Українські традиції - Ковалевський О. В. (читать книги полностью без сокращений txt) 📗
А найголовнішою з тих традицій буде: пам'ятати про неминучість відновлення боротьби тим самим знаряддям і під тими самими гаслами, що ними користувалися і ними одушевлялися жертви військових подій 1917—1920 pp.
Українські мечі перекуються на рала тільки тоді, коли гасло Незалежна Держава Українська – перетвориться в дійсність і забезпечить отому ралові можливість зужиткувати рідну плодючу землю з її незчисленними багатствами не для потреб третього або другого з половиною чи якогось іншого Інтернаціоналу, а для устаткування і зміцнення власного державного добра і збагачення рідного народу.
Отже: не забуваймо про меч; учімося міцніше тримати його в руках, а одночасно дбаймо про підживлення нацією моральних елементів її буття – творчої любови до батьківщини, сторожкости до ворога та помсти за кривди, заподіяні ним, в симбіозі яких знайдемо вірний шлях до звільнення і програму для будівництва!
Великий чин наших лицарів вчить вірности ідеалам і вмінню підпорядковуватися. Тільки вірність і слухняність творять передумови успіху національної боротьби.
Біля гасла: Українська Народна Республіка – Українська Незалежна Держава об'єдналися всі справді активні сили нації в боротьбі за незалежність. Тільки в моральній атмосфері, утвореній тією боротьбою, могли з'явитись світлі постаті поляглих, тільки на цьому ґрунті могла зродитися жива легенда дальшої нашої боротьби, що живе невмирущою в душі нації і ферментує її сили на нові виступи.
Моральним чотирикутником – отим старокозацьким табором поставимося ми в переходові дні нашої історії до всіх негідних наступів на нашу єдність та вірність випробуваним ідеям. Скупчимося один біля одного з готовістю взаємної допомоги і перестороги, – і ми витримаємо всі «міри і проби» незалежно від того, чи вони походять з якогось Інтернаціоналу, чи від його клясократичного антиподу.
Вірність є основою не лише родинного життя. Вірність ідеям є підставою внутрішньої сили ширших громадських об'єднань, до національного включно.
Наша вірність тим ідеям, за які голови поклали незабутні лицарі збройної боротьби за українську державність з часів 1917—1920 pp., буде найкращою пошаною до світлої пам'яти їх, до великого чину їхнього життя, і нарешті, до розуміння глибокого змісту тієї думки, що її вклав законодавець в акт свята Української Державности.
Частина четверта
«…бо залишила ти темряву і полюбила світло»
Житія святих та апокрифи були неодмінною складовою духовно-культурного розвитку української людності протягом багатьох років. Поряд із затвердженими офіційною церквою агіографічними легендами – житіями святих поширення набували і позаофіційні тексти релігійної тематики, їх популярності сприяла наявність у них художнього вимислу, інакших, ніж усталені, святоучительних акцентів, прихована або й пряма опозиційність щодо церковної догматики та обрядовості.
Легенди, перекази, думи та пісні – непересічне фольклорне надбання українського народу. В них яскраво відбилася його етноментальність, найзаповітніші порухи душі, його мрії та прагнення до високих суспільних і особистісних ідеалів, глибока віра у власні вічно животворні й буйноквітні духовні сили. У збірнику представлено передовсім легенди з життя запорожців, думи, пов'язані з героїкою національно-визвольних змгань, пісні, що сягають віків, але залишаються популярними й улюбленими в народі донині.
Апокрифи
Оповідання про бунт Люципера і ангелів
…Живучи там, оний Денница, ангел пресвітлий, світячися у великой славі і повазі, которою то его Бог був украсив. Увидівши оний ангел такую свою красоту і свою зацность і ясность, і свою славу, повагу і гордость, моц і своє старшинство, своїх слуг красних, свою моц і потугу, там ся еще поднесло серце его у большую пиху і гордость. Сидячи на своем столці, яко монарха, рек до слуг своїх: «Послухайте ви мене, що вам реку». Рекли ко нему ангели: «Пане наш, ми єстесьмо завше готовиї твой розказ чинити, що ти нам повелиш». Рек їм Денница: «Видите мою ясность, славу і красоту? Претож еще хочу бути у большой славі. Возьміте столець мой і знесіте єго вишше звізд небесних право на полноч, і поставте его зо мною на повітряних, і сяду на облаках небесних ко сіверу, і буду подобен небесному, і буду яко Бог».
