Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів - Гудкайнд Террі (книги бесплатно без онлайн .txt) 📗

Благой Творець, вона не хоче вмирати!

— Яку, капітан Маллок?

Бритоголовий ще раз глянув на Клариссу.

— Срібну.

Срібну. Не мідну. Срібну. Вона ледь не розсміялася. Ці люди оцінили її вище, ніж власні одноплемінники. Нехай в якості рабині, але вони визнали її цінність.

Не золото, сказала вона собі. Звичайно, не золото. Але і не мідь. Її визнали гідною срібного кільця. Якась частина душі Кларисси здригнулася від огиди до власного марнославства. Але що ще тепер у неї залишалося?

Воїн, від якого несло потом, кров'ю і кіптявою, просунула їй в губу срібне кільце. Кларисса тихо охнула від болю. Нахилившись, він затиснув кільце кривими жовтими зубами.

Кларисса забула навіть стерти кров з підборіддя, тому що капітан Маллок знову подивився їй в очі:

— Віднині ти — власність Імперського Ордена.

22

Кларисса подумала, що ось-ось зомліє. Хіба може людина бути чиєюсь власністю? І тут із соромом зрозуміла, що все життя, по суті, вона була власністю настоятеля. Звичайно, він був добрий з нею, але все одно вважав її своєю власністю.

Тільки від цих звірів доброти чекати не доводиться. Скоро безсилі потуги батька-настоятеля здадуться їй безхмарним життям. Але хоча б не мідь. Кларисса не розуміла, чому для неї це так важливо, але відчувала, що це важливо.

— У вас тут є книги, — сказав капітан Маллок. — Пророцтва теж?

Батькові-настоятелю треба було тримати рот на замку — але і Кларисса не збиралася вмирати заради якихось там книжок. До того ж ці люди все одно їх знайдуть. Адже архів так і не сховали. Всі були впевнені, що місто вистоїть.

— Так.

— Імператор бажає, щоб усі книги були доставлені до нього. Ти покажеш нам, де вони. Кларисса сковтнула.

— Звичайно.

— Як життя, хлопці? — Пролунав від дверей доброзичливий голос. — Все в порядку? Схоже, ви знаєте свою справу.

Воїни обернулися. У дверному отворі стояв могутній старий. Густе сиве волосся звисало на широченні плечі. На ньому були високі чоботи, коричневі штани і мереживна біла сорочка під розстебнутим темно-зеленим каптаном.

Товстий темно-коричневий плащ ледь не торкався підлоги. Біля стегна у різьблених піхвах висів меч.

Це був пророк.

Капітан Маллок впився в нього поглядом:

— Ти хто такий?

— Людина, якій потрібна рабиня. — Відсунувши одного з воїнів плечем, пророк підійшов до Кларисси. Він узяв її за підборіддя своєю величезною рукою і повернув її голову з боку в бік. — Ця згодиться. Скільки ви за неї хочете?

Капітан Маллок вхопив старого за камзол.

— Раби належать Ордену! Вони всі — власність імператора!

Пророк двома пальцями прибрав його руку.

— Обережніше, друже. У тебе руки брудні.

— Зараз вони будуть в крові! Ти хто? Яке в тебе ремесло?

Один з воїнів приставив ніж до ребер пророка.

— Відповідай капітану або помри. Яке в тебе ремесло?

— Воно для вас інтересу не представляє, — відмахнувся пророк. — Ну, так скільки ви хочете за цю рабиню? Я можу добре заплатити. Я ніколи не позбавляю людей можливості заробити.

— У нас і так вистачає здобичі. — Капітан подивився на воїна, який вставив Клариссі кільце. — Убий його. Пророк недбало виставив руку.

— Я не бажаю вам зла, хлопці. — Він нахилився до них ближче. — Можливо, передумаєте?

Капітан Маллок відкрив рот, але завмер, не видавши ні звуку. Кларисса почула, як в животах у всіх трьох воїнів щось забулькало.

— У чому справа? — Поцікавився пророк. — Ви нездорові? Ну, так як щодо моєї пропозиції, хлопці? Скільки ви за неї хочете?

Троє воїнів стражденно зморщилися. Кларисса відчула неприємний запах.

— Ну, — з помітним напруженням сказав капітан Маллок, — здається… — Він скривився. — Нам треба йти.

— О, дуже вдячний, хлопці! — Пророк вклонився. — Значить, домовилися. Передайте привіт моєму другові, імператору Джегану.

— А як щодо нього? — Запитав один з воїнів капітана, коли вони попрямували до дверей.

