Небезпечнi мандри - Адамс Ричард (прочитать книгу .TXT) 📗
Не маючи досвіду життя на волі, більшість кролів у його становищі зразу стає жертвою елілів. Але не такий був Звіробій, щоб коритися долі. Поблукавши кілька днів, він набрів на невелику колонію і силою своїх кігтів та гарчанням змусив тих кролів пустити його в нору. Незабаром він став тут Головним Кролем, убивши двох: свого попередника й суперника в боротьбі за владу. В бою він був страшний, адже бився на смерть і зовсім не зважав на будь-які рани, використовуючи свою величезну, як на кроля, вагу, щоб підім’яти під себе суперника. А кролі, що не мали духу стати з ним на герць, не могли не визнати в ньому справжнього ватажка.
А Звіробій ладен був битися з будь-яким елілем, меншим за лисицю. Одного вечора він напав на щеня абердінської породи, яке здумало пополювати в лісі, й вигнав його звідти. Куниці не діяли на нього своїм гіпнозом, і Звіробій плекав мрію вбити коли не горностая, то хоч би ласицю. Змірявши межі своєї фізичної сили, він зрозумів, що задовольнити дедалі більше жадання влади зможе одним-єдиним шляхом: побільшивши колективну силу своїх підданців. Йому потрібне було ціле королівство! Великою небезпекою були люди, але й цю трудність можна було подолати хитрістю й дисципліною. Тож Звіробій повів своїх кролів на пошуки місця, яке найкраще відповідало б його задумам: де б вони могли — добре замаскуватися від людей і максимально застерегтися від руйнації та знищення.
Ефрафа збудувалася на перехресті двох зарослих травою путівців. Обабіч одного з них дерева й кущі росли так щільно, що він нагадував зелений тунель. Під Звіробоєвим керівництвом переселенці вирили під кущами, серед коріння дерев і вздовж канав глибокі нори. Колонія зразу ж почала процвітати. Звіробій стежив за всім з невтомним запалом, який викликав у кролів колонії вірнопіддану пошану, змішану із страхом. Коли кролиці стомлювались рити, він продовжував риття за них, поки вони спали. Наближення людини Звіробій помічав за півмилі. Він бився з пацюками, сороками, білками, а раз напав навіть на ворону. Коли у кролиць з’явилися виводки, він стежив за тим, як кроленята росли, й відбирав найдужчих для війська, сам навчаючи їх військового мистецтва. Він нікому не дозволяв покидати колонію. Ще на зорі їхнього життя на новому місці троє спробували втекти, але він завернув їх назад.
Колонія розросталась, і Звіробій помалу виробив свою систему керівництва. Коли б цілі зграї кролів висипали на поля для ранкового та вечірнього сильфлаю, це б усім кинулося в вічі. Тож він придумав систему міток, щоб кожну таку групу виводив на пашу свій офіцер з допомогою солдатів. Вечірні й ранкові години, найкращі для паші й тому улюблені у всіх кролів, розподілялись почергово між усіма групами. Всі ознаки, все, що свідчило про присутність кролів, ретельно маскувалось.
Офіцери й солдати Оусли мали певні переваги, порівняно з рядовими ефрафанцями: більшу свободу пересування, вибору подруг і часу для сильфлаю. Всякий прояв недбальства на службі загрожував їм пониженням у посаді й позбавленням усіх привілеїв. Звісно, простих кролів за всілякі порушення карали суворіше.
Коли Звіробій побачив, що вже не встигає скрізь давати лад, він запровадив Раду. Туди увійшов дехто з Оусли, але решту вибрано тільки за відданість генералові. Були, щоправда, й такі, що потрапили до Ради завдяки своїй здібності давати хитромудрі поради. Он старий Підсніжник уже й недочував, але ніхто не знав краще за нього, як добитися найбільшої безпеки для колонії. Це ж на Підсніжникову пораду переплетіння нір різних міток не зв’язувались між собою, щоб у випадку заразного захворювання чи масового отруєння однієї мітки не постраждала вся колонія. Чи зародиться яка змова, то не пошириться так швидко. Без дозволу офіцера не дозволялось відвідувати нори інших міток. Знов же на Підсніжникову пораду генерал, хоч і не зразу, постановив більше колонію не розбудовувати, щоб не зростав ризик виявлення колонії людьми та не послаблювався контроль центральної влади. Це рішення далось йому нелегко, бо така нова політика суперечила його жаданню дедалі більшої могутності. Кипучій енергії генерала потрібен був вихід, тож невдовзі після того, як колонія перестала рости, він запровадив Великий Патруль.
