Історія України-Руси. Том 1 - Грушевський Михайло Сергійович (мир бесплатных книг txt) 📗
Гунський рух, розбитє Алянів і Ґотської держави, мандрівка германських народів і степових орд на захід взагалї не могли не розворушити, не втягнути в свій вир сусїднїх Словян, жадних нових просторів для своєї стисненої в правітчинї людности. Досить правдоподібна гадка, що словянські ватаги брали участь уже в походї Гунів на середнїй Дунай 9), хоч виразних слїдів присутности Словян в гунськім походї не маємо, крім кількох слів, донесених з гунського табору, що звучать по словянськи 10). Зате зовсїм певно можна сказати, що зараз по винищенню Алянів, з походом на захід Ґерманцїв і самих Гунів, розпочала ся словянська міґрація на полудень: се був момент найбільше здатний до того, здатнїйший навіть від часів по розбитю Атилї, коли вибиті з над Дунаю гунські орди відступили в чорноморські степи, а зі сходу сунули нові орди.
В 1-ій пол. VI в. словянська кольонїзація опанувала вже басейн Дону і присунулась до Азовського моря. Прокопій, описуючи народи над Меотидою, говорить, що за гунськими народами, котрі сидїли по обох боках Меотиди, „далї на північ сидять несчисленні народи Антів“ 11). Разом з тим Словяне займали й західню частину чорноморських степових просторів: Йордан в своїм ґеоґрафічно-етноґрафічнім оглядї східньої Европи західньою границею словянської кольонїзації кладе Дунай. „Численний нарід венетський, каже він, сидить на північних згірях Карпатів від верхівя Висли, на незмірних просторах, поділяючись на Словян і Антів; Словяне сидять (по Дунаю) від м. Новіодуну і Мурсійського озера до“ Днїстра і на північ до Висли, Анти-ж понад луком 12) Чорного моря від Днїстра до Днїпра“ 13). Сї звістки Йордана потверджує й Прокопій; він згадує, що „Словяне й Анти мешкають за Дунаєм, недалеко від берега“ 14).
Розумієть ся, кольонїзація таких великих просторів, хочби й ріденька, не могла бути результатом кількох років. Очевидно початки її треба відсунути що найменьше в першу половну V в. Гадка, що імпульс полудневій славянській кольонїзації дали доперва Авари 15), нїяк не може устоятись. Коли на початку другої половини VI в. Авари зявились в чорноморських степах, словянська кольонїзація Чорноморя була вже в повній силї й здобувала собі дорогу за Дунай.
Присунувшись на Дунай, Словяне не могли зістатись пасивними свідками нападів на Візантию ріжних степових орд, що виступають в чорноморських степах по упадку держави Атилї. Ще Таціт знав пограничних з Германцями й Фінами Словян як великих забіяк, що нападали й розбивали в сусїднїх горах та лїсах 16). Мандрівки і стрічі з степовими ордами могли тільки розвинути далї сей воєвничий, неспокійний характер. Дуже правдоподібно, що Словяне брали участь в нападах болгарських орд на задунайські землї вже з кінцем V в.; джерела, своїм звичаєм, говорять про самих головних участників — Болгар, і тільки про пізнїйші походи — напр. 559 p. можемо з порівняння ріжних джерел напевно довідатись, що там брали участь і Болгари і Словяни 17). Певно, Словяне робили такі розбійничі напади й на власну руку. Прокопій каже, що „від початку пановання Юстінїана (527 p.) Гуни (Болгари), Словяне й Анти майже що року страшенно нищили Ілїрію і всю Тракію, всї землї від Іонїйського моря до константинопольських передмість, Еляду й Херсонес“. Особливо звернув на себе увагу напад 551 p., коли прийшло „словянське військо, якого не бувало“, так що Юстінїан мусїв звернути проти Словян війська призначені для походу в Італїю, але Словяне ухилили ся від рішучої битви. Потім знаємо великий похід Болгар і Словян 559 p., коли вони обступили самий Константинополь, виратований одначе Велїзарієм 18).
Сї походи промощують дорогу словянській кольонїзації за Дунай. Першу виразну відомість про таку кольонїзацію маємо тільки з третьої чверти VI в. у Іоанна з Ефесу. Оповівши про словянську руїну на Балканськім півострові по смерти Юстіана, він каже, що Словяне, користаючи з тодїшнїх клопотів Візантиї на сходї, свобідно оселялись на візантийських ґрунтах: напавши по його словам в 580 p. на Візантию, вони „сидять і по сей час (585) спокійно, без страху й клопоту в римських провінціях“ 19). Але очевидна річ, така кольонїзація могла початись значно скорше; хоч словянські, як і болгарські походи мали своєю метою здобич, одначе се не виключало й осїдання на вигідних, культивованих задунайських ґрунтах. Інїціятива таких осад часом виходила навіть і від Візантиї. Юстінїан нпр. закликав Антів, аби залюднили спустїле місто Турій і сусїднї ґрунти (в Дакії) та побирали від Візантиї гроші, а натомісь боронили її від Болгар 20). Тодї, здаєть ся, до того не прийшло, але могло прийти в иньших випадках. Нарештї промощувала дорогу до кольонїзації й служба в візантийськім війську. Під час італїйської кампанії (що вела ся від р. 537) бачимо Антів і „Словен“ у візантийськім війську 21), а поодиноких Словян стрічаємо навіть на вищих військових посадах: напр. такий ?????????? '????? '???? ????????? (554-5 р.) 22). Вислужені ж вояки могли дуже охоче осїдати в новім краю.
