Архе - Дереш Любко (книги онлайн бесплатно .TXT) 📗

наоборот. В тому сенсі, що навпаки: Лис - екстраверт там і взагалі, дуже

красочна лічность.

- До речі, - втискає свої 5 коп. Олежик. - До Півнів у перші ряди я відніс би

Вінні-Пуха...

- А я би не поспішав, - присаджує маестро. - Надто неоднозначний персонаж, як

на мене. Зате кіт Леопольд, бджілка Майя, муравлик Ферда - от вам ціле

созвєздіє Пєтушків.

- І хоча сенс тут полягає у пошуку розумної співпраці Лисів та Півнів, -

підхоплює він. - Та...

- Та, як показує досвід, хєр там, - завершує думку маестро. - А також хєр вам

і хєр нам. Поскільки іменно тут і начинається главна плутаниця: Півні в цілях

виживанія навчилися маскіруватися під Лисів, а Лиси з іспугом

240

241

зауважили, що вони можуть в два щьота оказатися Півнями, які навчилися

маскіруватися під Лисів, але домаскірувалися до того, що про це забули. Тому

треба любити ближнього свого, бо тим ближнім можеш оказатися лічно ти сам.

Омці перезираються. Вони не розуміють, що відбувається і, здається, їх це

влаштовує. Вони перезираються ще раз, придивляються одне до одного, наче

вперше, роблять висновки і слухають далі.

- А ми вам на кой чьорт? - визираючи з канапи, наче з-за ґрат амбасади, запитує Женя.

- Ха! - каже маестро і береться в боки.

- Ха! Ха! - повторюють по черзі треш-концептуалісти. І тут змовники

замислюються. / справді, думає маестро.

А нафіґа вони нам?

4і4

Він перший випірнає з думок.

- І ви ще спрашуєте?! Елементарно, добродію. Ви нам нужні для точності

указаній терез... Терези. Ну ви поняли.

-Нє.

- Коротше, це вже святая святих. Про це тако зразу не можна. Якщо погодитесь

допомогти, розкажемо. Це ду-у-у-уже інтересно, так що погоджуйтесь.

Олег, який до цього пускав ротом бульки, багатозначно додає:

- Ви ж самі розумієте: у вас немає вибору.

- А шо від нас требується?

- Хе-ге-е-е... - маестро потирає руки. - Всьо, що від вас требується - це

тільки маленька пантомімка. Театрик... Друзі, адже ви любите тєАтр?

Зі 1

Маестро витягує з валізки свій «Неопубл», гортає. Різко видирає жменю карток.

З кухні чути дзенькіт виделок. Коклюш подає омцям ланч.

- Тримай, - протягує він Олежикові, користуючись відсутністю гостей. - Це

тобі пригодиться.

Коклюш бере картки і навздогад вибирає кілька рядків: команду точки можна окреслити так: за означенням, «здоровому глузду» властива

впевненість у судженнях, але, попри все, він вагається. Я ж тепер не

впевнений ні в чому - саме тому я більше не вагаюсь. Ця впевненість іншого

гатунку. Вона - це тунель за межі світу команд. Це не-точковість.

- Це шо, я маю цю роль напам'ять вивчити?!

- Буде досить, якшо переглянеш. І перепити своєю рукою у якийсь блокнотик.

Блокнотик повинен казатися поношеним, а твій брєд - переконливим. Усік?

Олежик киває.

- Главне, ти повинен постійно залишати їй місце для сумніву. Хай відчуває, що

трохи старань з її боку - і вона переплюне тебе. Пойняв?

Киває, занурившись у нотатки. Маестро скидає окуляри і, поки протирає, напучує:

- І шо важно, ти мусиш справити на цю юну крихітку вражіння настоящего

менщизни в самому розквіті сил. Щоб вона буквально прочувствовала, що у тебе

пропеллер в сраці. Ну, в її віці створити таке пріятне впєчатлєніє - нічого

особливого, тобі це вдасться. Скалатай собі банду з малолеток. Ми ж це все

проходили, стандартний триплекс: два прідурка, один вічно ірже, другий жаліє

себе. І ти як давящій вектор. Пойняв? Захопи її чимось. Взнай, які у неї

інтереси. Говоріть із нею про малярство, батярство, наркотики, секс, мекс, пекс, фекс - та хіба мало тем? Врешті-решт, візьми виїби її! Ти ж усе-таки

Антиодуд!

Олег киває головою.

- А назад як? Через Набережну?

- Бе-ран-же. Не Набережна, а Бе-ран-же. Зустрічаємося коли?

