Князь Кий - Малик Владимир Кириллович (мир бесплатных книг TXT) 📗
Розкопки на Старокиївськії горі, в районі Історичного музею, проведені в 50–60 рр. радянськими вченими, показали, що в VI–VII ст. тут уже існувала слов'янська фортеця. Закласти її міг лише князь, який мав значні матеріальні ресурси та людей для такого великого будівництва. І, нарешті, знайдено городище Кия.
З усього цього можна зробити цілком певний висновок: повідомлення Нестора в «Повісті временних літ» про те, що князь Кий «зрубав» город і що город цей названо його ім'ям, грунтується на вірогічних історичних фактах.
Однак уже в часи Нестора дехто сумнівався в реальності князя Кия. Такі скептики казали, що Кий справді колись жив, але був не князем, а перевізником через Дніпро. Іменем цього перевізника місто, мовляв, і названо Києвом.
Щоб спростувати такі «не історичні» твердження, літописець доповнює своє повідомлення дуже цікавими і важливими фактами з біографії полянського князя. «Коли б Кий був перевізником, — твердить літописець, — то не ходив би до Царграда. Цей же Кий князював у роді своєму і ходив до царя і, як розповідають, велику шану прийняв від царя, при якому він ходив. Коли ж повертався назад, то прийшов він на Дунай, облюбував місце і зрубав городок невеликий. І хотів сісти в ньому з родом своїм. Та не дозволили йому зробити це ті, що жили довкола. Так і нині прозивають дунайці те городище — Києвець. Кий же, повернувшись у своє місто Київ, тут і життя своє скінчив, і брати його Щек та Хорив і сестра їхня Либідь тут померли. І по цих братах почав їхній рід держати князювання в полянах».
Як бачимо, це доповнення Нестора дуже суттєве. Кий, видно, був видатною історичною особою. Недарма за півтисячоліття, що минуло від Кия до Нестора, народ в пам'яті, в усних переказах («розповідають») зберіг найважливіші факти його політичної біографії — збудував столицю на Дніпрі, ходив до Константинополя, поставив городок на Дунаї і хотів перевести туди своє плем'я, але, зустрівши опір місцевих племен, повернувся до Києва, де й «життя своє скінчив». Зовсім не мало! Про багатьох князів X–XIII ст. ми іноді знаємо набагато менше.
Отже, ми з повним правом можемо зараз стверджувати, що Кий був реальною історичною особою, видатним полянським князем, засновником Києва.
Автор не ставив собі за мету написати про Кия роман-хроніку, де б можна було використати матеріал з «Повісті временних літ». Задум його був значно скромніший — в сюжетній формі реконструювати лише невеликий відтинок Києвого життя, але відтинок важливий. Тут — напад однієї з гуннських орд, що після розпаду держави Аттіли кочувала в причорноморських степах, зміна династії в полянському союзі племен, заснування Києва. І, звичайно, політичний устрій, побут, військова організація східних слов'ян того часу, про що чимало матеріалу дають хроніки Прокопія, Менандра, Псевдо-Маврикія, Йордана та інших середньовічних хроністів, а також численні публікації радянських учених.
Цього року ми відзначаємо 1500-річчя Києва, найстарішого східно-слов'янського міста, що відіграло визначну роль в історії трьох братніх народів — російського, українського та білоруського.
Князь Кий не залишив нам каменя з точною датою заснування своєї столиці. Ця дата встановлена вченими довільно на основі вивчення археологічних матеріалів. Більш-менш точно ми можемо говорити лише про період заснування Києва, і 482 рік — це, мабуть, найнижчий рубіж того періоду, а верхній губиться десь у VI столітті.
Та цілком усвідомлюючи умовність цієї дати, ми з радістю і гордістю відзначаємо цей славний ювілей і передусім звертаємо свої погляди в сиву давнину, до наших далеких предків, до князя Кия, його братів та сподвижників, які заклали підмурівок східно-слов'янської державності, «зрубали» це сонячне місто над Дніпром і в братерській єдності відстоювали його від численних завойовників.
Велика історія Києва. Зростав він, будувався, був одним із кращих міст середньовічної Європи, не раз зазнавав ворожих навал, руйнувань і знову відроджувався. Та ніколи не був він таким юним красенем, як нині, коли відзначає свій півторатисячолітній ювілей.