Походи Словян на якийсь час Візантия здержала, напустивши на них Аварів 23). Але Авари, оселившись на Дунаю, самі стали найстрашнїйшим ворогом Візантиї, і подунайські Словяне стають їх союзниками в походах на візантийські землї, як були ними давнїйше для Болгарів. Даремно візантийське правительство пробувало зарадити сьому, напускаючи Аварів на Словян і шукаючи проти наддунайських „Словен“ помочи у їх східнїх земляків — Антів 24). При кінцї VI в. імп. Маврикій походами за Дунай примусив був Словян сидіти тихо 25). Але по смерти його (602) Візантия прийшла в такий розстрій, що про якесь повздержуваннє Словян не було що й думати. Тодї то по словам західнього лїтописця „Словяне відібрали у Римлян цїлу Грецію“ 26). Болгарські орди, опановуючи коло 670 р. Мезію, застають тут „сім словянських племен“ 27). Але словянська кольонїзація не обмежалась Мезією; словянські осади являють ся в великій масї в Македонії, в Тесалії, Беотії, Епірі, Пельопонесї, так що західнїй подорожний (Вілїбальд, VIII в.) називав Пельопонес „Cловянською землею“ (Slawinia). З балканського побережа Cловяне переходять навіть в Малу Азію. А іонїйське побереже — Ілїрик тим часом займають від півночи Серби й.Хорвати. „Зісловянилась вся земля наша і стала варварською“, міг по правдї сказати Константин Порфирородний 28).
На півночи від балканських земель, в краях середнього Дунаю перші партиї Словян могли опинитись ще під час гунського походу на захід (не кажучи про попереднї кольонїзаційні екскурси). Коли потім словянська кольонїзація опанувала чорноморські простори й присунулась над нижнїй Дунай, Cловяне зовсїм природно стали роспросторюватись відси і в краях колишньої Дакії, а заразом далї могли напливати і з півночи, з-за гір Карпатських. Як бачили ми, в серединї VI в. Йордан кладе західньою границею Словян уcтє Драви. Його звістку потверджує оповіданнє Прокопія з початку 50-х рр. тогож VI столїття: він оповідає, що велика ватага Словян спустошила Ілїрик і невважаючи на вислане військо, перейшла з усїєю здобичею за Дунай, бо їх перепустили Ґепіди. Правдоподібно, ми тут маємо Словян з північного берега середнього Дунаю 29).
На дальше роспростороннє Словян в краях середнього Дунаю не без впливу мабуть зістав ся перехід Аварів в сї сторони, а ще більше значіннє мав упадок германської кольонїзації на середнім Дунаю, з винищеннєм Ґепідів і переходом Льонґобардів в Італїю. Аварська орда не була перешкодою тут, як не перешкоджали словянському розселенню ріжні кочові орди на Чорноморю. Словяне свобідно могли розпросторюватись. В другій половинї VI в. вони опанували краї на полудень від Віденського лїса, долини Драви, Сави, Мура і присунулись до границь Баварії — се видно з боротьби баварських герцогів з ними, що роспочинаєть ся вже з кінцем VI в. В другий бік Словяне роспросторились до Адріятицького моря. Звідси, з лївого боку Дунаю починають вони пустошити землї на правім боцї середнього Дунаю — і осїдати по трохи там. Сї походи розпочали ся, як можна думати з вище наведеного, ще перед приходом Аварів; але походи Аварів, що з над Дунаю неустанно набігали на візантийські землї в 2-ій полов. VI і 1-ій чверти VII в., вплинули ще більше на дальший розвій словянських походів. Свого найвищого пункту сї аварсько-словянські походи доходять в початках VII в.; під їх ударами впали тодї останнї огнища римського житя західнього Балкану — міста далматинського побережа. На сей час припадає, очевидно, й кольонїзація західнїх балканських земель Словянами. Вірменський ґеоґраф VII в. оповідає, що в Дакії було 25 словянських народів, але на них натиснули Ґоти, і Словяне, перейшовши за Дунай, осїли в Македонії й Тракії, Далмації й Ахаї 30). Константин Порфирородний, що писав три столїтя пізнїйше, оповідає правда, що масова кольонїзація Сербів і Хорватів стала ся в другій чверти VII в., на зазив візантийського правительства: воно, мовляв, визначило їм сї західнї краї, зайняті тодї Аварами, і Серби з Хорватами прийшли сюди з карпатських країв 31). Але се оповіданнє, повне очевидних помилок і непевностей, стратило нинї всякий кредит в науцї. Сербсько-хорватська кольонїзація в дїйсности являєть ся нерозривною частиною в загальнім стихійнім кольонїзацийнім руху словянства з над середнього й нижнього Дунаю за Дунай, в VI і на поч. VII віку 32).
