Третє Правило Чарівника, або Захисники Пастви - Гудкайнд Террі (полная версия книги txt) 📗
— Прошу вас, герцогиня Лумхольц, проходьте.
— Дякую, що погодилися прийняти мене, Магістр Рал.
Кілька миттєвостей Річард мовчав, дивлячись у її виразні карі очі. У герцогині були повні червоні губи, а розкішне волосся кольору воронячого крила обрамляло красиве ніжне обличчя. Річард знав, що в Серединних Землях довжина волосся визначає соціальне становище жінки. Волосся довше, ніж у герцогині, він бачив тільки у королеви і у Матері-сповідниці.
Вражений, він насилу перевів подих і згадав про правила хорошого тону.
— Дозвольте запропонувати вам стілець. У пам'яті Річарда залишилася екстравагантна дамочка з великою кількістю косметики на обличчі, але, мабуть, тоді він не встиг як слід її розглянути. Зараз перед ним стояла чарівна жінка, саме втілення чистоти, і її просте, але дуже витончене плаття з рожевого шовку не мало нічого спільного з тим безглуздим нарядом, в якому вона була на прийомі.
При згадці про прийом Річард подумки застогнав.
— Жалкую, герцогиня, що наговорив вам багато жорстоких слів в залі Ради.
Чи будете ви настільки великодушні, що вибачити мене? Мені слід було прислухатися до ваших слів. Як я зараз розумію, ви всього лише намагалися попередити мене щодо генерала Брогана.
Йому здалося, що при згадці імені Брогана в очах герцогині майнув страх, але настільки швидкоплинний, що Річард не був упевнений, що не помилився.
— Це я повинна просити у вас вибачення, Магістр Рал. Мені не слід було ні в якому разі перебивати вас в присутності представників Серединних Земель.
Річард похитав головою:
— Ні-ні. Як показали подальші події, ви були абсолютно праві. Шкода, що я вчасно не прислухався до ваших слів.
— Я дозволила собі висловлюватися в недозволеній манері. — Соромлива посмішка освітила її обличчя. — Тільки самий галантний чоловік здатний закрити на це очі.
Річард почервонів. Його серце билося з такою силою, що він злякався, як би герцогиня не почула. Чомусь він раптом ясно уявив собі, як губами відводить їй за вухо довгу пасмо розкішного волосся. З великим зусиллям Річарду вдалося відігнати це бачення.
Десь на самому краю свідомості дзвеніли застережливі дзвіночки, але їх майже заглушала стукаюча в скронях кров. Річард відчув, що його мовби омило зсередини теплою хвилею. Отямившись, він схопив стілець і поставив його до столу.
— Ви дуже люб'язні, — промуркотіла герцогиня. — Вибачте мене, якщо мій голос звучить не зовсім спокійно. За останні дні мені багато чого довелось пережити.
— Вона підійшла до стільця, але залишилася стояти, дивлячись Річарду прямо в очі. — До того ж я трохи хвилююся. Мені ніколи ще не доводилося зустрічатися з настільки великою людиною, як ви, Магістр Рал.
Річард розгублено закліпав. Як не старався, він не міг відвести погляд від її обличчя.
— Я всього лише лісовий провідник, який заблукав далеко від рідного дому.
Герцогиня засміялася м'яким грудним сміхом, і в кімнаті одразу стало затишніше.
— Ви — Шукач. І ви — володар Д'Хари. — Веселощі на її обличчі змінилося повагою. — Колись ви, можливо, будете правити всім світом.
У відповідь на ці слова Річард невизначено знизав плечима.
— Я зовсім не бажаю правити світом, просто… — Він осікся, подумавши, що це звучить по-дурному. — Чи не хочете присісти, герцогиня?
Обличчя герцогині знову освітилося посмішкою, настільки теплою і чарівною, що Річард мимоволі завмер. Він відчував на своєму обличчі її тепле дихання.
Погляд герцогині трохи затуманився.
— Пробачте мені мою сміливість, Магістр Рал, але вам слід знати, що ваші очі змушують жінок танути від бажання. Смію припустити, що ви розбили серце кожної дами, яка була присутня в залі Ради. Королева Галеї щаслива жінка!
— Хто? — Нахмурився Річард.
— Королева Галеї. Ваша наречена. Я заздрю їй.
Вона легко опустилася на стілець, а Річард глибоко зітхнув, намагаючись зібратися з думками, і, обійшовши стіл, сів навпроти герцогині.
— Герцогиня, прийміть мої співчуття у зв'язку зі смертю вашого чоловіка.
