Таємниця одного дiаманта - Логвин Юрий (электронные книги без регистрации .TXT) 📗

На баку моряки поставили зразу двi жаровнi в глиняних ящиках i розпалювали на них деревне вугiлля. Вугiлля прикрили згори залiзними решiтками i кидали на решiтки полов, що впав до них iз повiтря.

Алi мовчки сiв до гурту.

Руббан поплескав його по плечу.

- Не бiйся, хлопче! Краще знати в лице свою смерть, нiж чекати її з-за рогу в чужiм портовiм мiстi.

- О му'аллiме! Я вражений крилатими рибами! Вони як багдадськi ластiвки – стрiмкi й чудовi. Всi розповiдали рiзнi чудеса про пiвденнi краї, i чомусь нiхто нiколи не розповiв про таке диво! – Алi здвигнув плечима i в глибокiм здивуваннi пiднiс до неба руки.

- Це ж чудо чудес! Це вже друге чудо, яке я бачу, вiдколи рушив iз Багдада…

- А яке перше? – улесливо спитав оманець-вiдступник, прикривши хижий блиск своїх дiвочих очей пишними вiями. Це вiн вперше запитав i заговорив до когось на кораблi, пiсля того, як вiдрiкся вiд своїх вчителiв i приклав руку до їхньої страти. Блискавкою спалахнуло в хлопцевiй головi: «Вiн – як та деревна змiя, що стрiли менi отруїла! Ну пiдожди, так ти i взнаєш!»

- У Басрi є диво див – червоно-бiла троянда! – швидко, не вагаючись нi хвилi, заговорив Алi.– Згори кожна пелюстка бiла, а на половинi, якби хто бритвою роздiлив, – стає червоною… Але пахне вона слабенько, наша шипшина на пустирях та белебнях значно пахучiша, особливо в мiсяцi нiссанi.3

- Так ти був у садку Бен Сахла, хочеш сказати?!! – витрiщився на нього оманець, зловiсно блискаючи вже широко вiдкритими очима.

«Он ти як?! – скiпiв подумки Алi.– Ти таки з племенi людоловiв! Зараз я тобi покажу!»

- Я не хашашiн i не лицедiй, щоб мiг удати з себе iудея i зайти до невiрного у хатнi покої. I звiдки ти, оманець, знаєш, що троянда та – в садку у Бен Сахла? А, може, вона в нього на даху пiд пальмами в срiбнiм барилi зростає? Адже саме так багатi iудеї плекають квiти, о му'аллiме!

Оманець зцiпив зуби i знов прикрив пухнастими вiями прекраснi дiвочi очi.

Руббан погладив бороду.

- Ти забагато знаєш як на приблудного цуцика… багдадський хитрун! Виростеш, якщо зносиш до того часу голову,– будеш великим пронозою! А тепер скажи менi – де ж ти бачив, у кого бачив?

- Я жив у господинi Айшi, бо тодi кораблi не йшли до Iндiї. Та й до всього мене не брали капiтани, бо я не маю грошей, а для працi па кораблi я нiби заслабий… I от у неї збирались люди й виселились, слухали пiсень… Там один раз була спiвачка Кадарiя. I хтось Кадарiї подарував цю троянду з садка Бен Сахла…

Алi пильно дивився тiльки на оманця-вiдступника, хоча лице повернув до руббана i говорив йому. А очима пильнував оманця. I при словах своїх «цю троянду з садка Бен Сахла» вiн побачив, як оманець ковтнув слину, нiби збираючись щось сказати, та стримався.

- А що спiвала Кадарiя? Не пам'ятаєш?

- Пам'ятаю тiльки, що спiвала не Кадарiя, а хорасанська красуня Нiссо.

- Ти пам'ятаєш пiсню? – Руббан схилив голову до плеча i зазирнув у очi Алi.

- Пам'ятаю слова…

- Проспiвати нам змiг би?

- О му'аллiме! Я слова всi перекажу, але спiвати не буду. Бо я не гуламiйят i нiколи не танцював нi перед ким i не спiвав! Я тiльки можу бити в барабан.

- Ну добре, перекажеш слова i подаси мотив, а мої хлопцi проспiвають…

Слов'янин сiв до гурту, бо вiн чи не найбiльше за всiх позбирав рибин, i, вкусивши хрумтячи коричневу спинку риби, видобув свiй глек, запив з нього добрим ковтком вина.

- Не псуй вином чудеснi пахощi риби! – сказав капiтан i поморщився.– Як не можеш ласувати без вина, то йди до коней!

Слов'янин здвигнув плечима, i папуга загорлав вiд цього: «Го-го-го! Га-га-га!»

Прихопивши своє вино та рибу, слов'янин почапав униз до коней.

Всi ж iншi лишилися на бацi ласувати рибою. I час вiд часу вони чули в трюмi незвичнi слова раба. У вiдповiдь на них – крик папуги: «Го-го-го! Га-га-га!»

