Голова професора Доуеля - Беляев Александр Романович (читать книги онлайн бесплатно без сокращение бесплатно txt) 📗
Чоловічий труп належав робітникові років тридцяти, що загинув у потоці дорожнього руху. Його могутнє тіло було розчавлене. У напіврозплющених осклянілих очах завмер переляк.
Професор Керн, Лоран та Джон у білих халатах працювали над трупами.
— Було ще кілька трупів, — говорив професор Керн. — Один робітник упав з риштувань. Забракував. У нього могло бути ушкодження мозку від струсу. Забракував я і кількох самовбивць, які отруїлися. Ось цей хлопець виявився годящим. Та ще ось оця… нічна красуня.
Він кивком голови вказав на труп жінки з вродливим, але змарнілим обличчям. На ньому ще помітно було рум’яна і залишки гриму. Обличчя було спокійне. Тільки зведені брови і напіврозкритий рот надавали йому виразу якогось дитячого подиву.
— Співачка з бару. Вбито її випадковою кулею під час п’яної сварки. Просто в серце — бачите? Навмисне так не влучиш.
Професор Керн працював швидко і впевнено. Голови було відсічено від тіл, трупи винесено.
Ще кілька хвилин — і голови поміщено на високі столики. У горло, вени і сонні артерії введено трубки.
Професор Керн був у приємно-збудженому стані. Наближалася його зоряна мить. За успіх він був певен.
На демонстрацію та доповідь професора Керна було запрошено світила науки. Преса, керована вмілою рукою, друкувала попередні статті, в яких підносила науковий геній професора Керна. В журналах були його портрети. Виступові Керна з його дивовижним дослідом оживлення мертвих людських голів надавали значення тріумфу національної науки.
Весело насвистуючи, професор Керн вимив руки, закурив цигарку і самовдоволено подивився на голови, які були перед ним.
— Хе-хе! На таріль потрапила голова не лише Іоанна, але й самої Саломеї. Непогана буде зустріч. Залишається тільки відкрутити кран і… мертві оживуть. Ну, що ж, мадемуазель? Оживлюйте. Відкрутіть усі три крани. В тому великому циліндрі міститься стиснуте повітря, а не отрута, хе-хе…
Для Лоран це вже давно не було новиною. Але вона, з майже несвідомою хитрістю, вдала, що нічого не знала.
Керн спохмурнів, раптом посерйознішав. Підійшовши впритул до Лоран, він, карбуючи кожне слово, сказав:
— Але у професора Доуеля прошу повітряного крана не відкривати. У нього… пошкоджені голосові зв’язки і…
Упіймавши недовірливий погляд Лоран, він роздратовано додав:
— Хай там як… я забороняю вам. Будьте слухняною, коли не хочете мати великі неприємності.
І, повеселівши знову, він проспівав на мотив опери «Паяци»:
— Отож ми починаємо!
Лоран відкрутила крани.
Першою виявила ознаки життя голова робітника. Ледь помітно здригнулися повіки. Зіниці зробилися прозорі.
— Циркуляція є. Все йде чудово…
Раптом погляд голови змінив свій напрямок, очі повернулися до світла вікна. Повільно відновлювалася свідомість.
— Живе! — весело гукнув Керн. — Дайте більше повітря.
Лоран відкрутила кран дужче. Повітря засвистіло в горлі.
— Що це?.. Де я?.. — невиразно мовила голова.
— У лікарні, друже, — сказав Керн.
— У лікарні?.. — Голова повела очима, опустила погляд донизу й побачила порожній простір.
— А де ж мої ноги? Де мої руки? Де моє тіло?
— Немає його, друже. Воно розчавлене. Тільки голова і вціліла, а тулуб довелось відрізати.
— Як це відрізати? Е, ні, я на таке не пристаю. Що це воно за операція? Нащо я годен такий? Самою головою на хліб не заробиш. Мені руки потрібні. Без рук, без ніг нікуди не наймуся… Вийдеш з лікарні… Тьху! Та й вийти нема на чому. Що ж тепер? Пити-їсти треба. Знаю я наші лікарні. Потримаєте скількись там та й витурите: вилікували, мовляв. Ні, я на таке не пристаю, — водно казав він.
Його вимова, широке, засмагле, веснянкувате обличчя, зачіска, наївний погляд блакитних очей — усе вказувало на те, що він хлопець сільський.
Злидні відірвали його від рідних ланів, місто розчавило молоде дуже тіло.
— Може, хоч допомога яка вийде?.. А де той? — раптом згадав він, і очі його розширились.
— Хто?
