Історія України-Руси. Том 1 - Грушевський Михайло Сергійович (мир бесплатных книг txt) 📗
Але гунська орда Атилї була тільки передовим полком того мішаного, турецько-фінського переважно, кочового потоку, що плинув Слїдом за нею чорноморськими степами,-плинув довго й поволї, то спиняючись і перериваючись, то прориваючись наглим натиском серед безнастанної боротьби самих орд між собою і з оселими сусїдами, де не раз розбивали ся й гинули цїлі орди без слїду.
В звістках сучасників безпосереднїм наступником по гунській ордї Атилї виступає болгарська. Вона звістна вже в кінцї V в., й імя Болгарів уважалось сучасниками мов би другим, новим іменем гунської орди Атилї; порівняннє звісток письменників V-VI в. виказує се цїлком певно. В дїйсности се могли й не бути як раз Гуни Атилї, а котрась з орд, що була перед тим під гунською зверхністю; могла якась Атилєва орда стати й на чолї й якихось нових орд та надати їм своє імя. Останки мови дунайських Болгар (особливо особисті імена й титули), а також звістки про їх побут не лишають в кождім разї сумнїву, що ся орда була турецька, або принаймнї стояла під дуже сильними впливами турецької культури 18). Могли бути в нїй елєменти фінскі, але в дунайській ордї Болгарів вони себе не проявляли так як в її північній, волжській галузи, що осїла ся на фінськім ґрунтї уже по своїм відлученню від західньої (пізнїйшої дунайської орди) 19).
Перед своєю міґрацією над Дунай Болгари звістні нам над Меотидою. Вірменський ґеоґраф VII в., сучасник переходу Болгарів за Дунай, оповідає, що Болгари прибули на устє Дунаю з азовсько-кавказьких країв, і там було їх чотири орди: Купи-Болгар (Болгари кубанські), Дучі-Булкар, Огхондор-Блкар, Чдор-Балкар 20). Візантиєць Теофан, що писав сто лїт по переходї Болгар за Дунай, знав в дунайських краях Болгарів Унуґундурів і Котраґів 21), і в сих іменах пізнаємо відомих в візантийських джерелах від VI в. Кутурґурів та Онуґурів (инакше — Унуґурів, Утурґурів, Унуґундурів,-(вірменські Огхондор, в иньших джерелах Woghchoudor, Vghndur, Венантар). В VI віцї Кутурґури сидїли на правім боцї Дону, Утурґури за Доном, над Меотидою 22). Сучасник Йордан, правда, відріжняє Болгарів від сих гунських народів Меотиди та уміщує Болгарів на північ від них; але як порівняємо його слова про напади Болгарів на Візантію з звістками Прокопія, що сї напади йшли від Кутурґурів, то переконаємось, що тут іде мова про те саме: очевидно Кутурґури, проминені у Йордана, звались инакше Болгарами — може по імени головної орди.
В вірменській історії (у Мойсея Хоренського) Болгари виступають вже десь в III в. 23). Перші напади Болгар на Візантию відомі з V в.: Теодоріх стрів їх в Мезії ще перед своїм походом на Італїю, отже перед р. 487, й побідив там 24). Почавши від кінця V в. болгарські напади на візантийські землї повторюють ся майже без перестанку; придунайські Словяне беруть теж участь в сих нападах 25). Всередині VI в. Болгарам Кутурґурам Візантия давала значну річну данину (?????), але вони все неустанно пустошили придунайські землї, „заразом вороги й союзники“, як характеризує їх Прокопій 26). Вже тодї (в серединї VI в.) частину їх оселив Юстінїан в Тракії, напустивши на них Утурґурів і тим примусивши до міґрації. Иньша частина їх прилучилась до Аварів і з ними трохи пізнійше еміґрувала на середнїй Дунай. Решту опанувала турецька орда, одна з тих орд „з під Золотої гори“ (Алтай), ще в серединї VI в. підбивають собі прикаспійські орди 27).
Під натиском сих орд розбили ся болгарські орди, десь при кінцї VI чи на початку VII в. Частина їх відступає на північ, де пізнїйше, в IX-Х в., бачимо Болгарську державу на середнїй Волзї та Камі. Частина під назвою Чорних Болгар лишаєть ся коло Меотиди. Частина рушає далї на захід та на якийсь час оселюєть ся в т. зв. Углу, '??????, між Днїстром і Дунаєм, „в безпечнім і неприступнім з усїх боків місцї“, захищенім багнами й ріками 28).
Якийсь час ся західня орда підлягала зверхности Аварів 29). В 630-х р.р. вона звільнила ся від них і вступила в союзні відносини з Візантиєю 30). Але й сї відносини тривали недовго. Далї сї західнї Болгари починають з-за Дунаю пустошити візантийські землї, а коло 670 p. під проводом Аснаруха осаджують ся на південь від Дунаю. Підбивши собі тутешнїх „сїм племен“ словянских 31), засновують вони болгарську по імени, словянську в дїйсности державу, де ся болгарська орда за кілька поколїнь зовсїм пропадає в масї словянських осадників.