Коли доїли всю рибу, руббан попрохав Алi переповiсти слова пiснi i проспiвати мелодiю. Краєм ока Алi спостерiг, що наймолодший небiж руббана примостився поруч пiд пакою i, розкривши на колiнах зошит, швидко списує його калимом. Коли Алi замовк, руббан узяв зошит з рук юнака, прочитав уважно, а далi показав нiгтем, де треба виправити помилку в запису мелодiї.

Поки вони займалися пiснею, чаклун спустився в трюм до слов'янина.

- Я бiльше не потрiбен, о му'аллiме? – шанобливо спитав Алi, схиляючи голову.

- Поки що не потрiбен, потiм поговоримо про те, що ти тут нам розповiв. Не все менi зрозумiло. А зараз можеш iти…

Алi порачкував вiд капiтана i поспiшив до трюму.

У трюмi вiн застав слов'янина й чаклуна за пиятикою.

Пили вони не з глечика, а кожен iз своєї чашi – чаклун iз кокосової шкаралупи, а слов'янин з дерев'яної грубо вирiзаної чашi.

Слов'янин мiж ковтками вина обсмоктував кожну кiсточку риб'ячу, весь час шматком якоїсь тканини, мов рушником, обтирав маснi губи.

Лице чародiя було радiсно здивоване. Розгладилася зморшка мiж бровами, розпливлися мляво в посмiшцi товстеннi рожевi губи. А очi, вирлатi, чорнi-чорнi з блакитними бiлками, повело на рiзнi боки.

Слов'янин простягнув йому останню смажену рибку:

- Вiзьми закуси… П'яний будеш швидко… Вмiти треба пити вино.

- Нi, нi,– вiдштовхнув чаклун рибу.– Я мiцний пияк! Мене цим вином з нiг не зiб'єш!

На що слов'янин щось зауважив своєю мовою i похитав головою. Папуга скрикнув: «Го-го-го!»

– Що ти йому сказав? – запитав Алi.

- Коли до бою ще не дiйшло, нема чого похвалятися, хто буде в переможцях. Зрозумiв?

- Зрозумiти тебе важко, але я зрозумiв.

- Ну i добре! Був би ти свiдком, хто краще п'є, i в кого голова яснiша залишається.

- Тут i без свiдкiв все ясно… Треба тiльки очi мати.

- Ти, малий,– чаклун посварив пальцем,– не посмiхайся. Я почаклую, взнаю, де ти руббану не все сказав, i ти скажеш! – Очi його знову стали нормальнi, i мiж бровами прорiзалася глибока зморшка. Слов'янин приклав палець до вуст, мов говорячи: «Не сперечайся з ним! Я йому влаштую чаклування!»

А нагорi тим часом усе повторювали й повторювали кожен рядок «Фатiми» до безконечностi.

Хтось свистiв у бамбукову флейту, гугнявив на дудцi. Багато людей ляскали в долонi. I високий голос усе повторював у рiзнiй тональностi: «О Фатiмо, Фатiмо, ясна зiрка моя!»

У трюмi ж у присутностi Алi чаклун припався до вина i марно змагався iз слов'янином у пиятицi. Коли чаклун упав набiк, слов'янин-раб пiдвiвся, навiть не похитнувшись. Тiльки в черевi в нього забулькало вино. Папуга, що був задрiмав на плечi господаря, спросоння викрикнув: «Га-га-га!»

Ти сиди тут i стережи чаклуна, аби вiн ще чого не вкоїв. Я ж пiду до руббана просити кавуна. Можу так вкрасти, так узяти – кавун моя здобич од пацюкiв. Та я хороший… Пiду своє попрошу…

Вiн рiвною ходою пройшов до драбини й швидко вилiз на палубу.

Алi втратив усякий страх перед чаклуном – якщо людина п'є i падає з нiг вiд хмелю – значить, вона теж має слабину!

Он скiльки доклав зусиль чаклун, щоб викрити й зробити безсилими та безборонними i оманцiв, i слов'янина, i негра, i йєменця! А тепер сам прилiз на запах вина до слов'янина, мов шолудивий собака на сморiд падла! Нi, недарма в слов'янина блакитнi очi! Правду казали ворожбити на базарах, що блакитнi очi – урочливi!

На палубi все повторювали слова i наспiв мелодiї, а слов'янин уже повернувся до трюму.

На перев'язi через плече в нього висiв той барабан, на якому того жахливого ранку грав чаклун.

Очi слов'янина iскрилися шаленим блакитним вогнем, коли вiн швидко витяг iз низу барабана щось округле, мов кавун, в темно-вишневi парчевiй пеленi.

Зiрвав парчу – i на Алi воззрилася чорними зiницями кiстяна голова. Та самiсiнька, що того жахного ранку свiтила золотими променями. Слов'янин простяг череп хлопцевi.

- Нi, нi !!! Що ти?!! – затрусився з переляку хлопець.– А якщо вiн прокинеться?!!

- Зараз я перевiрю, як вiн спить!.. – I слов'янин потягся до саморобного хлопцевого сагайдака по стрiлу.