Дотик - Маккалоу Колін (читать полностью бесплатно хорошие книги .TXT) 📗
— Ти ще мені нічого не сказав про те, що стосовно цього думає і відчуває Елізабет. Вона знає, що Анна — розумово відстала?
— Гадаю, що ні. Вона переконала себе, що дитина просто трохи запізнилася з розвитком. Трохи запізнилася! — Він гірко розсміявся. — Моя дружина упадала за тією конякою, наче за якоюсь богинею. Чистила її щіткою, вичесувала гриву, гладила — чому молодих дівчат так тягне до коней?
— Сила, Александре. Потужні м’язи, що перекочуються під чудовою шкірою. Ця сила змушує відчути себе карликом. Ти вчинив розумно, що дав їй кобилу, бо вона б не знесла одного виду кінського прутня — то було б уже занадто.
— Тобі не можна довіряти делікатні справи, Рубі. Ти що — не вмієш висловлюватися елегантно і дипломатично?
— Ха! А який сенс висловлюватися елегантно і дипломатично? — грайливо мовила Рубі, легенько мнучи Александру пальці. Потім вона сіла йому на коліна і зарилася обличчям у волосся, яке так швидко посивіло, так швидко! — Ти хоч трохи розібрався в тому, як працює мозок Елізабет?
— Ні. Анітрохи.
— Після народження Анни вона змінилася. Її розмови зі мною мають виключно загальний характер — то запрошує мене на обід, коли приходить Теодора, то на вечерю, коли ти вдома. Вона не хоче ділитися інтимними таємницями, як колись раніше, коли ми про що тільки не гомоніли! Про всіх і про все. А зараз вона десь далеко, повністю на якійсь своїй хвилі, — з сумом мовила Рубі.
— Я хочу бути з тобою, — мовив Александр, зарившись обличчям у груди Рубі. — Можу прийти до тебе в Кінрос, якщо ти мене хочеш.
— Хочу, — тихо відповіла Рубі. — Завжди хочу.
Вона пішла сама до вагонетки, окидаючи поглядом залитий світлом Кінрос. Місто мерехтіло зеленуватими вогниками газових ламп. Чахкали двигуни, зловісно-сатанинські поблиски вогню освітлювали величезні сараї, де руда «Апокаліпсису» перетворювалася на золото «Апокаліпсису», а на далекому пагорбі під світлом місяця, який стояв у зеніті, мерехтіли дахи пагоди, збудованої Сунем. «Я — частина усього цього, хоча я ніколи цього не бажала. Яка ж вона хитра штука, оця любов! Якби не Александр Кінрос, я була б не більше, ніж мені призначила доля: дамою з сумнівною репутацією, яка живе на межі вигнання, якщо не знищення».
З того дня, коли Елізабет переконалася в ущербності Анни, вона стала ходити до церкви. Але не до пресвітеріанської. Наступної неділі вона з’явилася в англіканській церкві Святого Андрія. За руку вона вела Нелл, а поруч із нею Джейд везла в колясочці Анну. Довізши її аж до воріт, Джейд залишила їх і чекала, поки не скінчиться служба, — тоненька, як лозинка, китаяночка, котра намагалася триматися непомітно.
Спантеличений і сам не свій від радості, преподобний містер Пітер Вілкінс привітав першу леді міста Кінрос із непідробною поштивістю і дав їй зрозуміти, що передня лавка з правого боку завжди буде зарезервована за мешканцями Кінрос-гаусу. Місто гуділо від новини про звільнення місіс Самерс, ходили якісь нічим не підтверджені чутки, що у родині Кінросів не все благополучно, і це зробило священика ще уважнішим та більш запобігливим.
— Дякую вам, містере Вілкінс, — прохолодно мовила Елізабет, — але я краще сяду на лаву позаду. Моя донька Анна страждає вадами розвитку, тому якщо їй стане погано і вона заплаче, я хочу, щоб у мене була можливість швидко викотити візок із церкви.
Отак воно і сталося. Кінрос-таун дізнався про розумову відсталість Анни в обхід чуток, і така відвертість зруйнувала плани Меґґі Самерс і позбавила її майбутнього задоволення від лихослів’я.
Розмова з Джейд теж пройшла досить спокійно; після сплеску сліз та ридань дві жінки по-дружньому вирішили ходити за Анною по черзі, так, щоб у Джейд була можливість відпочити, а Елізабет і далі могла їздити на своє озеро. Цей похід до церкви став початком нового режиму дня в Кінрос-таусі — публічна заява про розумову відсталість Анни та повідомлення про те, що Елізабет, дізнавшись про стан своєї доньки, припинила бути безбожницею, як її чоловік. Хвала Господу!
