Українські традиції - Ковалевський О. В. (читать книги полностью без сокращений txt) 📗
Рече Пресвятая Богородиця: «Што сії согрішили душі?» Рече Михаїл: «То єсть [чернці, коториї Закону Божого учать, а самі зле чинять, і за тоє так мучаться»].
13. Рече Михаїл: «Пойди, Пресвятая Богородице, огляди, где мучаться патріярси, єпископи і всі духовнії».
І прийшла Пресвятая Богородиця на оноє місто, видить множество лежащих народу во огні горять і черви неусипающиї їдять їх. Рече Пресвятая Богородиця: «Што сії согрішили душі?» Рече Михаїл: «Тії то суть душі патріархове, єпископи, ігуменове і вся старшина, коториї оболокшеся во святительський чин, а волі Божой не творили, і за тоє так мучаться».
14. Виділа Пресвятая Богородиця жони, а они висять за ноги, а пламень великий палить їх, огонь аж до глави, і звіри торгають і їдять їх, і они кричаще: «Змилуйся над нами, Господи Боже, бо тяжко страждаєм во пламені сем». Рече Пресвятая Богородиця: «Што сії согрішили душі?» Рече Михаїл: «Тії то суть попаді, коториї по смерті мужей своїх блуд творять, і за тоє так мучаться».
15. Виділа Пресвятая Богородиця іниє жони, висящії во огні, і звіріє їдять їх. Рече Пресвятая Богородиця: «Што сії согрішили душі?» Рече Михаїл: «Тії то суть черниці, коториї постригалися во іночеський образ і в нем осквернилися блудодіянія, і за тоє так мучаться».
16. Там же і на іншом місці виділа Пресвятая Богородиця озеро огнистое, великеє, а в нем множество народу, а они плачуть і кричать. Тоє видівши, Пресвятая Богородиця рече Михаїлу: «Што сії сотворили душі?»
Рече Михаїл: «Тії то суть царі, королі, князі, потентатове, гетьманове і всі преложоніє, коториї не чинили волі Божой і над убогими не мали змилованія, през тоє так мучаться».
17. Рече Михаїл: «Пойди, Пресвятая Богородице, і покажу ті, где мучаться всі християне». Прийдеть Пресвятая Богородиця і виділа ріку огнистую, текущую, а в ній множество мужей і жон плачуть і кричать вельми. Тих видівши, святая Богородиця рече до Михаїла: «Што сії согрішили душі?»
Рече Михаїл: «Тії то суть п'яниці, лихварі, сребролюбці, коториї несправедливе добро чужое поживали і коториї справедливе не постили во вся пости, і розлучали мужа із жоною, а в том не каявшися, і не покутовали; за тоє вмерли, і за тоє так мучаться».
Тоє слишавши, Пресвятая Богородиця рече: «О горе вам, грішниці! Чемусьте ся не каяли на землі і не покутовали за гріхи свої, то бисьте не були тут мучені».
18. По тим пойде далій Пресвятая Богородиця і там узріла ріку огненную, клекотущую, страшную, а она пожирает всі грішнії в себе, же не могут промовити: «Судіє справедливий, помилуй нас!», а їх їдять черви неусипающиї і звіри ненаситниї. Видівши тії Пресвятую Богородицю, крикнули до неї гласом великим: «Радуйся, Пресвятая Діво, світе незаходимий! Радуйся, архістратиже Михаїле Божий і небесниї сили, также і всі святиї Божиї, молітеся непрестанно за ввесь мир християнський, коториї навіжати пришли нас, грішних, а нині през тебе, Пресвятая Богородице, видимо світ незаходимий».
Видівши тоє, Пресвятая Діва рече до Михаїла: «Што сії согрішили?» Рече Михаїл: «Тії то суть християне, коториї на крещенії обіщалися істині Богу, а потом диявольськиє діла чинили і крещеніє погубили, не кохаючи заповідей церковних і поученія, і за тоє так мучаться».
19. Рече Пресвятая Богородиця: «Подвигни чини, святий архангеле Михаїле, і всі святиї ангели, аби молилися за грішники сії». Тогда всі ангели мовили: «Господи, змилуйся над грішними сими!» Рече Михаїл: «Великий єсть Бог наш на небесі і на землі, і велике ім'я его, услишит нас». Рече Пресвятая Богородиця ко Михаїлу: «Нехай мя поставять ангели пред Господом Богом».
20. І взяли ангели пресвятую Богородицю і поставили у престола Божия. Она же, ставши, воздхнула і, зняв руки свої пречистиї, воздівши ко престолу Божию, рече: «Помилуй, Господи, християне сії, бо виділа їх в муках великих, же не могуть утерпіти».
Рече к ней Господь: «Яко ж їх помиловати маю, они братій моїх убогих не миловали. Ність там чоловіка, штоби імені моего призивали, і так самі в муку отдалися. А я хощу платити ведлуг заслуги їх». Услишавши тоє, Пресвятая Богородиця рече ко Михаїлу святому: «Непрестанне молися, небесний воєводо, ко господу Богу, аж змилується над грішними сими».
