Божі воїни - Сапковский Анджей (прочитать книгу TXT) 📗

— Твоє щастя, — говорив пан на Хойніку, — що ти репетував і що ми почули. А то було б тобі непереливки. Ми цих волоханів знаємо, чимало їх сидить по карконоських комишах. Узимку голод заганяє їх ближче до людських осель. Нападають купою, живцем жеруть, до кісток об’їдають. Одні кажуть, що їх народжують тутешні гуральські баби, котрі з собаками паруються, тьху, гидота. Інші балакають, що це simiae [163], заморська худоба, яку колись розводили тамплієри. Ще інші вважають, що це чорти, які з пекла через дірки вилазять. Правда, Цвікер?

— Що зле, те від диявола, — відповів ксьондз, який проходив поруч, кинувши на Рейневана надзвичайно лихий погляд з-під каптура. — А кожен гріх волає про кару.

— Дурень, — упівголоса прокоментував Шафф. — Ну ж бо, паничу Беляу! Небезпека минула, а ти все ще похмурий. Нагодований, переодягнений, а попри те весь час якийсь сам не свій. Чого б це?

— У Тросках, — Рейневан вирішив поставити питання ясно, — ви хотіли мене купити. Давали сорок кіп празьких грошів, не інакше як для того, щоб вони вам при наступному продажі повернулися сторицею. І кого ж це ви, цікаво, розглядали як покупця? Інквізицію? Вроцлавського єпископа?

- Єпископа, — Шафф сплюнув, — срав пес, Інквізицію теж. Я тебе з доброго серця викупити хотів. Через симпатію.

— Симпатію до чого? Ми ж незнайомі.

— Ми знайомі краще, ніж тобі здається. Твій брат Петер, упокій, Господи, його душу, був порядною людиною. Тим, що потребували, ніколи в допомозі не відмовляв. І в позиці. Коли нам, Шаффам, випала потреба, хто допоміг? Петер з Беляви!

— Ага.

— А хто тепер заповзявся на Рейнмара, Петерового брата? Хто на нього чигає? Єпископ? Срав його пес, я сказав! Стерчі? Стерчі — це звичайнісінькі розбійники. Зембицький князь Ян, лихий за те, що Рейневан його коханку посував, бо воліла молодшого і палкішого? Ян фон Біберштайн зі Штольца, врешті-решт. Ніби великої шляхетності пан, а що робить? За впіймання шляхтича винагороду призначає, як за збіглого раба. І за що? Що йому доньку збаламутив? Господи Ісусе! Таж для того і є панни, для того їх Памбучок створив, щоб їх баламутити, а для того, щоб вони давали себе баламутити, обдарував їх курвівською натурою. Зле кажу?

— Як я тебе в Тросках упізнав, — продовжив Шафф, не чекаючи схвалення, — то подумав собі: візьму і врятую хлопця, не дам Шести Містам, не дозволю, щоб над братом Петера з Беляви кати на ешафоті знущалися на зловтіху черні. Викуплю, подумав я собі, нещасного…

— Сердечно вам дякую. Вашим боржником…

— Сорок кіп грошів, — Янко Шафф ніби й не чув, — сума, подумав я собі, не така велика, покійний пан Петер нам набагато більше був тоді позичив. Та й врятований з лап лужицьких катів панич Рейнмар, подумав я собі, теж зуміє віддячити. Адже панич Рейнмар має п’ятсот гривень, які два роки тому назад заграбав у збирача податків. Зуміє віддячити. І поділитися.

— Та що ви, пане Шафф, — зітхнув буцімто безтурботно Рейневан. — Ви вірите поголоскам? Ви ж самі тільки що визнали, що у Шльонську на мене чигають, що брудними методами користуються. Що не зупиняються перед огудою і наклепом, що недобрі чутки розпускають, аби тільки мене очорнити. Бо це наклеп і брехня, нібито я напав на колектора. Наклеп і брехня, розумієте? За порятунок дякую, я цього вам не забуду. Але тепер, якщо дозволите, попрощаюся. Я мушу знайти товаришів, які…

— Помалу, — Шафф дав поглядом і жестом знак збройним, ті негайно стали поблизу. — Помалу, пане Белява. Прощатися хочеш? Так швидко? А вдячність де? У Тросках я не зміг тебе викупити, але ж добрі наміри також рахуються. Однак від лісових монстрів я тебе врятував, не заперечиш. Якби не я, був би тобі кінець. Так що коли будемо ділитися гривнями збирача, я візьму триста, а ти решту. Так буде справедливо.

— Я не нападав на збирача і не маю цих грошей!

