Десяте Правило Чарівника, або Фантом - Гудкайнд Террі (книги без регистрации бесплатно полностью .txt) 📗
— Гаразд, я тебе зрозумів. Раз вже ти докладаєш певних зусиль, то вправі вимагати, щоб я теж обдумав все як можна ретельніше. На кон поставлені наші життя, Шота. Для мене буде цінним все, що ти мені зможеш розповісти.
Річард щиро вірив, що Шота переказувала те, що бачила в потоці подій і часу. Але, незважаючи на це, він зовсім не був переконаний, що її розповіді треба сприймати буквально, або так, як їх розуміє сама Шота. Тим не менш, інформація, надана Шотою, завжди давала ключ до вирішення проблеми. Якою б вона не була. І останній приклад тому — заклинання Вогняного Ланцюга. Відьма не дала ніяких пояснень до слів «Вогняний Ланцюг». І, тим не менше, то була єдина нитка, яка не дозволила Річарду кинути все. Не дозволила відмовитися від спроб знайти відповіді і з'ясувати, що ж насправді трапилося з Келен. Без цих двох слів він ніколи не знайшов би серед безлічі старих книг ту єдину, що містила в собі розгадку.
Шота глибоко вдихнула, і, нарешті, видихнула, погоджуючись. Потім відьма злегка нахилилася до Річарда, немов підкреслюючи, наскільки вона серйозна.
— Це призначено тільки для твоїх вух.
Річард подивився на Кару і Ніккі — вираз їхніх облич ясно показувало, що саме ці двоє думають про ідею залишити його без нагляду. Безсумнівно, вони переконані, що повинні завжди бути під рукою, де-небудь поблизу. Цікаво, перебувай вони в декількох дюжинах кроків, чи буде він в меншій безпеці, ніж, якби вони стояли прямо у нього за спиною? Зрештою, Шота тільки що продемонструвала, що відстань нічого не значить. Хоча його пильні охоронниці явно не поділяли цю точку зору. Може, варто пошукати рішення, здатне задовольнити всіх?
— Вони обидві на нашому боці. Так чому…
— Та тому, що таке моє бажання, — Шота розвернулася до нього спиною, і, склавши руки, стала дивитися в фонтан. — А якщо ти хочеш почути те, що я скажу, ти будеш виконувати мої бажання.
Річард не знав, що це було: проста упертість або щось ще. Але з'ясовувати це зараз — час не самий підходящий. Якщо він збирається отримати від Шоти якусь допомогу, то повинен показати їй свою довіру. А Ніккі і Карі, в свою чергу, необхідно довіритися йому.
Він вказав на щаблі.
— Будь ласка, ви обидві, підніміться до Зедда і почекайте там.
Ніккі ця думка явно подобалася не більше, ніж Карі. Але по погляду Річарда вона зрозуміла, що повинна зробити все так, як він сказав. Чаклунка обпекла потилицю Шоти лютим поглядом.
— Тільки дай мені привід, і я спопелю тебе перш, ніж у тебе буде шанс насправді нашкодити йому.
— Навіщо мені шкодити йому? — Шота озирнулася назад через плече. — Річард — єдиний, хто може зупинити Орден.
— Ось саме.
Річард стежив, як Ніккі і Кара розвернулися і мовчки попрямували по східцях вгору. Він чекав, що Кара почне сперечатися, і був радий, що цього не відбулося.
Вони з дідом довго дивилися один на одного. Зедд, виглядав надзвичайно спокійним. Точно так само, як і Енн з Натаном. Троє чарівників з цікавістю розглядали його, немов вивчали знайдену серед каміння дивину. Зедд злегка кивнув Річарду, спонукаючи його робити те, що повинен.
Ззаду почувся плескіт. Обернувшись, Річард побачив, як струмені води знову злітають до стелі, і досягнувши вершини обрушуються в чаші, переливаючись через їх краї в нижній басейн.
Шота сиділа спиною до нього на краю низького мармурового підвищення, оточуючого фонтан, і неквапливо водила пальцями по воді. Щось в її зовнішності змусило волосся на потилиці Річарда встати дибки. Коли відьма озирнулася, Річард зрозумів, що дивиться в обличчя своєї матері. Його м'язи напружилися.
— Річард… — Сумна посмішка матері була наповнена любов'ю і тугою. З моменту останньої зустрічі вона не постаріла ні на день, і виглядала точно такою ж, як в його дитячих спогадах.
Річард завмер, а вона плавно підійшла і стала перед ним.
— О, Річард, — вимовила вона голосом, настільки ж чистим і текучим, як вода фонтану. — Як я сумувала за тобою.