І скоро тоє люципер помислив у своем пишном серцу, зараз ся став от Бога з високості голос: «О злий і лукавий слуго наш, гордий, пишний і невдячний ласки моєї! Се так ти служиш правдиве? На що ся важиш, чого не можеш доступити? Чи не досить ті було од мене твоєї слави і поваги, красоти і розкоші? Але тепер за свою гордость і пиху і тоє утративєсь. Був її пресвітлим і прекрасним Денницею, а тепер ставєсь темним, страшним демоном, то єсть шатаном пекельним, проклятим бісом і шпетним, темним дияволом. А слуги твої, коториє були ангели світлії, тепер нехай стануть шатанами крилатими, хованцями і дияволами, чортами проклятими! І ти сам будь чорен, як головня, страшен і поган!» А тоє рекши, пан Бог небесний затряс небом і ударив громом великим. І так полетів люципер із неба зо всім полком своїм во преісподнюю. І тоті дияволи летіли так густо, як дождь 40 дній і 40 ночій, бо той полк був больший над ушиткі полки.
І тоє нам потреба знати, мої наймильшії християне, іж то не вшиткі тоті проклятії ангели упали у преісподнюю сторону, але ся о том ваша милость послухайте, где коториї ся зостали. Єдні переднії полетіли із своїм пишним паном скрозь землю до преісподнеї у пекло і там будуть сидіти навіки, яко то вигнанці і проступці Божиї, бо они юж утратили ласку Божую на віки вічнії. Бо пиха наробила їм лиха, і тоті суть лютійшиє дияволи, коториє то под землею, аби то люде не виділи їх лиця. Другіє зась, середнії, упали на землю. Тоті ся часом являють людям і розмаїто, і пакості людям чинять, і приводять людей до розмаїтих гріхов і покус, інших приводять і скушають на гріх, іншиї людьми обладають і в них ся уселяють, і гонять їх і, рощибаючи, мордують; уходять і у звіри, і в потята, і во пси, і в свині, і во скоти і пакості чинять.
Потреба нам і тоє знати, где який той дух злий на якому місці на землі упав, і коли ся трафить якому чоловіку на том місці уснути, там на него злий дух наїдет. Альбо коли там, на том місці, учинить дом альбо гумно, або кошари, або огород, або сад, або якоє подвор'я, то юж там не будет щастя і добра тому чоловікові. Навіть хочай би на том місці і церков стала або монастир, або город, то они пакості чинять, бо то їх місце навіки.
А іншиї позастрявали на повітрі, на облаках, у хмарах ся носять, позастромлювалися коториє ногама, коториє крилома, коториє руками, коториє боком, коториє стрімголов. Бо тиє повішалися самі без Божий розказ до Страшного суда Божого. І тоті дияволи пакості чинять людям бурею, тучею поганою, градом, вихром, і тиє ся називають люнатики. І то єсть люнатик, которий місячник, которий ходить місяць женою і другий місяць мушиною. А хто ся под тоту планиту уродить, если хлопець і коли виростет, то буде той чоловік люнатик, а коли будет дівка, то люнатичка. Бо в таком диявол смертельний жити будет і мордовати і до єго смерті ізлічитися не может. І то єсть лютиї шатани, люнатиці, і тоті ся і тепер дияволи уривають із повітря небесного, а урвавшися, летять через оболок або огнем, або іскрами, або звіздою, і тоті то падають дияволи на землю.
Єще нам потреба і тоє знати о тих то злих духах, коториє ся уривають звізди і летять на землю звіздою. Тепер ся послухай пильно і бери собі каждий на розум. Суть межи нами такіє люде: коли увидить, що звізда з неба на землю летить, і они говорять, іж то ся звізда урвала. Але то єсть байка простацкая, бо то знай добре, чоловіче мізерний: коли би єдна звізда із неба на землю упала, то би увесь світ сей видимий загубила. Але то звізда не может от своего теченія переступити, где Бог єї поставив до Страшного суда Божого. Але то знай каждий і научися днесь з того казання о святой високоумной богословії: а то ся тоті дияволи і рвуть, і рватися будуть до Страшного суду Божого, і показується звіздою, может бо ся диявол перетворити, як сам схочет. Єсли схочет, то ся учинить звіздою, учиниться огнем і птахом, і звіром або скотиною, або чоловіком і дитиною, і навіть ангелом, як то о том познаваемо з розних письм і на розних місцях. Бо і дияволи не мають на собі тіла ані костей, ані крові, але тілько дух, і називаються духове злиї, ангелове лукавиї, звізди перелестниї, мрачниї. Але нас, братіє, Письмо Святое учить: коли ти, чоловіче вірний, увидиш звізду, летячую альбо іскри по воздуху, а ти ся, у той час ставши, перекрести і плюй на мару, бо то єсть змій, і тогди он пропадет і щезнет. І где той літавець упадет, то там місце злое, плюгавое і нещасливоє чоловіком і скотом. І так то, братіє, Бог іскарав ангела пишного, як о том написав цар Давид: «Сего ізгонях гордим оком і неситим серцем». Гордое око єсть сонце, а неситоє серце земля.
