Роксолана - Загребельный Павел Архипович (е книги .txt) 📗

Хуррем насилу втрималася, щоб не спитати, чи «тахміт» не походить від «ахмак», себто дурень.

— А скажіть мені, о ефенді, яку жону порадите ви з часом для свого царственого вихованця? — поспитала вона.

— Відповідь на ваше запитання, о моя султаншо, ми знайдемо в одному з наших сказань. Нух [51] мав одну дочку, а женихів прийшло три. А що приходили вони один за одним, то Нух усім пообіцяв. Тоді звернувся до аллаха: що робити? Аллах звелів узяти кішку й ослицю і замкнути їх на ніч з дочкою. Коли вранці Нух пішов туди, то побачив трьох однакових дівчат. Яка з них його донька — не міг виявити. Тоді взяв мушту, якою шевці вигладжують шкуру, і спитав, з чого вона зроблена. Одна дівчина сказала: з заліза. Друга сказала: з міді. Тільки третя, перш ніж відповісти, вимовила ім’я аллаха. Так Нух здогадався, що це його донька. Ось чому жінки неоднакові. То вперті, як ослиці, то хитрі, як кішки, тільки деякі — хай буде над ними привіт бога! — тихі й слухняні, як донька Нуха. Женитися треба із сліпою, глухою, безрукою і кульгавою — це означає, що йде вона праведним шляхом, ніколи не відхиляється, не бачить і не чує нічого, що супротивне шаріату, і не простягає руки до того, що заборонено законом.

— Дякую вам, о шановний, — відпускаючи Шемсі-ефенді, чемно мовила Хуррем і ще довго потім сиділа в книгозбірні, не знаючи, дивуватися їй, обурюватися чи заридати від безнадії і відчаю.

Проклятий світ! Прокляте життя! Ні спільника, ні помічника, ні душі співчутливої, вимушена зоставатися сама, нікого не знайдеш, не вибереш, не наблизиш, не зробиш сповїрником, бо ще й досі становище твоє непевне, нез’ясовна захопленість султанова може зникнути так само нез’ясовне й несподівано, а довкола самі вороги, підступи, зловтішне вичікування, євнухи, які сьогодні повзають біля твоїх ніг, завтра залюбки зав’яжуть тебе в шкіряний міх і вкинуть тайкома в Босфор, кизляр-ага, що поштиво вклоняється ще здалеку, стежить за кожним твоїм кроком і мерщій доповідає чорногубій валіде, султанська мати, одною рукою даруючи Хуррем шовки, у другій тримає шовковий зашморг, щоб при нагоді затягнути його на твоїй шиї, султанська сестра Хатіджа, зла на весь світ за своє безнадійне сидіння у дівках, готова зігнати зло на своїй невістці без нічиєї спонуки. Матусю рідна, порятуй мене від цих нелюдів!

Але знала, що відступати вже не можна, що вперте її просування може обернутися або ж шляхом до вершин, або страхітливим падінням; чіпляючись надіями за нову дитину, за нового сина для падишаха, при першій же зустрічі з Сулейманом після своєї розмови з Шемсі-ефенді спитала султана:

— Ваша величність, ви знаєте, кого поставлено вихователем царського сина?

— Без моєї згоди цього ніхто б не зробив.

— Зате ніхто не спитав моєї згоди.

— Шемсі-ефенді достойний чоловік. Його порадив мені сам великий муфтій.

— Він же дурний, ваша величність!

—— А хто це сказав?

— Я кажу.

— Чим можна виміряти розум?

— Знаннями, які дають користь.

— А що дає користь? І кому? Хуррем гірко засміялася.

— Ми з вами можемо стати схожими па Шемсі-ефенді в цій суперечці. Благаю вас, ваша величність, не підпускайте цього міха, напханого пустослів’ям і дурістю, до вашого царственого сина! Гаразд, я подумаю над цим.

— О мій повелителю, не думайте довго, зробіть це для вашої маленької Хуррем! Для щастя і мудрості нашого сина, благаю вас!

Сулейман скупо усміхнувся.

— Коли він тобі не до вподоби… Згода. Ми усунемо його.

Хуррем поцілувала свого повелителя в щоку, тоді в чоло, припала до нього всім своїм тілом. Він охоче приймав її лащення. Була єдиною людиною, якій дано пробудити в султанові людське, наближаючись до нього на відстань, яка для всіх інших була загрозливою і небезпечною. Інші як найвищу милість сприймали право цілувати полу його одягу або рукав, тільки великий муфтій був удостоєний честі цілувати комір падишаха.