Спочатку не був ніякий не Великий Патруль, а прості набіги в межах околиці. Генерал візьме чотирьох-п’ятьох оусланців та й подасться з ними шукати пригод. Першого разу вони задовольнилися тим, що добили хвору гику, яка проковтнула мишу, яка, своєю чергою, наїлась труєного посівного зерна. Наступного разу наскочили двох глессілів, яких узяли в полон і змусили приєднатися до Ефрафи. Генерал не був просто забіяка, та й годі. Ні, він знав, як підохочувати інших кролів, як пробуджувати в них дух змагання. Скоро вже офіцери просилися вести патрулі. А Звіробій давав їм таке чи таке завдання: прочесати певну місцевість, чи немає там глессілів, або з’ясувати, чи є в якійсь там повітці пацюки, щоб напасти на них згодом і прогнати геть. Але на ферми та городи їм заборонено було потикатись. Один із дозорів під командою капітана Зозулинця виявив невелику кролячу колонію біля гаю Натлі. Негайно туди рушила експедиція на чолі з самим генералом. Колонійку розгромили, а полонених привели в Ефрафу, й дехто з них навіть удостоївся честі бути прийнятим до Оусли.
З часом патрулювання стали здійснювати регулярно, й влітку й ранньої осені одночасно ходили два чи й три патрулі дозором. На великій відстані довкола Ефрафи не лишилось більше ніяких кролів, а кожного, хто випадково заблукав до її околиць, швидко виловлювали. Але патрулі зазнавали тяжких втрат, бо їхні маршрути стали відомі довколишнім елілям. Часто командирові патруля доводилось діяти з величезною відвагою і застосовувати весь свій досвід, щоб виконати завдання й привести бодай частину патруля назад до колонії. Але вся Оусла пишалася своїм сповненим небезпек життям, і до того ж Звіробій мав звичку власною персоною виходити в поле, щоб перевірити, як справується патруль. За милю від Ефрафи, шкандибаючи в дощ попід живоплотом, командир патруля міг натрапити на генерала, що, мов заєць, сидів собі під будяком, і доповідай тут-таки, що ти зробив або чому відхилився від маршруту. Патрулювання було школою хитрих слідопитів, прудких бігунів і лютих бійців, а нещасливі випадки (дарма що їх могло бути п’ять-шість на місяць) цілком влаштовували Звіробоя, адже так регулювалася чисельність населення колонії і завжди були в Оуслі вакансії, за які змагалися молоді шанолюбні кролі. Генералові подобалось, що молодняк змагається за право ризикувати своїм життям під його проводом, хоча він і справді вірив (а з ним вірили і члени Ради, і вся Оусла), що це ще не дуже дорога ціна за безпеку й мир колонії.
Одначе цього вечора, вийшовши з-під ясенів, щоб поговорити з капітаном Кервелем, генерал терзався неспокоєм. Ставало все важче й важче контролювати чисельність населення колонії. Перенаселеність ставала серйозною проблемою — незважаючи на те, що кролиці нечасто приносили виводки. Для блага колонії це було добре, але ж от біда: кролиці стали неспокійні, ними нелегко було керувати. Не так давно гурт молодих кролиць прийшов на засідання Ради з проханням дозволити їм піти з колонії. Спочатку вони говорили мирно, обіцяли зайти так далеко, як тільки Рада побажає, та коли з’ясувалось, що їхнього прохання не задовольнять ні на яких умовах, так розвередувались-розкричались, що Рада мусила вдатися до крайніх заходів. Загальне невдоволення з цього приводу ще й досі не розвіялось. До того ж останнім часом трохи підупав авторитет Оусли серед рядових кролів.
Недавно Великий Патруль захопив чотирьох бродячих кролів, що видавали себе за посланців якоїсь іншої колонії. Їх зарахували до мітки «Ліве плече». Генерал намірявся згодом довідатися, звідки прийшли ті глессілі. Але з допомогою простенької хитрості бродягам пощастило обдурити командира їхньої мітки, напасти на вартових і втекти під покровом ночі. Звісно, генерал розжалував командира мітки капітана Бурячка, викинув його з Оусли геть, але ж, покаравши невдаху, хоч і по заслузі, він поставив сам себе в нелегке становище. Адже Ефрафа й так страждала останнім часом від нестачі вмілих та досвідчених офіцерів. Менше ніж за місяць генерал утратив трьох своїх найкращих помічників. Винахідливий і хоробрий Гірчиця, що очолив погоню за чотирма втікачами, загинув під поїздом. Біда іде ще й другу веде: тільки дві ночі тому солдати патруля, що обходив північні кордони володінь колонії, повернулися з жахливою вістю, що їхнього капітана Мальву розтерзала лисиця. А Мальва був дуже досвідчений, винятково шанований офіцер. Обставини його загибелі здалися генералові вельми підозрілими. Незадовго перед сутичкою з лисицею Мальва був натрапив на слід чималого загону кролів, які з півночі йшли в напрямку Ефрафи. Мальва повів патруль по сліду того загону, але не встиг він наздогнати порушників, як раптом навперейми патрулю кинувся якийсь чужий кріль. Капітан спробував зупинити його, але тієї миті лисиця, що, повне, гналася за чужинцем, вискочила з яру і враз прикінчила сердешного Мальву. Зоставшись без командира, патруль вернувся до колонії, і Жовтоцвіт, другий офіцер, учинив правильно. Одначе той чужий кріль як крізь землю провалився, а безглузда, нічим не відшкодована загибель капітана Мальви налякала всю Оуслу.
