Твердиня - Кидрук Максим Иванович (книги полные версии бесплатно без регистрации .txt) 📗

Сходів не було. Конвой, як і раніше, простував нагору похилою ґрунтовою дорогою. Звідкись із надр Твердині пробивалося приглу¬шене аритмічне гупання.

Третя зала виявилася суттєво більшою. Світла від розвішаних па стінах світильників не вистачало, конвоїри ввімкнули кишенькові лі.ч тарики. У цій залі «тривимірними» були не лише стіни, а й підлот Єдиною відмінністю долівки було павутиння ходів. Поміж блоками, що піднімалися з долівки (деякі на два з половиною метра), розкину лася мережа сполучених «траншей» — загалом інтер’єр мав футу ристичний вигляд, але разом із тим відгонив моторошною сірістю со редньовічних замків. Ширина проходів не перевищувала метра, чере і що нести полонених було незручно. Левко спробував підвестися, по казуючи, що здатен іти сам, але конвойникам це не сподобалося, ко трийсь із них втихомирив українця стусаном у вухо.

Біля однієї зі стін блоки розійшлися, і Левко побачив освітлений вхід до суміжної зали. Вхідний отвір був затулений двома шматками тоне п і го поліетилену, але завдяки світлу, що пробивалося з приміщення, хлопцю вдалося роздивитись обладнання. Сучасне обладнання: столи, і’рії ‘Ні, о гол і їжі і серверами, настільні лампи, комп’ютери. Здається,

навіть мікроскоп. Із прилеглої зали долинали спокійний гул голосів і ледь вловиме фонове гудіння комп’ютерів, властиве офісам великих компаній. Левко вловив навіть характерний запах серверних кімнат: су-

міш озону та пригорілого пилу з вінчестерів і друкованих плат. А тоді він здригнувся. Поліетилен розійшовся, випустивши смуж- ку світла, і з кімнати вийшов чоловік — білий чоловік! — у блідо-зе-

леному лабораторному халаті, окулярах і гумових рукавичках.

— Ей! — не стримавшись, крикнув Левко. Серце підскочило. Він білий, значить, він мусить зупинити цих пе-руанських варварів. Він допоможе їм!

Чоловік завмер і зацікавлено глипнув на Левка. А тоді зняв рукавички, заштовхав їх у кишеню халата, дістав цигарку і незворушно за-

курив.

Українець похолов. Він дивився на чоловіка у халаті, поки його не затягли за черговий поворот кам’яної «траншеї», а той лише курив,

байдужим поглядом проводжаючи колону з полоненими.

«Що за чортівня? Куди ми потрапили?»

За хвилину перуанці зайшли у нову галерею і спинились. Підйом ставав крутішим, відтак тягти Семена і Левка буде важче, і вони вирішили перепочити. На ділянці коридору було зовсім темно. Конвої-

ри віддихувались у пітьмі. Хтось дістав цигарку, спалахнув вогник за-пальнички, і Левкові ніздрі защипав запах дешевого тютюну.

Вони зупинились навпроти ще одного підземного відгалуження. Левко здогадався про це через протяг, що зимним струмком споліс-

кував ноги, а згодом, коли очі призвичаїлися до темряви, зауважив ліворуч і трохи вище хідник із трапецієвидним склепінням, подібним до

видовжених арок на ритуальних спорудах у Чичен-Іці й Паленке (так зване ступінчасте, або фальшиве, склепіння в архітектурі Юкатану).

В проході також царювала пітьма, та незабаром Лео помітив невиразні сплески світла. Спершу вони видалися відблисками ламп, що пога-

но працюють, утім, придивившися, хлопець зрозумів, що помилився.

Світло здавалося бляклим не через те, що було слабким, а через те,

що його джерело розташовувалося надзвичайно далеко. Ступінчасте склепіння відкривало шлях не до бічної галереї, за ним поставав велетенський зал, стелі якого не було видно, а бічна стіна була метрів

« Тридцять від входу. Левко примружився, стараючися чіпкіше придивитися до світлових плям. Зіниці розширювалися, пристосовуючись

до пітьми, очі кожної миті розрізняли все більше відтінків сірого. І тоді він розгледів: попід стіною зали похитувались причеплені на тросах

платформи, точно такі, як ті, з яких прибиральники миють вікна хмарочосів. Левко розрізняв лише дві, бо через прохід йому відкрива-лась незначна ділянка стіни. На кожній платформі вовтузилось по чо-ловіку. Підсвічуючи лампою, встановленою на тринозі, вони фрагмент за фрагментом фотографували стіну.