Орда Аварська (Обри нашої лїтописи) була безперечно турецького кореня — близькі свояки й соплеменники Гунів. Вони й звуть ся в джерелах Аваро-Гунами: Вар-Гуни, Вар-Хонїти, і таке племя обмонголених Турків: Уар-Гуни досї звісне в західній Монголїї 32). Але похід Аварів на захід був результатом уже пізнїйших етнїчних переворотів в центральній Азії, нїж гунський-коли на місце Гунів з посеред турецьких племен виступає на перший плян племя східнїх Турків Турками вони самі себе називають в недавно відкритих цїкавих памятниках їх держави (VIII в.) в басейні Орхона, в Монголії 33). Як симптом нового етнічного перевороту в центральній Азії зявляєть ся тодї вперше Аварська орда. На границях Европи вона згадуєть ся ще в серединї V в. Натиснула зі сходу Савирів (в прикавказьких краях), сама натиснена турецькими ордами середньої Азії, „народами з над океану, що покинули свою землю за для великого туману і ґрифів, ще поїдали людей“. Авари натисли на Савирів, ті на своїх західнїх сусїдів (між ними Оноґурів). Се було повтореннє тієї історії, яку оповіли тисячу лїт перед тим грецькі письменники про нахід Скитів. Перебившись нарешті між прикаспійські орди. Авари зіставались в серединї VI в. якийсь час в сусїдстві Савирів 34). Потім натиск на них східнїх Турків, що уважали Аварів „своїми рабами-утікачами“ 35), був причиною дальшого походу Аварської орди на захід. В 60-х рр. VI в. (558 р. по Менандру) Авари завязують зносини з Візантиєю: жадають і собі річних „дарунків“, які поберали від Візантиї Болгари, та рекомендують себе, як найсильнїйший і найбільш воєвничий нарід. Сей „союз“ в Візантиї прийнято, бо, як поясняє історик: „для Візантиї було-б однаково користно — чи то-б Авари перемогли, чи би їх побито“. Довідуємось, що Авари після сього воювали з Савирами й Утурґурами, далї з Словянами — Антами 36). На заклик цїсаря Юстінїана Авари ходили походом на Франків, потім беруть участь в боротьбі Льонгобардів з Ґепідами на середнім Дунаю (567). Винищивши Ґепідів, Авари оселюють ся на їх місцї, разом з своїми подорожніми товаришами — Болгарами-Кутурґурами. Так було у Аварів умовлено вперед з Льонґобардами, що територія Ґепідів має припасти Аварам. Але Льонґобарди слїдом рушили в Італію, і Авари зістали ся панами всієї середнє-дунайської рівнини (568). Сим розпочинаєть ся нова епоха в історії Аварської орди. З своїх наддунайських осель розпочинають вони свої страшні пустошення візантийських земель, що тягнуть ся потім з певними перервами в VI, VII і VIII в. і роблять з Аварів найстрашнїйшого ворога Візантиї та инших сусїдів. Про відносини їх до Словян взагалї будемо мати нагоду говорити ще низше. Тепер же нам треба глянути на результати словянського розселення, що розвивало ся серед рухів сих орд.
Примітки
1) Головнїйша лїтература: Bitter Die Erdkunde von Asien I (1832) c. 190-6, 241-3, 850-2. Neumann Die Volker des sudl. Russlands (1849) гл. II. Іоакинвъ. (Бічурін) Собраніе свЂдЂній о народахъ обитавшихъ въ средней Азіи в древнія времена, 1851, І c. 76 і далї. Wylie History of the Heung — nu in their relations with China (Journal of the Anthropological Institute, 1873 i 1875). Ujfalvy Les migrations des peuples et particulierement celies des Touraniens, 1873, c. 83 i далї. Richthofen China, 1877. Веселовскій НЂсколько новихъ соображеиій Ж. М. Н. II. 1882, IX. Tomaschek ор. c.-Sitzungsb. т. 116 c. 755, 759-60. Howorth Some notes of the Huns (Actes du VI congres internationale des orientalistes, IV, 1885). Cahun Introduction a I' histoire de I' Asie. Turcs et Mongols des origines a 1405, 1896 і йогож Les revolutions de l' Asie (Lavisse et Rambaud Hist universelle II c. 884 і далї). Аристовъ Замітки объ зтническомъ соста†тюркскихъ племенъ й народностей (Живая Старина, 1896). Zaborowski Huns, Ougres, Ouigoures (Bulletins de la Societe d' Antropologie,-1898). Hirth Uber Wolga-Hunnen und Hiungnu (Sitzgb. der bayer. Ak., 1899). Иностранцевъ Хунъ-ну й Гунны(Жив.Старина, 1900, біблїографічний огляд питання). Shiratori Sinologische Beitrage zur Geschichte der Turkvolker (Изв. Акад. Н. 1902, т. 17). Franke Beitrage aus chinesischen Quellen zur Kenntnis der Turkvolker und Skythen Centralasiens (Sitzungsb. d. Berliner Ak. 1904).
