Пентаграма - Несбьо Ю (читаем книги онлайн бесплатно полностью без сокращений .txt) 📗

Маріус уже розкрив рот, аби відповісти, але у цей момент пістолет сухо кашлянув, і ніхто так і не дізнався про його думку.

Отто дивився на екрани. За його спиною Фалькейд своєю розбійницькою мовою розмовляв із «Браво-два». Паскудник Харрі дістав мобільний телефон. Говорив коротко і мало. Напевно подзвонила страшненька дама, що знемагає без чоловічої любові, подумав Отто і нагострив вуха.

Волер узагалі нічого не говорив, сидів, гриз кулак і дивився, як відводять Одда Ейнара Ліллебустада. Без наручників. Без усяких підозр. Без сенсацій.

Отто теж дивився на екрани, тому що у нього виникло відчуття, ніби він сидить біля атомного реактора. Зовні не ясно нічого, але всередині кипить таке, з чим не хочеться вступати в тісний контакт нізащо у світі. І він уважно дивився.

Фалькейд сказав:

— Кінець зв’язку, — і відклав свою говорилку вбік.

Паскудник Харрі продовжував односкладово відповідати у слухавку.

— Він не з’явиться, — оголосив Волер, дивлячись на зображення знову спорожнілих коридорів і сходів.

— Говорити про це ще рано, — відповів Фалькейд.

Волер повільно похитав головою:

— Він знає, що ми тут. Я відчуваю. Сидить де-небудь і сміється над нами.

«На дереві в саду», — подумав Отто.

Волер підвівся:

— Пора збиратися, хлопці. Теорія про пентаграму не підтвердилася. Завтра починаємо з нуля.

— Підтвердилася.

Троє обернулися до паскудника Харрі. Той уже закінчив розмову і поклав мобільний телефон у кишеню.

— Його звуть Свен Сівертсен, — вів далі той. — Норвезький підданий, мешкає в Празі, народився в Осло тисяча дев’ятсот сорок шостого року, але наша колега Беата Льонн каже, що на вигляд він набагато молодший. Своїй матері він подарував такий самий діамант, як і ті, що ми знаходили на жертвах. Мати стверджує, що у відомі нам дати він був у Осло і відвідував її. У віллі Валле.

Отто помітив, як обличчя Волера застигло і зблідло.

— Значить, мати, — майже прошепотів Волер. — У будинку, на який вказував останній промінь зірки?

— Так, — сказав Харрі. — Вона чекає його сьогодні ввечері. На Швейгордс-гате вже їде машина з підкріпленням, а моя стоїть на вулиці тут неподалік.

Він підвівся з крісла. Волер потер підборіддя.

— Перегрупуємося, — сказав Фалькейд і схопив рацію.

— Стоп! — вигукнув Волер. — Без моєї команди нічого не робити.

Інші подивилися на нього в очікуванні. Волер заплющив очі. Минуло дві секунди, і він розплющив їх.

— Зупини машину з підкріпленням, Харрі, — наказовим тоном мовив Волер. — Я хочу, щоб жодної поліцейської машини на кілометр не було від того будинку. Якщо він учує хоч щонайменшу небезпеку, ми програли. Мені дещо відомо про цих контрабандистів. Вони завжди — завжди! — готують собі шляхи відступу. Варто одного дня їх упустити, і більше вони не покажуться. Фалькейд, зі своїми хлопцями залишаєшся тут про всяк випадок.

— Але ти ж сам сказав, що він не...

— Роби, як я говорю. Може, це наш єдиний шанс. Оскільки я відповідаю за справу власною головою, хотілося б тримати руку на пульсі. Харрі, переймаєш на себе командування. Добре?

Отто побачив, як паскудник Харрі відсутнім поглядом подивився на Волера.

— Добре? — повторив той.

— Просто чудово, — відповів паскудник.

Розділ 28. Субота. Імітатор

Олауг Сівертсен розширеними від переляку очима дивилась, як Беата перевіряє, чи всі кулі в револьвері на місці.

— Мій Свен? Господи, зрозумійте ж, це помилка! Свен і мухи не образить.

Беата клацнула револьвером і відійшла до кухонного вікна, звідки відкривався вид на парковку на Швейгордс-гате.

— Сподіватимемось. Але щоб це з’ясувати, треба його спочатку заарештувати.

Серце Беати прискорено билося, втому як рукою зняло. Замість неї зараз відчувалися легкість і передчуття чогось особливого — наче вона прийняла допінг. Цей старий табельний револьвер належав ще її батькові. Одного дня вона почула, як він сказав товаришеві, що ніколи не зміг би довірити своє життя пістолету.

