Історія України-Руси. Том 1 - Грушевський Михайло Сергійович (мир бесплатных книг txt) 📗
2) Що Гуни IV в. — се Гун-ну хинських істориків, таку гадку висловив ще в XVIII віцї славний французький оріенталїст Деґінь — Deguignes Memоіrе sur I' origine des Huns et de Turcs, 1748 i Histoire generale des Huns, des Turcs et des autres Tatares Occidentaux, 1756-8. Тільки він не робив ріжницї між Монґолами й Турками, і до сих „західнїх Татар“, як їх називав, зачисляв і Гунів.
3) Се, розумієть ся, хибне обясненнє безбородости.
4) Аміан XXXI. 1. 2; Йордан гл. 24; Апол. Сідонїй вид Baret,с. 604. Аналїз етнольоґічних звісток про Гунів у Васїлєвского Ж. М.Н. П. 1882, VII.
5) Головним заступником словянської теорії тепер росийський історик Іловайский — див. його Разысканія о началЂ Руси 2 вид. 1882, Дополнительная полемика по вопросамъ варяго-русскому й болгаро-гунскому, 1896, і Вторая дополнительная полемика, 1902 (там же вказівки на полемічну лїтературу — головне місце в нїй займає критика Васїлєвского на теорії Іловайского в Ж. М. Н. П. 1882, VII і 1883, IV:О мнимомъ славянст†Гунновъ, Болгаръ и Роксоланъ, Еще разъ о мнимомъ славянст†Гунновъ).
6) Птолємей III. 5. 25, Періеґет-Geogr. Graeci min, II. c. 49.
7) Аґатій V. 11, Прокопій De b. G. IV. 5, Йордан c. 242. Оповіданнє Пріска про перехід Гунів в Европу через Керченську протоку, перейняте сими письменниками, зявилось або непорозуміннєм або з якогось поменьшого походу.
8) В хінській лїтописи оповідаєть ся, що се стало ся трома поколїннями перед половиною V в. — Гуни напали на край Соктак, над великим морем, де жили давнїйше Antsai, вбили короля і запанували над тутешнїм народом. Про похід Гунів в Европу Wietersheim-Dahn Geschichte der Volkerwand. II c. 12 і далї, Hunfalvy Ethnologie von Ungarn c. 70 i далї, L. Schmidt Gesell, d. deut. Stamme. Иньшу лїтературу див. Dahn-Wietersheim 11 c. 517. Взагалї по перестарілих працях Ам. Тєрі і Феєра сильно почуваєть ся брак докладної студії про гунську міґрацію в Европі.
9) Ad Caucalandensem locum altitudine siluarum inaccessum et montium (Аміан XXXI. 4. 13). Се імя де які обясняють з нїмецького Hauhaland = Hochland, иньші ставлять в звязок з дакійським народом Caucoenses і з подібними іменами як ????????, ??????? на Хіосї — Томашек Die alt. Thraker, Sitzgb. т. 181 c. 90-1. Текст Аміана нам інтересний тому, що Карпати і в наших лїтописях звуть ся Кавказькими горами-Іпат. c. 2 і 499.
10) Аміан XXXI. 3-4, 5 § 8, Зосим IV. 20,26, c. 6, Йордан c. 24-5.
11) З великої лїтератури про сї ґотські останки згадаю: Куника О запискЂ готскаго топарха (Записки петерб. академіи т. 24), Васильевского Житіе Іоанна Готскаго (Ж.М.Н.П. 1878, І), Tomaschek Ethnologische Forschungen, І — Die Goten in Taurien, 1881. Braun Die letzten Schicksale der Krimgoten, 1890 (Jahresbericht der Reform. Burgerschule in Petersrsburg). B. Loewe Die Beste der Germanen am Schwarzen Meere, 1896.J.Ziegler und de Krimgoten (Paul u. Braune Beitrage, 1902), Die Krimgotenfrage (Indogerm. Forschungen, 1902). Gotze Die Krimgoten (P. B. Beitrage, 1901).
12) Прокопій De bello Got. IY. 5, De aedificiis ed. Bonn. p. 262, Йордан гл. 51, Valafridi Strabonis De rebus ecciesiasticis 7. Найбільше відомостей маємо про кримських Ґотів; до 80-х рр. XV в. мали вони свою полїтичну орґанїзацію, центром її був теп. Манкуп (давн. Теодоро), аж 1475 p. завойовали його Турки, а ґотська епархія перестала тут істновати тільки в 2-ій пол. XVIII віку. Ще в XVI в. подорожник Бусбек записав значне число нїмецьких слів від тутешнїх Ґотів; пізнїйше вони потатарились чи потурчились. Останки їх бачать у виведених за імп. Катерини з Криму в околицї Маріуполя Татах. Звістки про кавказьких Ґотів далеко біднїйші; Лєве в згаданій працї, звівши згадки про них, думає, що останки їх доховались на Таманськім півострові до кінця XIII в., але сї звістки занадто загальні, щоб на них можна було-б оперти ся з певностю. Назву кавказьких Ґотів — Тетраксітів звязують з Таматархою — Тмутороканю (Васїлєвский, Лєве). До котрихось з сих Ґотів належить згадка Слова о полку Ігоревім про „ґотських красних дїв“; звичайно думають на кримських, але супроти зібраних Лєве відомостей з більшою правдоподібностю можна думати про таманських. Дунайські Ґоти (про них особливо у Лєве, Die Reste гл. V) заникають найскорше: по IX в. нема про них нїяких звісток.