- В лютому. Е-е-е-е... а! Сімнадцятого. На Високому Замку. Правильно?

242

243

Маестро киває і тішиться.

З кухні повертаються омчани. Вони ситі та прояснілі. За ними виходить Сашко і

гасить на кухні світло.

- Отож, - каже маестро, і всі погляди збігаються на його вказівний палець, піднятий до стелі. - Бій за мальчіка Дімочку Менделєєва оголошую відкритим.

Ми починаємо концерт! - вигукує маестро і дико підморгує, ніби хоче видусити

собі око. - ХАЙ БУДЕ ЗСУФ!

Анти-одуд юніор сприймає це як прямий наказ і смикає загадковий рубильник на

стіні, під яким лаконічний напис маркером:

ZSUF

Починає мерехтіти світло. Омці втягують голови в плечі, але нічого не

відбувається. Впродовж часу, достатнього для трьох затяжок цигаркою, у

кімнаті панує мовчанка.

- Даа-а-а-а... прікольно... - озивається Женя-з-Омська. Катя гмикає.

Маестро дивиться на рубильник. Стукає по ньому, як по зіпсутому телевізору, і

всі поверхи будинку 7/18 одночасно спалахують пронизливим свистом і

скреготом. Шум, наче злітає літак. Омці здригаються.

- УВАГА! УВАГА! ДО ЗАПАСНОЇ КОЛІЇ ПРИБУВАЄ ЕЛЕКТРОПОЇЗД «БЕСКИДИ-ЛЬВІВ».

УВАГА! УВАГА! ДО ЗАПАСНОЇ КОЛІЇ ПРИБУВАЄ ЕЛЕКТРОПОЇЗД «БЕСКИДИ-ЛЬВІВ»...

Сашко Коклюш зривається на ноги і починає підганяти гостей:

- Хутчіш! Шикуйтеся по одному, швиденько!

- А што тако-оо-оє? - сонно запитує Катя

Маестро потягується, гарчить і задоволено мружиться. Він каже:

- Зараз, любі друзі, у нас начинається концерт. Олежка, а де камера? Катя

буде кінооператором. Ви не проти, мила моя?

Катя не проти. Олежка поспіхом приносить відеокамеру. Кількома словами він

викладає Каті ази користування.

- Отут наближення... А такво - це нічне бачення, --пояснює він, коли в

кімнату повертається Сашко. Його наплічна сумка роздута від допотопного

чорного телефона, прихопленого на всяк випадок. Від маестро Сашко навчився, що у Грі недоречних предметів не буває.

Вони шикуються один за одним - кашлюк-старший, за ним омці - Женя-Костя-Катя.

За нею слідує кашлюк-молодший. Замикає колону маестро.

Вони виходять із прокуреної вітальні. Виходячи, маестро не забуває вимкнути

музику.

У цитаделі антиодудів гусне темрява.

4і2

- А ет' чьо таке у вас? Ходікі тайні? - питається Катя, коли вони виходять на

ту частину Останньої території, де різниця між вулицями Набережною та Беранже

зникає буквально на очах. Катя рухається повільніше за інших, до того ж

постійно спотикається - адже вона дивиться крізь вічко камери. Фільмує все

підряд, а найчастіше свої ноги і те, за що вони чіпляються. По ліву руку

коридора - ряд вікон, завішаних каламутною цератою. Від безлічі протягів

церата шелестить, як навіжена. Справа - незліченні бічні відгалуження

коридорів. Сходи, драбини.

Чого вони тут тільки не понаносили, дивується маестро антиодудській

невгамовності, коли вони проходять біля купи музичного брухту. В одній з

кімнат краєчком ока він зауважує розбитий рояль.

Дують сильні протяги. За спиною без угаву лопотять крилами птахи. Цей шум

крил стоїть у вухах так нав'язливо, що запросто починаєш плутати, що ж ти, врешті-решт, відчуваєш - бачиш лопотіння крил... а чи чуєш коридори та вікна.

- А пачєму туалє-е-етов так багато? - не перестаючи фільмувати, замріяним

голосом цікавиться дівчина. її здивування цілком виправдане: кожна друга

кімната тут обладнана брудним унітазом.

244

245

- Бо потому, - маестро підганяє Катю, яка забагато крутить головою і

роздивляється на різні боки. - Какаємо багато. Йди давай...

(не та інтонація)

- кгм... в сенсі, тебе чекають незабутні дні... Чекай-но. Перед мандрами

відлию...

Маестро гукає Сашка, і той спиняється. Мовчазний омчанин Костя витягує з

пачки папіросу, і маестро, перш ніж зникнути за дверима, бачить: Олежик