Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів - Гудкайнд Террі (книги бесплатно без онлайн .txt) 📗
Пророка ж Кларисса боялася. Вона не знала, чого він від неї чекає, але сумнівалася, що у неї вистачить мужності зробити те, що він зажадає. Їй хотілося зачаїтися де-небудь і перечекати.
Натан, просуваючись уздовж полиць, відбирав потрібні йому книги. Він не розкривав їх, а просто кидав на підлогу в центрі залу і йшов далі. Він брав тільки збірники пророцтв — і то далеко не всі.
— Чому я? — Запитала Кларисса, спостерігаючи за ним. — Чому ти зупинив свій вибір на мені?
Пророк завмер, поклавши руку на великий том у шкіряній палітурці, подивився на Клариссу, як шуліка на мишу, і зняв книгу з полиці. Він поклав її до тих, які вже відібрав, потім узяв один з томів, які відібрав раніше.
Він розкрив його навмання і протягнув Клариссе.
— Прочитай.
Вона взяла книгу і прочитала.
Якщо піде вона добровільно, та, у якої кільце в губі, зможе торкнутися того, що давно довірено одним лише вітрам.
Давно довірено одним лише вітрам. Одна лише думка про таку незрозумілу річ викликала бажання бігти без оглядки.
— Та, у якої кільце в губі, — повторила вона. — Це я?
— Якщо ти погодишся піти добровільно.
— А якщо я вважатиму за краще залишитися і сховатися? Що тоді?
— Тоді я знайду іншу. — Натан вигнув брову. — Я зробив тобі раніше свою пропозицію, керуючись особистими мотивами і тим, що ти вмієш читати. Але впевнений, що знайдуться й інші, знайомі з грамотою.
— А до чого повинна доторкнутися «та, у якої кільце»? Натан забрав у неї книжку.
— Не намагайся зрозуміти значення слів. Я знаю, що ви, звичайні люди, весь час намагаєтеся це зробити, але я пророк і можу заявити авторитетно, що ці потуги марні. Що б ви не уявляи собі, чого б не лякалися, ви все одно помиляєтеся.
Її рішучість танула як сніг під гарячим сонцем. Незважаючи на те що пророк врятував Клариссу в башті, він все одно лякав її. Людина, якій відомо майбутнє, вселяла у неї жах.
Загарбники вставили їй у губу срібне кільце. Не мідне. Може, це означає, що з нею будуть обходитися краще, ніж з іншими? У всякому разі, вона залишиться жити. Вони стануть її годувати, і вона залишиться жити. І не доведеться боятися якоїсь моторошної, невідомої смерті.
Пророк окликнув Клариссу, і вона підскочила від несподіванки.
— Піднімись наверх, — сказав він, — і приведи кількох солдатів. Скажи їм, що тебе прислали за ними.
— Навіщо?
— Роби що сказано. Скажи, що тебе послав капітан Маллок. У разі чого додай, що він звелів їм тягнути свої драні шкури сюди негайно, інакше соноходець зробить їм візит, про який вони сильно пошкодують.
— Але якщо я вийду в зал… Під його поглядом вона замовкла.
— Скажи їм ці слова, і все буде в порядку. Приведеш їх сюди.
Кларисса відкрила рот, щоб запитати, навіщо йому знадобилися солдати в архіві, але під поглядом пророка вона проковтнула язик. Вона побігла по сходах, радіючи, що з кожним кроком віддаляється від цього страшного чоловіка. Навіть ворожі солдати вже не так лякали її, як він. Вона може втекти. Кларисса згадала батька-настоятеля. Ні, тікати нікуди. Але в неї срібне кільце.
Може, це не так вже й погано? Зрештою, ці люди оцінили її досить високо.
Кларисса ступнула в зал і завмерла з округленими очима. Подвійні двері на вулицю були рознесені вщент. Підлога завалена трупами тих, хто сподівався знайти притулок у стінах аббатства.
Величезний зал був повний солдатів. Прямо біля закривавлених тіл одні гвалтували жінок, а інші чекали своєї черги. Найбільшим попитом користувалися жінки із золотими кільцями. І при вигляді того, що з ними витворяли, Клариссу ледь не знудило. Затиснувши рот рукою, вона змусила себе сковтнути.
Вона стояла, задеревянівши, не в силах відвести очей від голої Менді Перлін, однієї з тих дівчат, які частенько мордували її. Менді вийшла заміж за багатого лихваря середніх років — але тепер її чоловік, Руперт Перлін, валявся тут же з перерізаним від вуха до вуха горлом.
Побачивши Клариссу, солдати кинулися до неї. Один схопив її за волосся, інший — за стегна. Вона навіть не встигла впасти, як вони задерли їй сукню.