Тогда Михаїл пад на землю і всі ангели з ним. Видів Господь Бог моленіє їх і, умилосердися о оних грішних, рече Михаїлу: «Іди і яви лице своє, і мов їм: «Нині змилосердися Бог всемогущий і за молитвами Пресвятой Богородиці, і безплотних сил, і всіх святих Божиїх, же умолили за вас Отца Небесного, для того вам дает мучащимся покой во дні і в нощі, радость і веселіє [от воскресенія моего до сошествія Святаго Духа]». Услишавши тоє, Пресвятая Богородиця і всі ангели рекли великим гласом: «Слава милосердію твоєму, владико! Слава царствію твоєму! Слава милосердію твоєму, Боже Отче! Слава благодаті твоїй со безначальним ми Отцем і со Пресвятим Духом, нині і прісно і во віки віков!» Амінь.
Житіє Святого Антонія пустинножителя
Святий Антоній пустинножитель рожден в Єгипті, воспитан в наученії Христові от чесних і добродітельних родитель, от юності явися добродітелен. Єгда же осироті по смерті родитель своїх, вкупі з сестрою малу, в пеленах суще, робота опасно в дому своем, яко чоловік домовит, споминающе, яко з апостоли прежде бившая християне ціну пред ноги апостольсти ношаяха. Се помишляюще себі, прійде в церков і услиша Євангелію, чтуща о багатом юноші: «Аще хощеши совершен бути, іди продай іменіє своє, і роздай нищим, і гряди вслід мене, і імети будеши сокровище на небесєх».
Слишав же словеса сія, пріят їх в серці своем яко от самого Господа, і іде в дом свой. Сестру свою обдаривши і ближнім своїм отдаде, іменіє же своє нищим розточи, нача іскушати пустинно житіє, на місто нікоє тайно приходяще ко нікоєму старцу, іже показа єму путь своїм добродітельним житієм; і часто в него пребивающе, постом і молитвами, і бденієм жертви Богу творяше. І де же слиша Якова, добродітельна старца, тамо к нему біжа, яко пчела мед добродітелі от различних і когождо цвіта ізбирающе. В велике ученіє і книг прочитаніє не вдавашеся, токмо яже от писанія слиша, сіє в мислі, яко на камені начертанних, сохрани, абіє ісполнити тщашеся. Книги своя називаша весь мир, і на коєждо худо сотворенно, понеже в нем благость і багатство Божиє увидіти і почитати кождо возможе. Діюще своїма рукама, їдий хліб і прежде захожденія сонця ніколи не ядаше, хліба і води в міру уживаше, іногди ж даже четвертого дні пища телесния ожидаше, теплим серцем Бога возлюби, непрестанно моляшеся.
Єгда же в ученії такови младенець ізучися, вооружи на себе ярость врагов, сиріч духов злих, іже хотіша его различним лукавством і іскушенієм отдалити. Прежде влагати мислі єго і торгати начаша сим, яже он оставль, сиріч багатства і іменія, і осиротінієм сестри малия і благообразієм родитель і славою, пищами различними.
«Што твориши, – рече, – младий і благообразний юноше? Повредив єси своє благоліпіє і благообразтво, жестоко житіє начав єси, тіло твоє сея броня понести не возможе. Обратися і уживай сего, яже ті Бог дарова». Он же о словесєх сих яко столп необорим стояше, житієм і страстію Христовою возбраняшеся, обещаньми єго утішаяся і яко щитом вірою святою от стріленія єго защищашеся, сице, яко ніколи же сим уязвити і ослабити єго не возмогоша.
Нача паки іними вещьми іскушати его. Возложи нань страсті, і телесния похоті, і розтлінія нань мещущи в снах і на яві, яко ніколи же імяше успокоєнія. Тим же постом і образом, і лютих мук чаянієм і істлінієм в прах тіла своего, кріпко сицевия мислі розгна, і тако з студом враг отиде от него. І на прочая вящше подвизася пости, і в дальнію отиде в пустиню, от нея же хотяше біс силою єго ізгнати; видящи себе посміянна от младенца сего, з великою ратію ведоме в храмину его удари, яко люто тіло его побив. І тако полумертв на многі дні лежаше, дондеже той прійде, іже ему пищу приношаше. Мняще его уже мертва, в вес принесе его, о погрібанії помишляше.
Антоній же, в нощі в себі був, моляше друга своего, яко сам ходити лютих ради ран не возможе, да отнесен будет тайно абіє на місто, ідеже взят его, да не порадується враг, да от міста ему ні єдиним стопнем не отступовати. Сотвори же нань диявол послідній приход, собравши множество другов своїх в образі различних звірей, лвов, медведій, волков, вепров, псов, юнец і прочиїх лютих звірей, і вдари в храмину его, ю же розоривши, страх творяше єму риканієм гнюсних звірей, влагающе нань различную смерть. Он же болестію телесною об'ят суще, тяжко стенаше і возвестися не возможе, обаче же серцем веліїм неустрашенним к раті сей вопіяше:
