Дотик - Маккалоу Колін (читать полностью бесплатно хорошие книги .TXT) 📗
На блідому обличчі Елізабет враз з’явилися рожеві плями. Вона сіпнулася і крутнулася на місці так, наче одна нога її була прибита гвіздками до підлоги. Нервово заламуючи пальці, вона тихо, майже пошепки, відповіла:
— Ні, я не старалася.
— Скільки тобі зараз років?
— У вересні буде двадцять.
— Як летить час! Двічі матір у дев’ятнадцять років, двічі мало не померла при пологах, а тепер — вільна від усього цього! Ні! — гаркнув він. — Не плач, Елізабет! Зараз не час плакати. Вислухай мене — от тоді й поплачеш.
З того місця, де вона стояла, Елізабет було видно лише його спину. «Що сталося? Чому у нього такий зболений голос? Він сильно страждає, і це очевидно». Вона помітила, що він нарешті опанував себе і розправив плечі. Коли він заговорив, голос його вже був набагато м’якший.
— Елізабет, я зовсім не винувачу тебе за те, що ти передала своїх дітей таким відданим і простодушним людям, як Крильце Метелика та Джейд, особливо враховуючи те, що тобі так і не довелося подівувати. Мені здається, що ці щоденні поїздки до лісу та до Кінроса, оця несподівана свобода вдарили тобі в голову, як шампанське. І чому б ні? Ти виконала і навіть перевиконала свій обов’язок перед Господом, як його розумів старий віслюк Маррі. І тепер ти вільна від цього обов’язку. Був би я на твоєму місці, я б теж трохи побайдикував, — зітхнув Александр. — Однак, попри те що твій обов’язок переді мною — це справа минулого, твій обов’язок перед дітьми нікуди не подівся. Він залишається. Я не збираюся забороняти тобі їздити верхи, на візку, гуляти пішки чи робити все, що тобі заманеться, бо я знаю, що твої забави є безневинними. Але ти мусиш турбуватися про своїх дочок. За два-три роки Нелл буде достатньо дорослою, щоб я міг у тебе її забрати, але, боюся, з Анною все буде інакше. Анна — це не Нелл.
Рожеві плями на обличчі Елізабет зникли; вона плюхнулася у крісло і обхопила голову руками.
— Ти теж це бачив.
— Значить, ти не була в повному невіданні?
— Ні, бо Джейд завжди каже, що Анні то погано, то вона застуджується, то у неї спинка болить… У мене з’явилися підозри, але я їх так ніколи і не наважилася перевірити. Ти навіть надто добрий до мене. Я заслуговую на всі можливі докори та критику. А як ти здогадався, що Анна відстає в розвитку?
— Сьогодні увечері до мене прийшла Нелл і сказала, що з Анною щось не так. Що вона не може тримати голову, закочує очі. Тому я пішов і змусив Джейд сказати мені правду. — Він різко обернувся і поглянув на Елізабет спокійним і відстороненим поглядом. — Анна не просто відстає в розвитку, Елізабет. Вона — розумово відстала.
Елізабет тихенько заплакала.
— Це сталося при її народженні, — чітко вимовила вона. — Маргарет і Рубі п’ять хвилин клопоталися з нею, аж поки вона зробила перший вдих. Це — не спадковість, Александре. Я впевнена, що це — не спадковість.
— Та я в цьому і не сумніваюся, — нетерпляче кинув він. — У цьому криється якийсь сенс, хоча я й не знаю, який саме. Ми маємо одну дуже розумну дівчинку і одну — розумово відсталу. Може, це — для рівноваги, хтозна?
Александр відійшов від вікна, рушив до дверей, але потім зупинився.
— Елізабет, поглянь на мене! Послухай, будь ласка, що я тобі скажу. Поки це не зайшло надто далеко, нам треба буде прийняти рішення. Я маю на увазі — стосовно Анни. Ми можемо тримати її тут, а можемо здати до притулку. Якщо ми залишимо її тут, ви з Джейд усе життя будете скуті необхідністю ходити за бідолахою, яка нездатна ходити за собою. Я певен, що ми зможемо знайти притулок, де з неї не будуть знущатися, — у таких справах гроші є всесильними. Що б ти хотіла зробити?
— А що вибрав би ти, Александре?
— Залишити її тут, звісно, — з подивом відповів він. — Однак це не означає, що цей тягар мушу нести я. Якщо коли-небудь щось трапиться з Джейд — що ти робитимеш?
— Залишу її вдома, — сказала Елізабет. — Залишу вдома.
— Значить, ми єдині в цій думці. До речі, я збираюся звільнити Меґґі Самерс. Це на деякий час створить нам певні незручності — я хочу, щоб вона забралася звідси завтра ж, і не пізніше. Мені шкода її чоловіка, йому подобається бути поруч зі мною і виконувати мої розпорядження, і заслання до Кінроса він переживатиме тяжко. Але так має бути. Я дам об’яву стосовно економки в «Сідней морнінг геральд».
— А чому б не скористатися послугами аґенції з найму домашніх слуг?
— Тому що я волію сам проводити співбесіду з претендентами. — Він витягнув з кишені свого золотого годинника і поглянув на нього. — Поспішай, моя люба. О сьомій прийде Рубі.
— Вибач, я не зможу піти на вечерю. Мені треба буде знайти Джейд і поговорити з нею. І почати знайомство з Анною.
Він узяв її руку і злегка цьомкнув.
— Як хочеш. Дякую тобі, Елізабет. Я не став би тебе винуватити, якби ти вирішила відправити Анну до притулку, але я радий, що ти цього не зробила.
Звістка про Анну впала на Рубі, як цебро окропу. Александр не казав їй нічого, аж поки вони не опинилися в бібліотеці — з сигарами та з фужерами старого доброго коньяку, а відсутність Елізабет пояснив легеньким нездужанням. Чутливий ніс Рубі відразу ж відчув якусь домашню проблему, бо вона знала Александра так, як дружина ніколи не знатиме; вона побачила це по його очах та виразу обличчя. Після появи Анни вона жодного разу не бачила його таким, бо Александр, здавалося, і думати полишив про Елізабет, відсунувши її кудись у віддалений куточок своєї свідомості. Але тепер усе змінилося — і той стурбований вираз обличчя повернувся.
Причини його занепокоєння стали відомі, коли він сказав Рубі про Анну — як він зробив це неприємне відкриття і як відреагувала Елізабет. Але Рубі довелося зробити великий ковток коньяку, перш ніж вона зібралася з духом і змогла відповісти.
— Александре, любове моя, як же ж мені шкода!
— Нам з Елізабет не менше шкода, аніж тобі. Утім, це — факт, і його не можна ані скасувати, ані змінити. Елізабет гадає — і я її підтримую в цій думці, — що це не вроджений порок, а пологова травма. У дівчинки немає ознак, типових для розумово відсталих дітей, — загалом вона досить гарненька, і тіло у неї пропорційне. Коли вона лежить у своєму ліжечку, то так зразу і не скажеш — тільки коли подивитися їй в очі. Як сказала Нелл, вони безцільно крутяться туди-сюди. Джейд каже, що вона здатна вчитися, але це займає дуже багато часу — навіть така проста річ, як їсти з ложечки.
— От потайлива сучка! — мовила Рубі, відсьорбнувши коньяку. — Ну, я маю на увазі Джейд, — уточнила вона, коли Александр здивовано підняв брови. — Ні, я не хочу сказати, що якби ми дізналися про це раніше, то чимось змогли б зарадити, ні. Елізабет каже правду — мала й справді не дихала. Якби я все це могла знати, то, можливо, і не старалася б змусити її дихати, але звідки ж мені було знати! Мені просто хотілося, щоб страждання Елізабет дали якийсь результат, а не скінчилися намарно.
— Знаєш, Рубі, це можна було передбачити, можна, — мовив Александр і стиснув її руку. — Древні греки стверджували, що людська гординя — то є злочин проти богів, злочин, який має бути покараний. Я розвинув у собі величезну гординю — надто великий успіх, надто велике багатство, надто велика… влада. І Анна — то є моє покарання.
— Я іще не чула жодних злих пересудів у місті, хоча Бідді Келлі няньчила її аж сім місяців.
Александр вишкірився сліпучою білозубою посмішкою.
— Це тому, що якось Джейд застала їх у кухні, коли вони насміхалися з Анни. І відразу ж витягнула кинджал! Сказала, що коли базікатимуть про це, то переріже їм горлянки. І вони їй повірили.
— От і молодець Джейд!
— Меґґі Самерс завтра залишає маєток. Я вже повідомив її чоловікові.
Рубі неспокійно завовтузилася у кріслі, а потім узяла Александра за обидві руки.
— Значить, ти збираєшся зробити так, щоб правда про стан Анни так і залишилася таємницею?
— Ні, звісно, що ні! Це означало б для манюньої фактичне ув’язнення. Тут немає нічого соромного. Принаймні так вважаю я. І, здається, Елізабет теж так вважає. Я хочу, щоб Анна ходила, куди хотіла, а те, що вона піде, — я в цьому не сумніваюся.
