Українські традиції - Ковалевський О. В. (читать книги полностью без сокращений txt) 📗

…Грядуще же више, улучихом митарство, глаголемое лихви, ідеже істязуються дающиї сребро своє в лихву, і скверная приобрітенія творящиї, лихоїмці же і чуждого присвоїтелі. Тамо істязателі, іспитно обискавше яже о мні, і нічтоже обрітше, скрежетаху на мя зуби своїми. Ми же вище пойдохом, благодаряще Бога.

І постигохом митарства неправди. На нем же істязуєми бивають всі судії неправедниї, на мзді судящиї і оправдающиї винних, невинних же осуждающиї Тамо же істязується удержаніє мзди наємничи, і мірила неправедная діющих куплю, і што-лібо неправедно творимое взискується тамо. Но ми благодатію Христовою пройдохом то безбідно, мало что давше.

Такоже і єже потом бє митарство, глаголемое зависті. Минухом, нічесоже давше, нікому же бо когда позавидіх.

Аще же і іспитовашеся тамо же нелюбов, братоненавидініє, недруголюбіє, ненависть. Обаче Христовим милосердієм во всіх тих іспитаніях неповинна обрітохся, точію ярость скрежещущих на мя бісов видіх, ні убояся їх і ідохом више, радующеся…

…Таже достигохом іного митарства, глаголемого гніва і ярості. Но і тамо аще і свиріпиї бяху воздушниї істязателі, обаче не много от нас получиша. І ідохом прочее, радующеся о Господі, покривающим грішную мою душу молитвами отца моего преподобного Василія Святого.

Посем злопомнінія митарство предста нам, на нем же немилостивно істязуєми бувають держащиї в серцях своїх злобу на ближнего і воздающиї зло за зло, і оттуду із многою яростію низводяться злобними духами в тартар. Но милосердіє Господнє і тамо мя покри…

…І нічим же должна бути на митарстві том обрітохся. І ридаху о том біси, яко свободна отхождах от лютих рук їх. Ми же даліє ідохом, веселящеся о Господі. Вопросих же водящих мя святих ангелов, глаголящи: «Молюся вам, господіє мої, скажіте мі, откуда сії страшниї воздушниї власті свідять вся злая діла всіх чоловіков, во всем мирі живущих, якоже і моя, не точію яві сотворенная, но і яже втайні, ізвістно та обличають?» І отвіщаша мі святиї ангели, глаголюще: «Всяк християнин от Святого крещенія пріємлет Богом даного себі ангела-хранителя іже, невидимо храня чоловіка, наставляет его во дні і в нощі на всякое діло благое во всі дні живота его, даже до смертного часа, і написуєт вся того добрая діла, в житії сем творимая, за ня же би чоловіку тому получити от Господа милость і вічноє в небесном царстві воздаяніе. Такожде і тьми князь, желающ весь род чоловічеський к своей привлещи погибелі, єдиного от лукавих духов приставляет, іже в слід чоловіка ходящи, назираєт вся того от юності діла злая, на ня же его і поощряет козньми своїми, і собирает, што-лібо злоє чоловік содієт. Отходя же к митарствам, относить тамо гріхи чоловічі, всяк гріх в подобающее тому митарство вписуя. І потому свідоми суть князям воздушним вся гріхи всіх чоловік во всем мирі…»

…Внідохом в митарство убійства. В нем же не точію розбойничество істязується, но і всякая рана, всякое удареніє чим-лібо і гді-лібо – по плещам ілі по главі, ілі в ланиту, заушеніе, ілі по виї, ілі пханіє із гнівом. Вся та потонку іспитуються і на мірило полагаються. Но ми і тамо, мало што положивше, пройдохом добре.

І миновахом митарство чародіянія, обаянія, отравленія, шептов і призиванія бісов. Бяху же дуси тії подобии четвероногим гадом і скорпіям, зміям же, і єхиднам, і жабам. Страшно же і мерзостно тих бє видініє. Но тамо нічто же на мя обрітеся благодатію Господа моего. І пройдохом абіє, нічесоже давше. Восклицаху же, на мя ярящеся, ониї дуси і глаголаху: «Прійдеши на блудная міста, узрим, аще от тих ізбіжиши…»

…Доідохом митарства блудного. На нем же істязується всякое любодіяніє і умноє гріха блудного мечтаніє, помисла же в том умедленіє, соізволеніє, услажденіє, скверная же осязанія і страстная прикосновенія. Князь же митарства того, сидяше на престолі своем, оболчен во одежду скверну і смрадну, піною кровавою окроплену. Єю же он яко царською багряницею красяшеся, і бісов множество предстояще єму. Тії, видівши мя, тамо дошедшую, много чудишася, яко достигох до них. І, ізнесше написаная блудная моя діла, обличаху мя, показующе лиця з ними же грішних в юності моей… Глаголаша же за мя святії ангели к бісом: «Но остави діла блудная от многих літ, і прочее в чистоті і воздержанії поживе постничеськи…» І положиша ангели святії много от діл моїх, множає от дарованія Василія преподобного, і едва ізбавихся біди лютия, і ідохом…