13) Дальше — вже більш фантастичне продовженнє становить т. зв. ґотська теорія початку Руси — про неї будемо говорити на своїм місцї.
14) Пріск-Hist. gr. min. І p. 312=ed. de Boor (Excerpta de legationibus) І с. 141.
15) Нпр. Вітерсгайм не вагав ся признати, що фінські, словянські й деякі германські народи між Понтом і Балтийським морем підвластні були Атилї (II с. 240).
16) Пріск — Hist. gr. min. p. 276 і 298 (ed. de Boor p. 120 i 130). Не доводить нїчого й факт походу Гунів колись (?????) на Персію (ib. с. 312): не знати, чи була то як раз орда Атилї, та й у такім разї сам похід не доводив би ще істновання якоїсь тїснїйшої орґанїзації в чорноморських степах.
17) Йордан сар. 50-2, пор. Prisci p. 345-6 Hist. gr. min. (ed. de Boor p. 587). Йордан каже про Гунську орду, що вона зайняла „eas partes Scythiae, quas Danabri amnis nuenta praetermittit, quam lingua sua Hunni var appelant. Варіянти мають: Danubria i Danubii, давнїйше читалось Danubii, і се імя боронять декотрі з огляду на те, що сини Атилї виступають коло Дунаю (Йордан і Пріск 1. с.), але могли орди сидїти й коло Днїпра (розумієть ся — нижнього). Давнїйше читали разом: Hunnivar і бачили тут якусь місцевість, навіть Київ. В дїйсности се фінська назва ріки: уже в виданю Момзена вказано на угорське var = ріка; про се статя Мункачі в угорській Ethnographia 1897: A Dnjeper folyonak huszu „Var“ neve (Гунське імя „Var“ ріки Днїпра). З сим словом очевидно стоїть в безпосереднїй звязи турецька назва Днїпра „Варух“ у Константина Порфир. De adrn. 38 (давнїйше бачили в нїй попсоване „Борістен“, нпр. Ґрот, Васїлєвский).
18) Рід „Дулу“, з якого мала походити княжа династія дунайських Болгарів, звісний у Турків ще на правітчинї-Аристовъ ор. с. с. 297.
19) Лїтература про початки Болгарів була вказана в 2 вид. Перегляд її — Шишмановъ Критиченъ прЂгледъ на въпроса за произхода на прабългаритЂ (Сборникъ. за народни умотворения, XVI-XVII, 1900). Про „Чорних Болгарів“ див іще Westberg Fragmente des Toparcha Goticus с. 102 і далї, Къ анализу гл. 5 і Marquart op. c. с. 503.
20) Користаю з статї вірменіста Патканова в Ж. М. Н. П. 1883, III (Изъ новаго списка географіи, приписнваемой Моисею Хоренскому), де подані тексти з обох верзій (коротшої і ширшої) вірменської перерібки Птолємея, надписуваної іменем вірменського історика Мойсея Хоренського.
21) Theophanes ed. de Boor p. 356: ?'?????????????? ????????? ??? ????????, Цайс (с. 713) уважав форми Унуґури, Унуґундури і Утурґури ріжними відмінами одного й того самого імени; се о стільки правдоподібно, що сї відміни не виступають разом. Недавно Мункачі (Munkacsi Ursprung des Volksnames Ugor — Ethnolog. Mittheilungen aus Ungarn t. V) обясняв імя Оґондурів як plur. від ogur, ugur (назви західнїх Турків й Уйґурів).
22) Про Кутурґурів Procopii De bello Got. IV. 5, 18, про Утурґурів ib. IV. 5. Прокопій називає їх Гунамн, але в його устах се означеннє не має великої цїни, бо імя Гунів уживає він дуже широко, зачисляючи до них і Кімеріїв. В текстї Йордана, що вичисляє: Altziagiri, Saviri, Hununguri, Цайс поправляв Altziagiri на Cutziagiri (с. 715), але між варіантами видання Момзена нема нїчого подібного.
23) Згадана статя Патканова с. 25.
24) Ennodii Panegyricus Theoderico regi dictus с. V i XII-Monumenta Germaniae hist., auctorum antiquissimorum t. XI.
25) Сї напади вичислені у Мілєнгофа, де вибрані й місця з джерел — II с. 379.
26) De b. Gothico VI. 5 і 18, Йордан гл. 5.
