Третє Правило Чарівника, або Захисники Пастви - Гудкайнд Террі (полная версия книги txt) 📗

Верна обняла її.

— Це тільки кошмари, Симона. Всього лише сон. Постарайся це зрозуміти.

Симона відчайдушно замотала головою:

— Ні! Це сон, але це не сон! Він іде! Ми повинні втікати!

Верна співчутливо посміхнулася:

— Чому ти так думаєш?

— Він сам мені сказав. Він іде.

— Хіба ти не розумієш, люба? Це відбувається тільки у сні, а коли ти не спиш, нічого немає. Це не справжнє.

— Сни справжні. І коли я не сплю, я теж знаю, що він іде.

— Зараз ти не спиш. Зараз ти теж впевнена, що знаєш? — Симона кивнула. — Але звідки тобі це відомо? Адже коли ти не спиш, він не приходить до тебе і не говорить з тобою. Як же ти можеш знати, що він йде?

— Я чую його попередження. — Погляд Сімони перебігав з Уоррена на Верну і назад. — Я не божевільна. Ні. Хіба ви не чуєте барабани?

— Так, сестра, чуємо, — посміхнувся Уоррен. — Але вони не мають відношення до твоїх снів. Цей барабанний бій всього лише сповіщає про прийдешнє прибуття імператора.

Симона знову потеребила губу.

— Імператора?

— Ну так, — сказав Уоррен. — Імператора Старого світу. Він прибуває сюди з візитом, тільки і всього. Ось що означає цей барабанний бій.

Симона заклопотано зрушила брови:

— Імператор?

— Так, — підтвердив Уоррен. — Імператор Джеган.

З гучним криком Симона відскочила в кут. Вона кричала так, наче з неї здирають шкіру, і відчайдушно розмахувала руками. Верна підбігла до неї, намагаючись утримати її руки і заспокоїти.

— Симона, з нами ти в безпеці. Ну, скажи, що трапилося?

— Це він! — Повторювала Симона. — Джеган! Це ім'я Соноходця! Відпусти мене!

Будь ласка, дай мені піти, поки він не прийшов!

Симона вирвалася і почала кидатися по кімнаті, розкидаючи на всі боки блискавки. Вони зривали фарбу зі стін, як величезні блискучі кігті. Верна з Уорреном спробували спіймати її, заспокоїти — але марно. Не знайшовши вихід з кімнати, Симона почала битися головою об стіну. Здавалося, у цієї крихітної жінки сила десятьох величезних чоловіків.

В кінці кінців з величезною неохотою Верна змушена була вдатися до Рада-Хань.

Коли їм вдалося нарешті заспокоїти Симону, Уоррен залікував їй розбитий лоб.

Верна пригадала закляття, яке зазвичай накладали на щойно прибулих до Палацу хлопчиків, якщо їм снилися кошмари далеко від рідного дому. Стиснувши в руках Рада-Хань, Верна наклала його на Симону. Дихання її сповільнилося, і вона заснула глибоким сном. Будемо сподіватися, без сновидінь, подумала Верна.

Коли вони вийшли і закрили за собою двері, Верна знесилено притулилася до стіни.

— Ти з'ясував те, що хотів? Уоррен судорожно ковтнув.

— Боюся, що так.

Верна чекала іншої відповіді, але Уоррен явно не мав наміру додавати щось ще.

— Ну?

— Одним словом, я не впевнений, що сестра Симона втратила розум. У всякому разі, не в звичайному сенсі цього слова. — Він потеребив вишивку на рукаві. Мені потрібно ще дещо прочитати. Може, це все нісенітниця. У книгах, знаєш, все дуже складно. Я розповім тобі, якщо щось знайду.

Цілуючи кільце, Верна відчула губами незвичний контур персня аббатиси.

— О Творець, — заблагала вона вголос, — захисти цього дурного молодого чоловіка від біди, щоб я своїми руками могла його придушити!

Уоррен закотив очі.

— Послухай, Верна…

— Аббатиса, — поправила вона. Уоррен зітхнув і знехотя кивнув:

— Добре, я розповім тобі, тільки врахуй, що мова йде про дуже стару і дуже неясну розвилку. У пророцтвах взагалі повно помилкових розвилок — а це до того ж давнє і рідко зустрічається. Одне лише це вже робить його ненадійним, не рахуючи всього іншого. Книга битком набита нісенітницями і протиріччями, а щоб перевірити їх, потрібні місяці роботи. Деякі зв'язки мають потрійні розгалуження! Відстеження назад будь-якого розгалуження подвоює кількість помилкових ліній, а якщо воно ще й потрійне, то кількість загадок зростає в геометричній прогресії, тому що…

Верна поклала руку йому на плече, і він замовк.