Мабуть, радість від цієї славної події злегка затьмарилася б, якби парафіяни дізналися, де зробила Елізабет свою першу зупинку після того, як скінчилася служба: вона зайшла до готелю «Кінрос», щоб пообідати з Рубі, яка зустріла її дуже радо і обняла та розцілувала.
— Це означає, що ти повернулася до нормального життя? — спитала Рубі, тримаючи Елізабет у витягнутих руках і роздивляючись її іскристими очима.
— Так, — посміхнулася Елізабет, — якщо під цим розуміти те, що ми з тобою найліпші друзі і те, що ми є, так би мовити, рівними вкладниками акцій в Александра. Я нарешті стала дорослою.
— Ну-ну-ну! Як нам не соромно плакати! — сказала Рубі, витягаючи Анну з колясочки. — Ну, моя маленька, хіба ж гарні діточки плачуть? Тобі доведеться звикати до більшої кількості людей, аніж Джейд і твоя мама. Елізабет, прислухайся до того, що каже Нелл, — вустами немовляти промовляє істина. Що у нас сьогодні на обід? Запечені гриби та свіжосмажена курятина. Не кривися, Нелл! Може настати такий день, коли ти з тугою згадаєш про цей обід. Я добре пам’ятаю той день, коли шматок черствого хліба та запліснявілого сиру здався мені смачнішим за будь-який нектар та амброзію.
Елізабет узяла докори Александра стосовно її нехлюйського ставлення до Анни так близько до серця, що відмовилася покинути своїх дітей, щоб з’їздити з ним до Сіднея. Він був палким прихильником опери, музики та театру і тому, не бачачи причини відмовляти собі в задоволенні, натомість узяв собі за звичку їздити до Сіднея разом із Рубі. Коли 1878 рік змінився на 1879-й, ці візити стали частішими, бо, як висловився Александр:
— Новий Південний Уельс тепер є достатньо близьким до Англії, щоб дати можливість працювати тут оперним та театральним компаніям. Тепер по всьому маршруту обладнані вугільні склади, і тому подорож з Англії через Суец займає всього-навсього п’ять тижнів.
Вони з Рубі побували на прекрасній постановці «Венеціанського торговця», а також подивилися іскристу й веселу оперету «Корабель Її Величності „Пінафор“». Вони побували також на Міжнародній сіднейській виставці, яка проводилася у великому палаці, спорудженому спеціально для цієї нагоди. Знайти житло стало тепер важче, аніж раніше; Александру довелося змінити свій готель, бо у старому стало неможливо жити через парові трамваї, які гуркотіли вулицею, чмихаючи клубами чорного диму та сиплячи навсібіч іскри.
Вони прогулювалися по виставці, милуючись павільйонами, коли Александр раптом сказав:
— Невдовзі я поїду до Англії.
Рубі зупинилася і поглянула на нього.
— А з якого це дива?
— Сказати чесно?
— Чесно.
— Я втомився від будинку, де повно жінок. Невдовзі почнеться нове десятиріччя, та й нове сторіччя не за горами. Я хочу подивитися, що відбувається в Англії, Шотландії та Німеччині. Уже з’явилися нові печі для виплавляння сталі, нові технології будівництва мостів, нові методи генерування електричного струму, які перетворили його з дитячої іграшки на потужну силу; ходять навіть чутки про появу нових, революційно-нових двигунів, — відповів Александр, і очі його засіяли ентузіазмом. — Якби не Анна, то я взяв би з собою Нелл та Елізабет, поселив би їх у гарному будинку в лондонському Вест-Енді і використовував би той будинок як свою штаб-квартиру. Але це неможливо, і, якщо чесно, я страшенно радий з цього. Мені потрібен тривалий відпочинок від жінок. Навіть від тебе, Рубі.
— Я тебе прекрасно розумію, — почала вона. — Якщо буде можливо, ти побачишся з Лі?
— Побачення з Лі — перше в моєму порядку денному. Більше того, коли в нього будуть канікули, я хочу взяти його з собою. Це буде цінним досвідом для інженера-початківця.
— О, як чудово, Александре! Я така вдячна тобі!
Тепер він зупинився і поглянув на неї.
— Зараз я спитаю в тебе таке, чого ніколи іще не питав, бо Лі поїхав досить швидко, а ми з тобою не були тоді ще настільки близькими людьми. Я хочу дізнатися ось про що: чи може Лі виставляти себе як китайського принца, якщо його прізвище — Костеван.
