученію: мечі, стріли, копія, барди, коси, серпи, рожни, пили, сікири, тесли, оскорди і удиці, і іная нікая незнаемая. То узрівши, смиренная моя душа возтрепета от страха. І ріша святиї ангели к смерті: «Што медлиши, розріши душу сію от соузов плотських, скоро і тихо розріши, не імать бо много тяжесті гріховния».

І абіє та, приступивши ко мні, взя малий оскорд і нача отсікати первіє ноги моя, потом руки. Таже іними орудії іния вся уди моя розслабіваше, члени от составов розділяющи. І не іміях рук, ні ног, і все тіло моє омертві, ні можах двигнутися прочее. Та же взя теслу і отсіче главу мою, і к тому не можах подвигнути глави, чужда бо мі бисть. По сих сотвори в чаші нікоє розтвореніє і ко устом моїм придівши, нуждею напої мя. Толь же бє горько напоєніє то, яко не могущи стерпіти, душа моя содрогнуся і ізскочи от тіла, яко отторжена нуждею. І абіє пріяша ю світоносниї ангели на руках своя. Воззрів же вспять, видіх тіло моє, лежащее бездушно, нечувственно і недвижимо, якоже бо кто совлечеться одежди своєя і, повергши ю, стоїть, смотря на ню, сице аз смотріх на тіло моє, єгоже яко одежди совлекохся і удивляхся зіло…

…Грядущи нам от землі к висоті небесній, в началі срітоша нас воздушния дусі первого митарства. На нем же істязуються гріси словес і глаголов чоловічеських празних, бу'іх, скверних, безчинних, і абіє тамо страхом. І ізнесоша к нам многія свитки, в них же написана бяху вся моя словеса, от юності моєя ізреченная, аще когда проглаголах что непотребно і нерозсудно, а наіпаче аще что глаголах срамословно і кощуни діях в младості моей, і сміхотворенія, якоже обичай єсть юним. Зріх тамо написана вся моя буєсловія, сквернословія, мирськія безстидния пісні, безчинная восклицанія, сміянія і хохотанія, і обличаху мя тим… Сія видящи, молчах аки безгласна, не імущи, што отвіщати лукавим духом – істиною бо мя обличаху. Удивляхся же в себі, како то в них незабвенно, еже толь многими перейде літи, єже аз давно забих, і ніже во умі потом когда помислих. Они же аки днесь глаголанная мні предлагаху, вся подробну і потонку істязующе, і вспоминах вся та, яко биша тако. Молчащей же мні і стидящейся вкупі і трепещущей от страха, святиї ангели, водящиї мя, противу тих гріхов моїх положиша нічто от добрих діл моїх посліжде бивших. Недоставшая же наполниша от дарованія преподобного Василія, отца моего, і іскупиша мя, і ідохом оттуду вище.

І приближихомся к другому митарству, глаголемому лжи. На нем же істязується всяко слово ложное, а наіпаче клятвопреступленія, призиванія імені Господа всуе, лжесвидітельства, обітов, Богу содіянних, неісполненіє, ісповіданіє гріхов не по істині бивающеє, і іная тим подобная ложная. Духи же того митарства яри і свиріпи, кріпко настоящиї і істязующиї, іже єгда удержаша нас, абіє подобну іспитовати начаша і обличенна бих во двою, яко случися мі іногда в нікиїх малих вещах солгати, ні вмінях собі то во гріх, і яко множицею стида ради не по істині ісповідахся пред отцем моїм духовним. Клятвопреступленія же, і лжесвидітельства, і прочиїх тим подобних не обрітоша во мні благодатію Христовою. Обаче обрітшихся во мні оних лжах торжествоваху і хотяху мя похитити от рук, водящих мя. Но святиї ангели, нічто от моїх благих діл, прочее же от дарованія отца моего, противу тих гріхов положивше, іскупиша мя і ідохом више безбідно…

…І доідохом іного митарства, єже чревоугодія глаголеться. І абіє ізбігоша противу нас скверниї тії дуси, радующеся аки о обрітаємой їм користі. І видіх образи духов тих зіло скаредни, образующиї собою сластолюбивих чревооб'ястников, мерзостних п'яниць, от них же овії показовахуся носити блюда і коноби з ястіями, овії же чаши і корчаги з питіями. Зрящеся же пища та і питіє то гной смердящ і мерзость блевотинная. Являхуся убо бути аки пресищені і п'яни, і скачущиї з прегудицами і вся по подобію корчемников і пирующих творяху, ругающеся душам грішним, к митарству їх приводимим. Тії, обшедше нас, яко пси, і удержавше, абіє принесоша пред мене вся моя об'яствія, єгда тайно ядох, когда ілі через силу і потребу ядох… Такожде і п'янства моя вся показоваху миі, представляюще чаши і сосуди, із них же упивахся, і число іспитих чаш глаголюще: «Толико чаш іспила єси во оное время на оном пиру, з тими чоловіки, в другое же время і на другом місті толикими чашами увивалася еси до безпам'ятствія і блеванія»…

…Вся та мі і іная моя чревоугодія представляху, і істязоваху, і радовахуся, аки уже імуще мя в руках своїх, і во дно адово низвести хотяще. Аз же трепетах, видящи себе тими обличенну, і не імущи что противу отвіщати. Святії же ангели, із'ємше довольно от дарованія преподобного Василія, противу тих за мя исупленіє положиша. Тії же, узрівши іскупленіє моє, воскричаша, молву же і мятеж велій сотвориша, горе нам, вопіюще, погубихом труд наш і погибе наша надежда, і пущаху по воздуху хартії, яже іміяху на мя написані. Аз же то зрящи, веселяхся і ідохом оттуду безбідно. Грядуще же бесідоваша святії ангели з собою, глаголюще: «Воістину велику помощ імать душа сія от угодника Божия Василія, і аще би не того труди і молитви помагали єй, многую нужду іміла би претерпіти, преходящи воздушная іспитанія»…