Твердиня - Кидрук Максим Иванович (книги полные версии бесплатно без регистрации .txt) 📗

1 Willis Tower — хмарочос (108 поверхів, 442 метри)у Чикаго, штат Ілліноййс, ним вища будівля США. На момент спорудження у. 1973-му Вілліс-тауер була найвищою будівлею світу й утримувала це звання протягом майже 25 років, до 1 998 і п,

2. Баальбек — древне місто в Лівані за 80 км на північний схід від Бейрута на шичн ті 1130м над рівнем моря. Славиться колосальними монолітними блоками (800-1000 т), що стоять у його основі (для порівняння ш найбільший блок у нірпмі її Хеопса важить «лише» 80 т). До сьогодні точаться суперечки стосовно похо.ммн ня міста і того, хто міг збудувати настільки монументальну споруду. Залипни їм t певияспеним спосіб, який древні будівничі могли пересувати й ставити одна на (їй ну настільки великі брили.

примітив самотнє дерево, що, здавалося, витикалося з прямовисної стіни просто над хлопцями. Він звернув увагу саме на це дерево, по-перше, тому що воно росло вище за інші, а по-друге, через великі жов-

ті квітки, що рясно обсипали крону.

Семен придивився. Дерево здавалося знайомим. «Невже бруґманс і я ? » — зауважив він.

...Хлопці сяяли. Попри всі незгоди чоловіки лишаються чоловіками. їх розпирало від гордості. Несподівано виявилося, що їхні жертви мають сенс. Паїтіті існує! Голодні, обдерті й виснажені, з однією зла-

маною ногою, вони таки знайшли Твердиню. Вони зробили те, що не вдавалося десяткам інших експедицій... Ніхто з них не думав у той мо-

мент, що побачити Паїтіті — це навіть не півсправи; головне після

цього — повернутись назад і розповісти про знахідку.

—Спирайся на мене. — Ґрем підставив Семену плече. — А ти притримуй з другого боку. Українець обхопив росіянина зліва, той підігнув ноги, і вдвох із аме-

риканцем вони понесли хлопця вниз. Сатомі кинула спорядження в лісі і заспішила слідом.

Через хвилину друзі спинились біля проходу в одному з блоків зовнішнього муру. У вирубаний отвір без зусиль могли пройти два слони, плече до плеча. Левко відпустив Сьому і з роззявленим ротом підступив до моноліту.

-Господи, це... це ж Паїтіті. Не вірю власним очам... Загублене

місто інків хоча... — Хлопець розсміявся. — Які, в біса, інки? Ґуннар

мав рацію, таке не могли збудувати інки. Ви розумієте, що це означає? — Левко притулив долоні до чорного каменю. Не обертаючись,

Він звертався до товаришів. —Ми зробимо переворот в історії. Тут

справді хтось був задовго до інків. Не просто хтось. Цивілізація! І подивіться... — Він захлинувся, слів не вистачало, щоб виразити захват. — Це розриває мій мозок.

Уявляєте? Сьомо, ти можеш такеуя-

им ги? Ми — не вінець творіння. Зусіма нашими літаками, айфонами,

сімпсонами і ядерною зброєю. За тисячі й тисячі років до нас на планеті жила значно більш просунута цивілізація...

Лео, — тихо покликав Семен.

Українець не реагував, ошелешено водячи руками по гладенькій поверхні мегаліта:

Чуваки, ми станемо знаменитими...

Лео! — гукнув Ґрем.

Нуль реакції. Левко стояв до них спиною, дощенту поглинутий руїнами.

І тільки коли Сатомі істерично прокричала: «Лео!!!» — хлопець обернувся.

І усвідомив, що зазирає точнісінько в дульний отвір АКМ1, модер-нізованого автомата Калашникова. Характерна скошена цівка легень-ко тремтіла за сантиметр від його носа — до того близько, що він влов¬лював легкий запах зброярського мастила і різкіший дух порохових газів. З-понад мушки витріщалось перуанське обличчя: кругле, сма¬гляве, з випуклими вилицями і високими дугами брів.

Сюрпри-и-из!

Левко не став зачіплятись очима з агресором і покосився вправо. Відразу троє чоловіків тримали під прицілом Грема Келлі, повстром -лявши дула автоматів йому поміж лопаток. Ще один за шию притри-мував Сатомі. Зважаючи на забинтовану ногу, в Сьому ніхто не цілив ся, хоча біля росіянина також стояли двоє перуанців.

Левко сказав:

—О’кей... — і почав поволі піднімати руки. Дурнуватий жест, ніх то його не просив, проте він мусив якось показати, що не збирається чинити опір.