— Сюди прийде ще хтось і шльопне його, — відповів той, і всі троє стрімко вискочили за двері.

Пророк повернувся до Клариссе і втупив у неї яструбиний погляд. Його посмішка зникла.

— Ну, ти обдумала мою пропозицію?

У Кларисси підкошувалися ноги. Вона не знала, кого боїться більше — загарбників чи пророка. Загарбники заподіяли б їй біль, але що зробить з нею пророк, вона не знала. Він може сказати їй, як вона помре. Адже він докладно описав, як загине Ренвольд, і саме це зараз відбувається. Вона боялася, що, якщо він щось скаже, це неодмінно станеться. Адже пророки володіють магією.

— Хто ти? — Прошепотіла вона.

— Натан Рал. — Він театрально вклонився. — Я тобі вже казав, що я пророк. Пробач, але доведеться обійтися без церемоній. У нас не надто багато часу.

Його пронизливі сині очі лякали її, але вона змусила себе запитати:

— Навіщо тобі рабиня?

— У всякому разі, не для того, навіщо раби ім.

— Я не хочу…

Він схопив її за руку і підтяг до вікна.

— Дивись туди! Дивись!

І тут Кларисса вперше втратила самовладання і розридалася.

— Благий Творець…

— Він тебе не почує. Цих людей вже ніхто не врятує. Я можу допомогти тобі, але тільки якщо ти погодишся допомогти мені. Я не збираюся ризикувати своїм життям і життям тисяч інших людей, якщо в тебе не вистачить твердості духу. Я знайду іншу, яка вважатиме за краще піти зі мною, ніж бути в рабстві у цих звірів.

Вона змусила себе подивитися йому прямо в очі.

— Це буде небезпечно?

— Так.

— Я загину?

— Може бути. А може, і виживеш. Але якщо загинеш, то віддаси своє життя за те, щоб врятувати всіх людей від долі більш гіршої, ніж ця.

— Ти можеш зупинити те, що тут відбувається?

— Ні. Що зроблено, те зроблено. Ми можемо лише направляти майбутнє, але не переробляти минуле. Вам було дано попередження про майбутню небезпеку. Колись у вашому аббатстві жив пророк, і він записав деякі свої пророцтва. Він був не дуже сильним пророком, але ви, по дурості, вважали його пророцтва проявом вищої волі. А вони нею аж ніяк не є. Це просто слова про те, що може трапитися. Це приблизно те ж саме, якщо я скажу тобі, що в твоїй владі вибрати свою долю. Ти можеш залишитися армійської повією, а можеш ризикнути життям заради свободи людей.

Кларисса тремтіла.

— Я… Я боюся…

Погляд пророка пом'якшав.

— Кларисса, тобі стане легше, якщо я скажу, що сам в жаху?

— Ти? У тебе такий впевнений вигляд…

— Я впевнений лише в тому, що можу спробувати допомогти. А тепер давай поспішимо до архіву, доки туди не добралися ці мерзотники.

Кларисса повернулась, радіючи, що знайшовся привід уникнути його погляду.

— Ось сюди, вниз. Я покажу дорогу.

Вона повела його до кам'яних сходів в дальньому кінці кімнати. Цими гвинтовими сходами користувалися нечасто, тому що вони були занадто вузькими. Пророк, який побудував аббатство, був невисокий і худий; йому ця драбина цілком підходила. Навіть Кларисса протискувалася там з труднощами і не могла уявити, як пролізе Натан. Але він проліз.

Опинившись на темній площадці внизу, Натан запалив в долоні крихітний вогник. Кларисса здивовано зупинилася, здивована, що вогонь не обпікає йому руку, але він поквапив її. Низькі дерев'яні двері виходили в короткий коридор, а звідти ще одна драбина — вниз, а архів. За дверима в кінці коридору був основний зал аббатства. І там зараз вбивали людей.

Кларисса рушила вниз, переступаючи через дві сходинки. Вона посковзнулася, і Натан, підтримавши її за лікоть, беззлобно пожартував, що це не та небезпека, про яку він її попереджав.

Коли вони спустилися в темне нижнє приміщення, пророк викинув руку, і лампи на стінах спалахнули. Оглядаючи довгі ряди книжкових полиць, Натан хмурився дедалі сильніше. Посередині архіву стояли два великі письмових столу.

Пророк пішов уздовж лівого ряду полиць, а Кларисса судорожно міркувала, де можна сховатися від загарбників. Повинно ж таке місце знайтися! Рано чи пізно армія Ордена піде геть, і тоді вона спокійно вибереться з укриття і все буде як раніше.