Іван Богун. У 2 тт. Том 1 - Сорока Юрій В. (книги хорошем качестве бесплатно без регистрации txt) 📗

– Ви маєте на увазі Цецору? – тепер настала черга Конєцпольського одягати на обличчя іронічну посмішку.

– Але… – Потоцький замовк на півслові, та за мить схвильовано продовжив: – Ви несправедливі, ваша ясновельможність. Господь відвернувся від нашого війська того триклятого дня! Але ж був ще Хотин, був…

– Пане Миколай, не ображайтесь, але я вас мушу перервати, – підняв руку Конєцпольський. – Я ніяким чином не хотів піддати сумніву силу та хоробрість нашого шляхетного лицарства… Тим більше зараз, після рокитнянського кола… – Після таких слів Потоцький спалахнув, але перечити не посмів. – Цецору я згадав тому, що сам після цієї битви мав можливість спостерігати околиці Стамбула крізь ґрати Єди-Куле. [66] Та зараз мова про інше. Погодьтеся, мудрий рейментар мусить дбати про те, щоб кількість вояків у ворожому таборі не збільшувалась, а навпаки. Дії ж пана Лаща призводять до того, що невдоволених нами більшає. Прошу вас застерегти його від надто жорстоких дій по відношенню до місцевого населення.

Потоцький щось хотів відповісти, але його перервали важкі кроки і брязкіт обладунків за дверима. За мить двері розчинились, і на порозі став блакитноокий красень у чорних рейтарських обладунках, з прикрашеним гронами страусового пір'я шоломом під пахвою.

– Дозвольте, ваша ясновельможність? – позирнув він на Потоцького.

– Прошу, пане Бодаровський. Знайомтесь, ваша ясновельможність, – поручник Бодаровський. Покладаю великі надії на цього здібного юнака.

– Дякую, ваша ясновельможність, – Бодаровський церемонно вклонився. – Дозвольте доповісти – пан коронний стражник Самуїл Тучапський-Лащ прибув у ставку пана гетьмана кілька хвилин тому і прохає вашої аудієнції.

– Про вовка промовка, – кинув Конєцпольський, відпиваючи вина. – Ви чекали на нього?

– Так, я маю деякі плани, які втілить у життя пан Лащ, крім того, ви зможете пересвідчитись, що не все так просто, як ви собі уявляєте. Ви добре знаєте коронного стражника? – запитав Потоцький.

– Кілька разів зустрічав, але знайомий досить поверхнево. Маю надію, що ваші плани – це не смолоскип ще з однієї церкви… Принаймні тепер. Просіть пана коронного стражника, ротмістре.

Бодаровський схилив голову, круто повернувся і, клацнувши підборами, зник.

Широким стрімким кроком до зали зайшов кремезний, затягнутий у гусарський панцир, поверх якого була накинута шита золотом кармазинова кирея, чоловік. Від погляду на нього Конєцпольський відчув незрозумілий дискомфорт. Щось було звіряче в погляді глибоко посаджених очей, низькому чолі і короткій зачісці смолистого волосся. Неприємне враження доповнював перебитий колись ударом боздугана ніс, товсті яскраво-червоні губи і квадратне підборіддя, вкрите кількаденною щетиною. Коротка, неймовірно товста шия і криві ноги наїзника робили прибулого схожим на казкового троля. Самуїл Лащ, здавалось, зовсім не розгубився в товаристві двох найвищих рейментарів коронного війська.

– Мої найщиріші вітання і побажання доброго здравія та гучних перемог на полях Марса! – голос коронного стражника загуркотів, немов каміння, що летіло гірським схилом. – Неймовірно радий бачити ваших ясновельможностей і готовий служити вам та Речі Посполитій!

Не дивлячись на те, що гетьмани пили вино, обидва відчули важкий винний дух, яким віяло від стражника.

– Пан щойно з дороги? – примруживши очі, запитав Конєцпольський.

– Чорти б її забрали разом з бидлом, через яке я змушений був залишити Краків і власні справи. Клянуся Свєнтою Дівою, я заллю їхньою кров'ю кожну стопу цього тричі проклятого баговиння! Мій обоз застряг у болоті ще тридцять верст тому, тож лише завдяки добрим коням і лютій ненависті до козацької наволочі я тут і можу виконувати накази ваших ясновельможностей.