— Та той, що наїхав на мене… Тут трамвай, тут другий, тут автомобіль, а він просто на мене…
— Не турбуйтесь. Він своє одержить. Номер вантажівки записано: чотири тисячі сімсот одинадцять, коли вам цікаво. Як вас звати? — запитав професор Керн.
— Мене? Тома звали. Тома Буш, от як.
— Ось що, Тома… Ви матимете все, чого забажаєте, і не страждатимете ні від голоду, ні від холоду, ні від спраги. Вас не викинуть на вулицю, не бійтеся.
— А що, дурно годуватимете чи на ярмарках за гроші будете показувати?
— Покажемо, покажемо, та не на ярмарках. Ученим покажемо. Ну, а тепер відпочиньте… — І, поглянувши на голову жінки, Керн заклопотано зауважив: — Щось Саломея примушує себе довго чекати.
— Це що, теж голова без тіла? — запитала голова Тома.
— Та, бачите, аби ви не нудьгували, ми запросили до компанії дівчину… Закрутіть, Лоран, його повітряний кран, щоб не заважав своєю балаканиною.
Керн вийняв з ніздрі жінки термометра.
— Температура вища за трупну, але ще низька. Оживлення йде повільно…
Минав час. Голова жінки не оживала. Професор Керн почав хвилюватися. Він ходив по лабораторії, позирав на годинника, і кожен його крок по кам’яній підлозі дзвінко відлунював у великій кімнаті.
Голова Тома здивовано глипала на нього і беззвучно ворушила губами.
Нарешті Керн підійшов до голови жінки й уважно оглянув скляні трубочки, якими закінчувалися каучукові трубки, введені в сонні артерії.
— Ось де причина. Ця трубочка входить дуже нещільно, й тому циркуляція відбувається повільно. Дайте ширшу трубку.
Керн замінив трубку, і за кілька хвилин голова ожила.
Голова Бріке, — так звали жінку, — на своє оживлення реагувала більш бурхливо. Коли вона остаточно опритомніла і заговорила, то почала хрипко кричати, благала краще вбити її, але не залишати такою потворою.
— Ах, ах, ах!.. Моє тіло… моє бідне тіло!.. Що ви зробили зі мною? Врятуйте мене або вбийте. Я не можу жити без тіла!.. Дайте мені хоч подивитися на нього… ні, ні, не треба. Воно без голови… який жах!.. який жах!..
Коли вона трохи заспокоїлась, то сказала:
— Ви кажете, що оживили мене. Я малоосвічена, але я знаю, що голова не може існувати без тіла. Що це, диво, чари?
— Ні те, ні друге. Це — досягнення науки.
— Коли ваша наука може творити такі чудеса, то вона повинна вміти робити й інші. Пришийте мені нове тіло. Бевзень Жорж продірявив мене кулею… Але ж чимало дівчат пускають собі кулю в лоба. Відріжте їхнє тіло і пришийте до моєї голови. Тільки спершу покажіть мені. Треба вибрати гарне тіло. А так я не можу… Жінка без тіла. Це гірше, ніж чоловік без голови.
І, звернувшись до Лоран, вона попросила:
— Будь ласка, подайте мені дзеркало.
Дивлячись у дзеркало, Бріке довго й уважно вивчала себе.
— Жахливо! Можна вас попросити поправити мені волосся? Я не можу сама зробити собі зачіску…
— Вам, Лоран, додалося роботи, — посміхнувся Керн. — Відповідно буде збільшено і вашу платню. Мушу йти.
Він поглянув на годинника і, підійшовши близько до Лоран, прошепотів:
— У їхній присутності, — він повів очима на голови, — ані слова про голову професора Доуеля!..
Коли Керн вийшов з лабораторії, Лоран пішла провідати голову професора Доуеля.
Очі Доуеля дивилися на неї з сумом. Печальна посмішка кривила губи.
— Бідний, бідний… — прошепотіла Лоран. — Але скоро за вас помстяться!
Голова подала знак. Лоран відкрутила повітряний кран.
— Ви краще розкажіть, як пройшов дослід, — прошипіла голова, кволо посміхаючись.
ГОЛОВИ РОЗВАЖАЮТЬСЯ
Головам Тома та Бріке ще важче було звикнути до свого нового існування, ніж голові Доуеля. Його мозок працював над тими ж науковими проблемами, які цікавили його і до того. Тома та Бріке були люди прості й жити без тіла їм не було сенсу. Не дивно, що вони скоро затужили.
— Хіба це життя? — скаржився Тома. — Стирчиш мов пень. Усі стіни до дірок видивився…