Ні, не стіну, несподівано осягнув хлопець. Символи. Завдяки зблис-кам фотоспалахів Левко побачив, що бічна поверхня порожнини ряс¬но всіяна невідомими письменами. Вони вкривали всю стіну, від до¬лівки до стелі.

ПИСЬМЕНА!

Пересилюючи більу щелепі, українець покосився на Семена. Про¬те Сьома, впершись підборіддям у груди, лежав із заплющеними очи¬ма і ні на що не реагував.

—Vamos!-1 — Перуанець докурив і наказав рушати далі.

Утробне гупання стало віддалятися.

LХХХІ

Проминувши ще кілька поворотів (просторих приміщень більше не тра-плялося), загін потрапив до галереї верхнього рівня: над нею стелі не було — коридор стрімко вибирався на сонце. Конвоїри вивели бранців на відкритий простір. Уперше з моменту виїзду з Пуерто-Мальдонадо друзі позбавилися тягаря всюдисущих дерев, побачивши стільки неба відразу.

Мружачись, Левко роззирався. Вони стояли на самісінькій верхівці Твердині. Верхня площадка була ідеально рівною. Подібно до інкських сільськогосподарських терас, уся площа була наповнена землею, повен > ди росла трава. Де-не-де пробивалися дерева, оточені рідкими кущами.

Горішня тераса мала форму сильно витягнутого прямокутника. У до вжину вона була якдва футбольні майданчики, ширина ж становила три п’ятих від ширини футбольного поля.

Посередині тераси, з південною її боку, здіймалася ступінчаста піраміда з напіврозваленою церемопі альною будівлею на вершині.

Будовою вона відрізнялася від інкських пірамід, більше нагадуючи піраміди майя. Блоки були витесані з яко гось дивного каменю, який полискував на сонці, мов метал.

Левко ні- коли такого не бачив. З боків тулилися дві менші піраміди, їхні діагої Ілі були продовженням діагоналей великої. Зміщене відносно поздовжш.оі осі тераси розташування пірамід

(усі три ліпились до південного, ліво го від Левка краю тераси) робило горішній рівень Твердині надзвичайно

1. Ходімо (ісп).

схожим на палубу авіаносця: піраміди правили за палубні надбудо-

ви, а видовжена поверхня тераси нагадувала злітну смугу для літаків. Коло пірамід розмістилися дерев’яні бараки з бляшаними дахами,

пофарбованими у колір хакі. Навпроти них — два навіси, що ховали від сонця столи, розкладні стільчики, якісь дошки зі схемами, комп’ютери

й іншу цифрову апаратуру. Поруч із навісами височіла щогла зі схожим на корабельний радаром, що обертався на вершині. Зразу за щоглою

розкинулась велетенська тарілка супутникового зв’язку. У траві поміж навісами зміїлися дроти. Більшість вели до масивної жовтої будки (по-

над три метри завдовжки і майже два метри у висоту), в якій Левко впізнав дизель-генератор британської фірми «JCB», про що свідчив харак-

терний жовто-чорний логотип компанії. Ще далі стояло кілька струганих дерев’яних столів і один здоровенний військовий намет, який нагадував

циганське шатро. З іншого боку від пірамід (на західному кінці тераси) чорнів силует гелікоптера, того самого, який Левко і друзі бачили вранці. То був «ЕС120 СоїіЬгі»’, одномоторний вертоліт виробництва фран-

цузької компанії «Eurocopter», укритий особливою фарбою, що не відбивала сонячне проміння.

В найдальшому, західному кінці тераси вимальовувалися цилін дричні ангари. До них тягнулися протоптані стежки. Що здивувало

Левка найбільше — це дюжина кудлатих лам, котрі мирно паслись уздовж платформи.

Усе вкупі — навіси, бараки, металеві ангари, супутникова тарілка і навіть гелікоптер — було запнуте камуфляжними сітками. Дах од-

ного з бараків (певно, найстаршого)у норвезькому стилі був засаджений мохом.

Ким би вони не були, ці хлопці дбали про маскування. Семен крекнув від полегшення, коли його поклали на траву. Сатомі опустилась біля росіянина і заходилася гладити його по голові (япон-

ка була єдиною, кому перуанці, певно, не вбачаючи в ній загрози, не звязали руки). Ґрема й Левка відволокли трохи далі і поставили на