Перуанець, який наставив на нього АКМ, щось прокричав іспан ською, відхилився і з розмаху вгатив прикладом Левку по обличчю Щелепа зсунулася далеко вбік, перед очима вискочили пульсуючі мп линові кружальця. Останнє, що встиг осмислити Лео, перед тим як червоні плями розрослись у суцільне непроникне тло і стали чорнії ми, — на нападниках був європейський одяг і химерні браслети, їм яких ритмічно блимали сині лампочки.

Свого зіткнення із землею Левко вже не відчув.

1 АКМ — 7,62-міліметровий модернізований автомат Калашникова, який у 1959 році замінив на озброєнні Радянської армії АК-47.

Всередині. В полоні

LXXX

12 серпня 2012 року. 14:48 [UTС-5]

Паїтіті. Мадре-де-Діос. Перу

Левко оговтався від тряски. Двоє перуанців, тримаючи підпахви,тягли його темним переходом углиб Твердині. Голова хлопця розгойдувалася з боку в бік, по черзі стукаючись підборіддям то в праву, то в ліву клю¬чицю. Руки були туго стягнуті пластиковим фіксатором за спиною. Тон¬кий, але міцний білий пластик боляче врізався у шкіру. Українець від¬чував, що з порізів на долоні вже сочиться кров.

Ноги вільно волочились по підлозі.

Левко напружив шию, підняв голову і роззирнувся. Коридор мав не- шичайну форму. Попід стелею через кожні три-чотири метри висіли видовжені, сполучені дебелим дротом лампи.

Ліхтарі були в пилюці, зали¬шиш галерею слабким брудно-блакитним світлом. Деякі блимали.

Стіни і стеля проходу були кам’яними -— зі значно менших, ніж зовнішні, та все ж немалих блоків; більшість — завбільшки з шафу для одягу, хоча виднілися й менші — такі як телевізор. Долівка була ґрунтовою і горбкуватою (особливо у порівнянні зі стінами), але добре втоптаною. Вона ницого здіймалась у тому напрямі, куди його волочили.

Стеля була не Плискою, а ступінчатою: протягом кількох метрів проходила рівна, стро-мі іорилонтальна ділянка, після чого вона різко, уступом, «підскакува¬ли

Через це під час просування вперед постійно здавалося, що стеля намагається втиснути тебе у підлогу; після винятково довгих (шість-сім метрів)

горизонтальних відтинків перуанцям доводилося нахиляти голо¬ву, нон пройти до наступної «секції».

Стеля змахувала на перевернуті до-гори ногами гігантські сходи, і, незважаючи на реактивний гул у голові,

Левко здогадався, що цей конструктивний атрибут пов’язаний з особли¬вішими спорудження цитаделі: переходи формувались завдяки тому,

що будівничі певним чином розміщували мегалітичні гранітні блоки, лишаючи в «тілі» Твердині порожнечі. Щоб порожнечами можна було пересуватися, нижню частину коридору

засипали землею і втрамбовували (та¬ким чином, вирівнюючи виступи), а верхню — лишали такою як є.

Довго втримувати голову піднятою не виходило — шия боліла. Левко озирнувся через праве плече, але тут-таки вилицю заціпило від пекучих вибухів болю. Щелепа спалахнула, а з очей зацебеніли сльо¬зи. Втім, короткого позирку вистачило, щоб переконатися: його дру¬зі поряд. Сьому тягли відразу за ним; росіянин тихо постогнував, на¬магаючись якомога вище підтягувати ногу. Судячи з придушених зойків, що прохоплювалися крізь стогін, це не завше вдавалося. Грем і Сатомі, оточені озброєним конвоєм, похнюплено плелися слідом за тими, хто ніс Семена.

Двічі після того, як Левко отямився, загін змінював напрям руху, проминаючи похмурі, слабко освітлені зали з кількома входами й ви-ходами. Приміщення (наскільки міг розгледіти Левко) мали в плані форму рівносторонніх шестикутників, от тільки стіни були не гладень¬кими, як у галереях, а... хлопець чималий час не міг дібрати підходяще слово... якимись тривимірними. Вони складалися з відносно невели¬ких (площею не більше двох квадратних метрів у перетині) блоків, які витикалися зі стін на різну довжину: деякі — на ширину долоні, ін¬ші — на півметра і навіть більше. Виступи мали різну форму, через що стіна була схожа на кристал чи радше на спрощений тривимірним макет нью-йоркського кварталу, щільно забудованого хмарочосами. Ребра тих блоків, що виступали від стіни, були заокруглені.