– Накази доки що зачекають. Присядьте з дороги і випийте доброго вина. Маю надію, старий венгржин і тепло каміна заспокоять вас. – Конєцпольський вказав унизаною перснями рукою на порожнє крісло і скосив очі на лакея. Той не забарився наповнити для Лаща чималенький кубок.

– Бардзо дзенькую, пане коронний гетьман. До цього келиха добавте ще добрячий шмат смаженої вепрятини або оленини, і я буду впевнений – пан Єзус пам'ятає свого вірного захисника і борця з триклятою схизмою!

Конєцпольський кинув на Лаща швидкий погляд. Для нього не було таємницею те, що коронний стражник походив з православної волинської шляхти і прийняв католицтво лише кілька років тому. Цьому підтвердженням слугувала і лемківська говірка Лаща – дика мішанина українських та польських слів. Вона неприємно різала вухо освіченого пана Станіслава, який, окрім польської і латини, знав досконало ще принаймні три європейські мови.

Через кілька хвилин двоє челядинців внесли до зали невеличкий, укритий тонкою різьбою столик і срібне блюдо зі смажениною. Без зайвих розмов Лащ перехилив кубок і пальцями віддер від окосту величезний шмат м'яса. З паруючої вепрятини на стіл, підлогу і оксамитові штани Лаща закрапали янтарні краплини топленого жиру.

– Хлопство втратило страх і сором, пшепрашам панів, – продовжив коронний стражник з набитим ротом. – На Брацлавщині моїм жовнірам довелося підіймати зброю, щоб зібрати стації, а тут, під Корсунем, я наказав підвісити за ребро три десятки лотрів, які відмовлялися прийняти нас на свої подвір'я! Ще чотирьом я стяв голови особисто. Уявіть собі: вони сміли виказати невдоволення тим, що я посадовив на палю їхнього брехливого попа!

– Такий захід був необхідним? – запитав Конєцпольський.

– Цо? – здійняв густі, немов кущі, брови Лащ.

– Я маю на увазі страту священика. Лащ вихилив черговий келих.

– Можу вас завірити, ваша ясновельможність, – чим більше ми роздушимо цих вошивих проповідників, тим менше хлопства буде бунтуватися проти своїх панів. У своїх майонтках я давно порізав усю цю наволоч, а їхні церкви роздав в оренду жидам. Вшистко єдно, нехай роблять з них пивниці. Не занадто дрогі пивниці! Коли бидло після роботи має чарку сивухи, в його дурну голову не лізуть думки про бунт!

– Що ж… – Конєцпольський на хвилину замислився. – Я почув від вас дещо. Воно змінило мої уявлення про боротьбу з бунтівниками.

Він посміхнувся сумною посмішкою, яка промовляла, що його уявлення не тільки не змінилося, а отримало чергове підтвердження.

– Урешті, це лише Україна… Служник! Усім вина!

Коли наказ було виконано, Конєцпольський підняв свій кубок.

– Хочу підняти сей келих за здоров'я пана коронного стражника, людини, котра уособлює безцінні і рідкісні якості! – з посмішкою мовив він. – Пане Потоцький, забудьте все, що я вам казав. Ця людина – караючий меч Божий, і зупиняти її – все одно що відводити в тил хоругви, які кинулися переслідувати розбитого ворога.

– Я дзєнькую гетьманській милості. Ребелію потрібно тримати в залізних рукавицях, що я, не шкодуючи сил, робив, і з поміччю пана Бога наміряюсь робити надалі.

– Чудово! Просто чудово! – зааплодував Конєцпольський. – У мене почуття, що ми знаходимося на початку великого експерименту. Patientia saepe laesa fit tandem furor. [67] Хто кого!

– Що ви кажете? – закліпав очима Лащ.

– Не переймайтеся. Давайте краще вип'ємо ще по келиху цього чудового вина і поговоримо про більш нагальні справи.

– Власне, я мав стосовно пана коронного стражника деякі військові наміри, – уперше за кілька хвилин до розмови приєднався Потоцький.

– Цілком у вашому розпорядженні! – стріпнув головою Лащ і відригнув зі звуком мисливського ріжка, що його майстер зробив надто гучним, хрипким та басовитим.

– Скільки ви маєте при собі людей?

– Дві сотні військових товаришів, зведених у чудову гусарську хоругву. Ще дві сотні шеренгової челяді, та мушу відмітити, що з тих нероб тут присутня лише сотня, решта ж залишилася з моїм злощасним обозом.

– Як ви дивитеся на те, щоб прийняти під свої знамена ще три хоругви драгун і очолити передовий загін нашого війська?