Вона відвела погляд.
— Дякую вам, Магістр Рал, але не переживайте за мене. Я не дуже шкодую про загибель цієї людини. Не зрозумійте мене неправильно, я не бажала йому зла, але…
У Річарда скипіла кров.
— Він заподіював вам біль?
Герцогиня, як і раніше не дивлячись на нього, трохи знизала плечима, і Річард насилу втримався, щоб не вскочити і не обійняти її, втішаючи.
— У герцога був кепський характер. — Витонченими пальчиками герцогиня пригладила хутряну оторочку сукні. — Але я була зовсім не така нещасна, як вам видається. По суті, ми навіть рідко зустрічалися. Він майже весь час бував у відсутності, подорожуючи з однієї постелі в іншу.
Річард був вражений.
— Він зраджував вам?! Герцогиня з небажанням кивнула.
— Це був шлюб з розрахунку, — пояснила вона. — Герцог був благородного походження, але все ж титул він отримав, лише одружившись на мені.
— А що отримали ви?
Герцогиня глянула на нього з-під він.
— Мій батько знайшов гідного зятя, а заодно позбувся від непотрібної дочки. Річард підвівся на стільці.
— Не кажіть так про себе! Якби я дізнався про це раніше, герцог би отримав гідний урок… — Він опустився назад. — Пробачте мені мою самовпевненість, герцогиня.
Її язичок пробіг по губах.
— Якби я знала вас раніше, то, можливо, набралася б хоробрості попросити вашого захисту, коли герцог мене бив.
Бив її? Річард хотів би при цьому присутнім, щоб мати можливість втрутитися.
— Чому ж ви не розійшлися з ним? Як можна було це терпіти?
Її погляд запалив у серці Річарда жаркий вогонь.
— Я не могла. Бачте, я — племінниця королеви. Для осіб такого високого становища розлучення заборонені. — Раптово вона розгублено посміхнулася. — Подумати тільки, я, здається, скаржуся на свої незначні проблеми! Пробачте мене, Магістр Рал. У багатьох людей неприємності в житті набагато серйозніші, ніж важкий на руку невірний чоловік. Не треба бачити в мені нещасну жертву. У мене є зобов'язання перед моїм народом, і я повинна виконати їх. Чи не можна мені трохи чаю? — Тонким пальчиком герцогиня вказала на кружку. — У мене пересохло в горлі, поки я чекала і думала… — Щоки її знову зачервоніли. — Думала, чи не відрубаєте ви мені голову за те, що я прийшла сюди всупереч вашому наказові?
Річард схопився на ноги.
— Я накажу принести вам гарячого чаю. — Ні-ні, що ви, мені не хотілося б утруднювати вас. І мені потрібен дійсно тільки ковток, повірте!
Річард схопив кухоль і простягнув їй. Витонченим жестом вона піднесла кухоль до губ.
Щоб повернути свої думки до справ, Річард втупився на піднос.
— Навіщо ви хотіли мене бачити, герцогиня? Зробивши ковток, вона поставила кухоль на стіл, дбайливо повернувши ручкою до Річарда. На краєчку залишився червоний слід від помади.
— Я вже говорила, що в мене є зобов'язання перед народом. Розумієте, коли принц Фірен був убитий, королева сама вже лежала на смертному одрі. Незабаром вона померла. А принц, хоча у нього була сила-силенна позашлюбних дітей, ніколи не був одружений і, отже, не залишив спадкоємців.
Ні в кого ще Річард не бачив таких м'яких карих очей.
— Я не обізнаний у цих питаннях, герцогиня. Боюся, я не зовсім розумію, до чого ви хилите.
— Я лише намагаюся сказати, що після смерті королеви і її єдиного спадкоємця в Кельтоні зараз немає монарха. Як дочка покійного брата королеви я успадковую трон і стаю королевою Кельтона. Іншими словами, я маю право сама вирішити питання про капітуляцію Кельтона.
Річард судорожно намагався змусити себе стежити за змістом її слів, а не за тим, як рухаються її губи.
— Ви хочете сказати, що в наших силах підписати капітуляцію Кельтона?
— Саме так, ваше превосходительство, — кивнула вона.
Від цього титулу у Річарда спалахнули вуха. Він квапливо схопив кухоль, щоб приховати збентеження. Відчувши гострий присмак помади, він збагнув, що підніс кухоль до рота краєм, якого стосувалися губи герцогині. Зробивши ковток, Річард тремтячою рукою поставив кухоль на срібний піднос.