— Про те, чи маєш, що маєш і де маєш, — Шафф злегка примружив очі, - ми ще поговоримо. У замку Хойнік. Куди ми зараз вирушаємо. Даси мені лицарське слово, що не втікатимеш, то я не накажу тебе зв’язати. Зрештою, куди тобі втікати? Ліси кишать пекельними створіннями. Де Бергов, поза сумнівом, уже тебе переслідує. Також під Тросками на тебе все ще чигає Ульріх фон Біберштайн, який страшенно на тебе заповзявся. У мене тобі не станеться кривда. Я навіть залишу тобі частину грошей колектора, собі візьму тільки… Тільки чотириста гривень. Тому…

Перш ніж дідич Хойніка уточнив, періапт Візумрепертум активувався на руці в Рейневана. Сам по собі.

Магія, яка привела в дію амулет, була такою сильною, що Рейневан не мав найменших труднощів з визначенням напрямку. Заскочивши як Шаффа, так і його збройних, він кинувся за просіку, за кущі ялівцю, перескочив вирву і без роздумувань налетів на людину в каптурі, яка присіла за поваленим стовбуром. Розмашистим ударом кулака він вибив у нього з руку скриньку, схожу на малесеньку раку, копнув, врізав по шиї, додав у вухо. Каптур упав, блиснула тонзура. Рейневан був би зацідив ксьондзові ще раз, але збройні люди Шаффа наздогнали його і схопили залізною хваткою.

— Що ти, з біса, виробляєш? — закричав Шафф. — Впав у шал? Чи збожеволів?

— Подивіться, — закричав Рейневан ще голосніше, — що в нього було! Запитайте, що він робив!

— Про що ти говориш? Це отець Цвікер! Мій капелан!

— Це зрадник! Ця шкатулка — це чародійний комунікатор! Він посилав сигнал, хотів із кимсь магічно зв’язатися! Когось сюди магічно закликати! І я знаю кого!

Шафф наблизився до скриньки, що лежала на землі, різко відступив, почувши вібруюче гудіння. Не роздумуючи, могутнім ударом чобота розтрощив шкатулку, каблуком втоптав її у пісок. Капелан, побачивши це, здавлено скрикнув.

— Ти можеш, — наблизився до нього Шафф, — мені це пояснити. Цвікер? Га?

— Пояснити, — крикнув Рейневан, якого все ще тримали збройні люди, — можу я! Цей піп мене зрадив, мене! Він наслав на мене переслідувачів, саме через нього мене вчора мало не вхопили! Запитайте його про Біркарта Грелленорта, чарівника! Запитайте, як давно він йому служить, як давно постачає інформацію! Як давно він і вас зраджує!

— Біркарт Грелленорт, — зловісно повторив Янко Шафф, хапаючи капелана за одяг під шиєю. — Єпископський довірений. То он воно як? Так? Ти доносиш йому? Про все, що я говорю, що роблю і що задумую? Продаєш мене?

Капелан стиснув губи, відвернувся.

— Відповідай на звинувачення, попе. Захищайся. Поклянися, що ти невинний. Що ти — мій покірний слуга. Що ти вірністю віддячуєш за хліб, який з моєї ласки споживаєш. 1 за гріш, що його я ласкаво дозволяю тобі красти!

Ксьондз мовчав. Шафф притягнув його до себе. А потім відіпхнув, штовхнув на землю.

— Зв’язати це стерво, — наказав він. — Кат із ним порозмовляє.

— Відступнику, — заволав із землі Цвікер. — Безбожнику! Не ти мій господар, не тобі я служу! Я служу Богу і тим, хто діє за Божим наказом! Досягне тебе їхня рука, диявольський виплодку! А моє мучеництво буде відімщене! Ти пізнаєш гнів моїх господарів, будеш, як пес, вити вночі від страху, коли вони прибудуть уночі на чорних конях! А ти, Белява, порочний негіднику, і за морем не сховаєшся! Уже для тебе в пеклі місце підготоване! А тут, на землі, зазнаєш мук! Шкуру з тебе…

Один зі збройних утихомирив його могутнім копняком. Капелан скулився, захрипів.

— По конях, — наказав Янко Шафф, не дивлячись на нього. — У дорогу!

Почет Шаффа налічував дев’ятьох кінних: двох бургманів, двох армігерів, трьох стрільців і двох озброєних пахолків. У Троски їх, видно, прибуло більше: з ними не було сімох невільників, які припали Шаффові після поділу, мабуть, виділений ескорт уже погнав їх у бік шльонського кордону. Тепер єдиними полоненими були капелан і Рейневан. Рейневанові — на відміну від ксьондза — не зв’язали рук і не спутали ніг під кінським черевом. Під тиском він дав лицарське слово, що не буде втікати, а для підсилення поклявся честю і хрестом. Втекти він, природно, збирався при першій же нагоді, але Шарлей міг би ним гордитися: під час кривоприсяги у нього не здригнувся ні жоден мускул на обличчі, ні голос; він сам майже повірив у кривоприсягу. Однак Шафф не був таким легковірним, він явно вже мав справу з присягами. І людьми покрою Шарлея. Рейневана не зв’язали, але його коня вели на кантарі, а стрілець, який їхав за ним, не зводив з нього очей. І не опускав зброї.