— Так, значить, він не сказав, коли саме прийде?

Олауг похитала головою:

— Сказав, йому потрібно дещо улагодити.

— У нього є ключ від вхідних дверей?

— Ні.

— Добре. Значить...

— Я їх не замикаю, коли знаю, що він прийде.

— Двері й зараз не замкнуті?

Беата відчула, як кров прилинула до голови, а голос став різким і грубуватим. Вона не знала, на кого гнівається більше: на стареньку — за те, що до неї прислали охорону з поліції, а вона залишила відімкнутими вхідні двері для сина, чи на саму себе — за те, що не перевірила елементарних речей.

Вона перевела дихання, щоб голос став спокійнішим:

— Олауг, прошу залишатися тут. А я пройду в кори­дор і...

— Гей, є хто?! — почула Беата крик за спиною.

Серце забилося ще швидше, і вона, розвернувшись, простягнула вперед руку, тримаючи тонкий білий вказівний палець на важкому гладенькому спусковому гачку. До дверей із коридору рухався силует чоловіка. Беата не чула, як він увійшов. Добра-добра, дурна-дурна...

— Ух ти! — силует реготнув.

Беата прицілилася в голову, але за мить відпустила гачок.

— Хто це? — запитала Олауг.

— Легка кавалерія, фрьокен Сівертсен, — відповів чоловік. — Інспектор Том Волер.

Він простягнув руку, кинув короткий погляд на Беату і сказав:

— До речі, фрьокен Сівертсен, я дозволив собі замкнути ваші вхідні двері.

— Де інші? — запитала Беата.

— Інших не буде. Тільки ти і я, дорога... — Том Волер посміхнувся, і у Беати мороз пробіг по шкірі.

Минула восьма година.

По телевізору попередили, що з боку Англії насувається холодний фронт і спека скоро закінчиться.

У коридорі редакції Рогер Єндем сказав колезі, що остан­ні два дні поліція страшенно неговірка, а значить, щось готується. Пройшла чутка, що підняли загін швидкого реагування, а його командир Сіверт Фалькейд уже дві доби не відповідає на жодне телефонне повідомлення. Колега відповів, що Рогер видає бажане за дійсне, так само думали і в редакції, тому на першій сторінці опинився холодний фронт із Англії.

Б’ярне Мьоллер сидів на канапі й дивився «Такт за тактом». Йому подобався ведучий, Івар Дюрхьоуг, і пісні, які звучали в передачі. Нехай дехто на службі вважає, що це шоу цікаве тільки бабусям і тіточкам, а йому подобається. Йому завжди здавалося, що в Норвегії багато талановитих співаків, які залишаються в тіні. Але сьогодні ввечері у Мьоллера не виходило зосередитися на словах пісень: він сидів, безглуздо втупившись в екран, і думав тільки про ту доповідь, яку йому по телефону щойно подав Харрі.

Уп’яте за півгодини він подивився на годинник, потім на телефон. Харрі обіцяв подзвонити, як тільки з’ясується ще що-небудь. Начальник кримінальної поліції просив Мьоллера доповісти ситуацію, як тільки операцію буде закінчено. Мьоллер подумав, що у начальства, напевно, в літньому будиночку теж є телевізор, і він зараз сидить так само, дивиться на відкриті слова на екрані (друге і третє: «just» і «called»), мовчить і думає абсолютно про інше.

Отто затягнувся, заплющив очі й уявив собі, як спалахнуло світло у вікнах, вітер шумить у сухому листі. На його розчарування, штори засмикнулися. Друга бляшанка давно вже лежала в канаві. Нільс утік додому.

Свої сигарети в Отто закінчились, і він позичив у того паскудника, себто Харрі. Через півгодини після того, як ушився Волер, той дістав із кишені пачку «Кемел лайт». Хороші сигарети. Були б іще не легкими... Коли вони закурили, Сіверт Фалькейд несхвально подивився на них, але нічого не сказав. Тепер блакитнуватий серпанок прикривав і обличчя Фалькейда, і застиглі портрети коридорів і сходів.

Харрі присунув крісло ближче до Отто і почав роздивлятись екрани. Повільно курив і вивчав картинки одну за одною, наче міг знайти там щось нове.

— А це що? — запитав Харрі й тицьнув у один із секторів лівого екрана.

— Тут?

— Ні, вище. На четвертому поверсі.