Мехмед Зембіллі був великим муфтієм ще за султана Баязида, для якого він уклав книгу законів «Злиття морів», — вона вважалася неперевершеною, бо сказано було в тій книзі, що особа султана є місцем злиття двох морів: царства і знання, а також місцем сходу двох світил: сміливості й смиренності. Високої поваги заслужив і в султана Селіма. Розгніваний раз неправедним судом султана, муфтій узяв корзину, склав у неї всі свої книжки і, прийшовши до Селіма, твердо вказав йому на незаконність його вчинку. За це муфтія прозвано Зембіллі — Кошик. Якось Селім, проїжджаючи вулицями Стамбула, пропустив поперед себе муфтія, і кінь Зембіллі кидав копитами багнюку й забризкав джюббе султанове. Селім заповів, щоб на його гробницю поклали одяг, освячений багнюкою муфті свого коня. Ще заповідав він покласти йому в голови скриньку з фетвами[52] муфтія, який скеровував його вчинки, а в ногах — скриньку з шахами й нардами перського шаха Ісмаїла: мовляв, топтатиму, воскресши, всі мирські втіхи.

Можна б сказати, що Зембіллі перейшов у спадок Сулейманові від його діда та батька, і цим спадком молодий султан дорожив неабияк, у всьому прислухаючись до порад старого мудреця. Тому коли муфтій при великому візирі Ібрагімові попросив султана вислухати його, Сулейман кивнув поштиво і не прикрив очі повіками, як то звик робити, а шанобливо поглянув на Зембіллі. Муфтій любив висловлювання пишні й заплутані, але тут уже не було ради, доводилося слухати терпляче й до кінця, і вже коли міг слухати сам султан, то його великому візирові, хоч як насмішкувато він позирав на Зємбіллі, теж доводилося удавати уважність і навіть захопленість.

— Велике левеня, — поважно мовив муфтій, смакуючи кожне слово, — перл вінця царства й могуття, перлина небосхилу величі й панування, господар колиски величі, спадкоємець султанської величі і благополуччя, великий, могутній Мехмед, який є молодшим із славетних синів його султанської величності, могутньої, як доля…

Ібрагім з цікавістю дивився на довгу, жилаву шию старого Зембіллі, так ніби хотів простежити, як видобуваються з неї ці пишні слова. А муфтій тим часом, захоплений власним красномовством, невтомно плів химерну сіть свого пишнослів’я далі:

— Нині він немовля, правитель престолу колиски щастя і має честь перебувати в пишній недоступності славного гарему, і в силу долі він скаче на жвавому коні по полю блаженства й невідання, хай подовжить аллах Всевишній навіки тінь його. І щоб дорогоцінний час був розподілений і жодної хвилини не було втрачено з того, що подобає такій величній особі, ми послали для спадкоємця султанської величі нашого раба Шемсі-ефенді, мудрого улема, бідного чалмоносця, обраного священною матір’ю падишаха, Високою Колискою, бо, як сказано в хадісі: «Рай під стопами матерів». Ще сказано: ми розподілили, і як прекрасні ті, хто розподілює. Та очі нашого розуму були вражені, коли дійшла до нас вість про виведення Шемсі-ефенді. Як сказано: і вивели ми їх з садів, і джерел, і скарбів, і благородного становища. Та поки не з’явилось те, що не з’явилось, і не вийшло те, що не виходило, я кинувся до всемогутнього султана, бо сказано: коли хто застудиться добрим заступництвом, ми ж ближче до султана, ніж його шийна артерія, хай продовжить аллах знання султана й щедрість.

Сулейман дослухав муфтія, не уриваючи, тоді довго мовчав, перш ніж промовив:

— Ми подумали й вирішили усунути Шемсі-ефенді, бо для султанського сина личить інший наставник. Молодший і вправніший у знаннях.

— Коли маєш зухвальство до царів, потужи, бачачи ображуваних, — звів руки догори Зембіллі. — Ми прийшли до вас з істиною, але більшість із вас ненавидять істину. Ми дали вам наставника возвишено мислячого, сповненого похвальних властивостей і доброчинства, і хто виніс ногу неправосуддя за межі свого килима, то слід придивитися пильно, чи не хоче він розметати основу будівлі вашої пишноти по вітру небуття і чи не бажає вивести вас із вашої землі своїм чарівництвом.

Обличчя султана потьмарилося. За натяками муфтія стояла така непробивно-темна сила, що проти неї не наважувався виступити навіть всемогутній володар, надто що й причин для суперечки з муфтієм не було, зрештою, цього Шемсі-ефенді можна випробувати в присутності муфтія і, коли той наставник справді дурний і обмежений, показати це самому Зембіллі, коли ж Хуррем помилилася, спробувати переконати її відступитися від наміру конче замінити вихователя для малого Мехмеда.