— Уоррен, не треба мені пояснювати. Я все це знаю. Уоррен струсив з плеча її руку.

— Ну так, звичайно. Я забув, що ти була старанною ученицею. Прости. Я просто захопився.

— Гаразд, Уоррен. Так чому, по-твоєму, Симона не втратила розум в звичайному сенсі цього слова?

— Через «Соноходця». У двох старовинних книгах кілька разів згадується «Соноходець». Книги в поганому стані, дуже старі. Але найбільше мене турбує не це. Я боюся, що насправді про нього писали набагато частіше — просто збереглися лише ці два манускрипти. Від тих часів їх до нас взагалі дійшло мало.

— Наскільки вони стародавні?

— Їм більше трьох тисяч років. Верна вигнула брову.

— Пора великої війни? — Уоррен кивком підтвердив. — І що ж там сказано про Соноходця?

— Дуже важко зрозуміти. Коли про нього згадується, то скоріше не як про людину, а як про зброю.

— Зброя? Що це означає?

— Не знаю. Але судячи з контексту, це не те щоб предмет, а швидше щось таке, що може бути і людиною.

— Може, як це часто буває, мова йде про якогось майстра своєї справи?

Хорошого зброяра теж нерідко називають зброєю — на знак поваги.

Уоррен підняв палець:

— Ось воно! Ти дала дуже близький опис, Верна.

— І що ж ця зброя робить? Уоррен зітхнув:

— Не знаю. Але знаю, що Соноходці мають якесь відношення до Башт смерті.

— Ти хочеш сказати, що Соноходці побудували ці вежі?

Уоррен нахилився до Верни впритул.

— Ні. Я думаю, башти побудували, щоб зупинити їх.

Верна насторожилася.

— Річард знищив вежі, — промовила вона, не усвідомлюючи, що говорить вголос. — Що там ще сказано? — Запитала вона Уоррена.

— Поки це все, що мені відомо. І навіть те, про що я тобі розповів, здебільшого суперечливе. Минуло три тисячі років. Це можуть бути просто казки, а не реальність.

Верна скосила очі на двері у себе за спиною.

— Те, що я там побачила, мені здалося цілком реальним.

— Мені теж, — скривився Уоррен.

— І все ж — що ти мав на увазі, кажучи, що вона не божевільна в звичайному сенсі цього слова?

— Я не думаю, що сестра Симона бачить сни, властиві божевільним, або вигадує. Я вважаю, що якась подія дійсно відбулася, і саме тому вона знаходиться в такому стані. У книгах є натяк на те, що цей «зброяр» впливає на людину так, що та стає нездатною відрізнити сон від яві. Мозок не може повністю позбутися кошмару або, навпаки, відключитися від навколишнього світу, коли людина спить.

— На мій погляд, якщо людина не може відрізнити реальне від фантазії, це звичайне божевілля.

Уоррен підняв руку. На долоні спалахнуло полум'я.

— А що таке реальність? Я уявив вогонь, і мій «сон» втілився в життя. Мій розум створив це полум'я.

Верна, мнучи пасмо волосся, почала міркувати вголос:

— Подібно завісі, що відокремлює світ живих від світу мертвих, в нашому мозку існує бар'єр, який розділяє реальність і уяву. За допомогою волі ми контролюємо те, що є для нас реальністю.

Раптом вона різко підняла голову.

— О Творець, адже саме цей бар'єр не дозволяє нам користатися Хань, коли ми спимо! Якби його не існувало, людина не могла б контролювати свій Хань уві сні.

Уоррен кивнув:

— Коли ми тримаємо наш Хань під контролем, наша уява може втілитися в реальність. А уяву, коли ми не спимо, контролює розум. — Він нахилився до Верни, його блакитні очі загорілися. — А в сні цих обмежень немає. У них Соноходець здатний змінювати реальність. А ті що володіють даром цілком можуть втілити в життя його вказівки.

— Справді, зброя, — прошепотіла Верна. Потягнувши Уоррена за руку, вона кинулася до виходу. Якою б не була лякаюча невідомість, коли поруч друг, якось спокійніше. В голові у неї зароїлися питання і сумніви. Але тепер вона аббатиса, і саме їй належить знайти відповіді, перш ніж почнуться якісь неприємності.

— А хто, до речі, помер? — Запитав раптом Уоррен.

— Аббатиса і Натан, — машинально відповіла Верна, оскільки думки її витали зовсім в іншій області.