— Ні! — Заволала вона.
Вони сміялися над нею, як ті, інші, сміялися над Менді.
— Ні! Мене прислали!
— От і чудово, — заявив один із солдатів. — А то я вже втомився чекати своєї черги.
Вона спробувала відштовхнути його руки, але він відважив їй такого ляпаса, що у неї задзвеніло у вухах.
У неї срібне кільце. Це щось та значить. У неї срібне.
Поруч з нею заверещала жінка, яку перекинув на підлогу здоровенний солдат. Схоже, срібне кільце не принесло їй користі.
— Маллок! — Зойкнула Кларисса. — Мене прислав капітан Маллок!
Солдат притиснувся до її губ грубим поцілунком. Рана занила, і по підборіддю знову потекла кров.
— Моя подяка капітану Маллоку, — посміхнувся він. Кларисса судорожно намагалася пригадати що їй велів сказати пророк.
— Доручення! — Викрикнула вона. — Капітан Маллок прислав мене з дорученням! Він наказав мені відвести вас в архів. І сказав, щоб ви тягли туди свої драні шкури негайно, інакше соноходець зробитьть вам візит, про який ви пошкодуєте.
Солдат брудно вилаявся і за волосся поставив Клариссу на ноги. Тремтячими руками вона поправила сукню. Стовплені навколо солдати зареготали. Один засунув руку їй між ніг.
— Гаразд, нічого тут стояти, мліти від задоволення, сука! Дасиш пізніше! Показуй дорогу.
Пророк зустрів їх в дверях, неначе зібрався вужі йти.
— А, ось і ви! Давно пора! — Роздратовано гаркнув він і вказав на полиці. Починайте пакувати книги, поки нічого не сталося, інакше імператор підсмажить нас на повільному вогні.
Солдати розгублено переглянулися. У центрі, куди на очах Кларисси пророк складав відібрані книги, лежала лише купка попелу. Порожні місця на полицях були заповнені, так що ніхто і не здогадався би, що кілька томів вилучено.
— Пахне димом, — зауважив один із солдатів.
— Дурень! — Пророк постукав пальцем йому по лобі. — Півміста палає! А ти нарешті відчув запах диму? Беріться за справу! А мені потрібно доповісти про книги, які я відшукав.
Натан повів Клариссу до дверей, але один з солдатів вхопив її за руку.
— Залиш її! Ми хочемо з нею розважитися.
— Вона грамотна, дурень! — Блиснув на них очима пророк. — Вона знає всі книги. І у нас є для неї більш важливе заняття, ніж розважати вас, ледачих телепнів! Вам і так вистачить жінок. Чи ви хочете, щоб я повідомив про вашу поведінку капітану Маллоку?
Солдати толком не розуміли, хто такий Натан, але все ж вирішили взятися за роботу. Натан зачинив за собою двері і підштовхнув Клариссу вперед.
На сходах вона зупинилася і привалів до поручнів. Її нудило, в голові стояв дзвін. Натан погладив її по щоці.
— Кларисса, слухай мене. Дихай повільно. Зосередься. Дихай повільно, інакше впадеш в обморок.
За її обличчю текли сльози. Вона слабо махнула в бік великого залу.
— Я… я бачила…
— Я знаю, що ти бачила, — м'яко промовив він.
Вона вдарила його.
— Навіщо ти послав мене туди? Тобі ж зовсім не потрібні були солдати!
— Ти ще сподіваєшся, що зможеш сховатися. Тобі не вдасться. Вони обнишпорять всі щілини в місті, а потім зрівняють його із землею. Від Ренвольда не залишиться нічого.
— Але я… я могла б… Я боюся йти з тобою. Я не хочу вмирати.
— Я хотів, щоб ти знала, яка доля тебе чекала, якщо ти залишилася б тут.
Кларисса, ти красива і молода. Повір мені, тут тебе чекає страшна смерть.
— Як вони можуть таке творити?! Як вони можуть?!
— Війна є війна. Немає інших правил, крім тих, які встановлює загарбник. І залишається або боротися, або підкоритися.
— А ти… ти можеш якось допомогти цим людям?
— Ні, — прошепотів він. — Я можу допомогти тобі, але не стану гаяти на це дорогоцінний час, якщо побачу, що ти не підходиш для моїх цілей. Люди, які загинули тут, померли швидкою смертю. Це була жахлива смерть, але все-таки швидка. Але інших чекає смерть довга і болісна. Жителям вашого міста я допомогти вже не в змозі, але можу спробувати допомогти іншим. Якщо я не зроблю цієї спроби, ні моє життя, ні моя свобода нічого не коштуватимуть. І тобі настав час вирішувати, чи будеш ти мені допомагати і чи варта твоя душа милостей Творця.