…По сем прійдохом к митарству єресей, іде же істязуються неправая о вірі мудрованія, отступства от православного ісповіданія віри, недовірства, сомнінія в вірі, хули на святиню і прочая тим подобная. То митарство без іспитанія, яже о мне, пройдохом, і уже не далече от врат небесних біхом.

Но і еще срітоша нас злобниї духи посліднєго митарства, єже єсть немилосердія і жестокосердія. Жестокі же бяху істязателі тії, і князь їх лют, зряшеся же сух і унил от ярості дишяй огнем немилосердія. Тамо без милості іспитуються душі немилосердних…

…Но ми благодатію Христовою і то митарство пройдохом безбідно, помогшим мі всюду молитвам преподобного Василія, даровавшего от своїх добрих діл много на моє іскупленіє.

Таже к самим вратам небесним з радостію приближихомся, горких митарств ізбивше. Бяху же врата небесная яко кристал пресвітел, і сіяніє зряшеся неізреченноє, і юноші в них стояху сонцеобразни, іже видівши мя руками ангельськими водиму, веселія ісполнишася, радующеся о мні, яко Божиїм милосердієм покриваєма, ізбих от митарств воздушних. Любезно убо нас срітше, ведоша внутрь. «Что же тамо видіх і что слишах, о чадо Григоріє! – глаголет преподобная Феодора. – Ність возможно ісповісти подробну. Видіх-бо, єже око чоловічеськоє не виді, і слишах, єже ухо нікогда же слиша, ні на серце кому от живущих на землі взидоша та благая. Приведена же біх пред престол Божий, неприступний слави обстоімий херувімами, серафімами і множеством вой небесних, неізреченними пісньми всегда славящих Бога. І, падши, поклонихся невидимому і недовідомому Божеству…»

…Водима убо біх всюду, і видіх прекрасная селенія і обителі многи, любящим Бога уготованния, преісполненния слави і благодаті. Показоваху же мі водящиї мя особно обителі апостольськія, особно пророчеськія, особно мученичеськія, особно святительскія і коєгождо чина святих особни обителі. Каяждо же обитель красоти бе неізреченния в широту і долготу, рекла би, яко Царю-граду подобна, но несравненно краснійша, многі пресвітлі палати нерукотворенни імущая. Всюду же во обителєх тих слишашеся глас радості і веселія духовного і зряхуся лиця празнующих. Всі же, видівше мя, радовахуся о моем спасенії, срітаху же і лобизаху, хваляще Господа, ізбавльшого мя от сітей вражиїх…

Житіє рівноапостольної Ольги

Багато літ народ наш руський жив, бавлячись нескінченними війнами між собою, жив, жодного ладу і ніякого старшого над собою не маючи. Тільки коли на війну виходили, вибирали поміж себе одного мужа смілого й мудрого і чинили його старшим у себе, поки та війна тривала. А потім почалися межи ними заздрості, ненависті, й мали від того поміж собою великі і безконечні війни, в яких багато їх загинуло, а народ зменшився. А крім того, постав на них народ сусідній (або газари), котрі, звитяживши їх сильно, покорили. А як Господь Бог схотів ласку свою святу нашій землі явити, дав спокій, і обрали собі князя, щоб нами владарював, судив за кривди і від навколишніх ворогів боронив. І попросили собі від землі варязької (а вони називалися прусси) великого князя Рюрика, який прийшов до них на велике князівство, а з ним два брати – Синеус і Трувор – з усім родом своїм та людом немалим. І від цих варягів чи пруссів наш народ спершу пруссами, потім русами, а врешті, Руссю названо, а перед цим слов'янами називали. А інші розповідають, що народ наш був дуже великий і мужній і по всій землі розсіявся і від розсіяння Росією названий, а інші кажуть, що від волосся русого, а ще інші – що від князя Рюрика Руссю названо. Від князя отож Рюрика почалося велике князівство Руське, той усілякі порядки пристойні й ліпші звичаї встановив. Через декілька років брати його померли, невдовзі й сам князь Рюрик помер, залишивши одного малого сина Ігоря, якого з князівством Руським віддав Олегові, родичу своєму. Цей Олег, владарюючи у вельми великій державі, мав війни з навколишніми землями і вельми багато їх підкорив Руському князівству, між ними й Царгород, так що і греки мусили данину давати.