Вона обняла сина за талію і ніжно провела пальцями по волоссю. Потім довго вдивлялася в його очі.
— Як же я за тобою сумувала.
Річард миттєво придушив свої емоції. Він знав досить, його неможливо було переконати, що перед ним справді його мати.
При першій зустрічі Шота вже приймала вигляд матері, яка загинула в вогні, коли Річард був ще дитиною. Того разу Річард готовий був знести мечем голову Шоти — він прийняв витівку відьми за жорстокий жарт. Вгадавши його бажання, Шота пояснила, що, з'являючись так перед ним, вона хотіла зробити безневинний подарунок на згадку його любові до матері і безсмертної любові матері до нього. Шота сказала тоді, що доброта цінна і для неї самої, чого він ніколи не зможе зрозуміти або оцінити.
Річард не думав, що на цей раз вона знову хоче зробити йому подарунок. Він не розумів, що вона робила, і чому, але вирішив проявити спокій і не поспішати з висновками.
— Спасибі тобі за прекрасний спогад, Шота. Але хіба так вже необхідно приймати вигляд моєї матері?
Шота, задумливо наморщила лоб — в точності так, як робила мати.
— Тобі знайоме ім'я… Барах?
Волосся на потилиці Річарда, яке ледь вляглося, знову встало дибки. Він м'яко обхопив руками її талію, і з великою обережністю відсунув в сторону.
— Чарівник на ім'я Барах був Першим Чарівником під час великої війни, — Річард пальцем підчепив амулет, що висів у нього на грудях. — Це належало йому.
Мати кивнула.
— Правильно. Він був великим бойовим магом.
— Так.
— Як і ти.
Річард відчув, що червоніє при думці про те, що мама назвала його «Великим». Нехай навіть це була всього лише Шота, яка прийняла її вигляд.
— Він знав, як використовувати свій дар; я — ні.
Мати знову кивнула, легка посмішка знайомо торкнулася куточків її рота — це він теж пам'ятав. Так мати посміхалася, коли пишалася тим, що він вхопив суть особливо важкого уроку. Йому хотілося знати, чи вважає Шота, що ці спогади теж щось значать.
— Ти знаєш, що зробив Барах?
Річард, заспокоюючись, перевів дух.
— Знаю. У загальних рисах. Виникли неприємності з Храмом Вітрів. І заради безпеки Храм з його безцінним вмістом був захований в іншому світі.
— У Підземному світі, — уточнила вона.
— Так. Барах відправився в Храм, щоб спробувати вирішити проблему.
Мати посміхнулася, запускаючи пальці в його волосся.
— Як і ти.
— Я вважаю…
Нарешті вона залишила у спокої його волосся, на мить опустила очі, потім знову підняла на нього пильний погляд.
— Він пішов туди заради тебе.
— Заради мене? — Річард подивився на неї з підозрою. — Про що це ти?
— Магія Збитку була замкнена у Храмі, прихованому в Підземному світі. Її сховали від світу живих, щоб більше не народжувалися чарівники, що володіють нею.
Хотів би Річард знати, дає вона йому те, що сама вважає фактами, або просто повторює те, що він вже знав.
— Я підозрював щось подібне, коли читав старі записи. З тих пір більше не народжувалися люди, обдаровані Магією Збитку.
Вона розглядала його з такою спокійною серйозністю, що це починало тривожити.
— Але ти народився, — просто закінчила вона. І в самій цій простоті було приховано величезне значення.
Річард моргнув.
— Ти хочеш сказати, що Барах щось зробив, поки був у Храмі Вітрів? І тому знову народився хтось, хто володіє Магією Збитку?
— Гадаю, під «кимось» ти маєш на увазі… себе? — Вона вигнула брову. Її питання прозвучало підкреслено стримано.
— На що ти натякаєш?
— З тих пір, як Храм зник з цього світу, перестали народжуватися чарівники з Магією Збитку. І не народилося жодного бойового мага.
— Послухай, я не знаю наскільки це правда… Але навіть якщо і так, це ще не означає…
— Ти знаєш, що зробив бойовий маг Барах після повернення з Храму Вітрів?
Річард був спантеличений. Чого відьма домагається, задаючи всі ці питання?
— Ну-у… так…. Повернувшись з Храму Вітрів, він… вчинив самогубство, — Річард слабо поворушив рукою, вказуючи кудись вгору на темну громаду замку. — Він кинувся в прірву з зовнішньої стіни Замку Чарівників. З тієї, звідки відкривається вид на Ейдіндріл і долину внизу.
