Мелодія кави у тональності кардамону - Гурницька Наталія (книги бесплатно без регистрации TXT) 📗
Терпіння та мужності вистачило заледве на декілька хвилин. Щоб хоч трохи вдихнути повітря, Анна знов якомога сильніше вперлася вільною рукою в груди Адама.
— Мені нічим дихати. Не тисніть так сильно, — здавлено проговорила вона і ще раз спробувала вивільнитися. — Чуєте? Мені важко тримати вас на собі.
Нарешті зрозумівши, що робить їй боляче, Адам трохи підвівся, проте ліпше їй від того не стало. Він не давав їй ані перевести подих, ані віддихатися, ані зосередитися на тому, що відбувається, і був так само жорстко-брутальним та безцеремонним. Відчувала себе несправедливо покривдженою й одночасно збуреною такою його поведінкою. Злість, навпіл із образою, приниженням та бажанням негайно щось змінити, забивала памороки, і Анна, міцно зціпивши зуби, сама пішла йому назустріч. Як потопаючий за соломинку, в якийсь момент майже зуміла вхопитися за відчуття, зосередилася на рухах, ритмі й навіть змогла відчути щось окрім образи, злості та болю. До звичних відчуттів і на дюйм не наблизилася. Хіба стало не так прикро і трохи притупилось відчуття того, що все це робиться всупереч її волі.
Згодом, коли вони перебралися на ліжко, а поводження Адама віддалено почало нагадувати звичне, Анна нарешті змогла трохи отямитися. Проте була ще настільки розгубленою та наляканою, що навіть не спробувала впиратися, коли Адам знов взяв її для себе. На щастя, цього разу він був не лише дуже обережним та делікатним, але й перебільшено ніжним. Так, ніби намагався компенсувати їй те, що дозволив собі першого разу. Та вона все одно не змогла подолати в собі ані фізичного дискомфорту, ані образи.
Уже по всьому, цілком прийшовши до пам’яті, Анна лежала на ліжку поряд із Адамом, який нещодавно заснув, дивилась у простір перед себе і плакала. Думати про те, що сталось, не хотілося, а заснути так, як заснув він, не могла. Прислухалася до віддаленого гуркоту грому, до зливи, яка знов налетіла на місто, до шуму дерев, які шарпав вітер, і намагалась пригадати, коли розпочалася гроза. Спочатку її не було, потім здійнявся сильний вітер, почав гримати віконницею, і Адам зачинив вікно. Що було потім? Він знов її взяв? Вона задрімала? Він заснув? Що з Адамом взагалі сьогодні сталося? Завжди поводився з нею, як із дорогою порцеляновою статуеткою, боявся скривдити, а саме сьогодні, чи не вперше, втратив контроль над своїми бажаннями та діями. Від такого його кохання у неї тепер синці по цілому тілі і всередині все болить. Ніколи не думала, що він так відреагує на непокору. Здається, справді добряче йому допекла, бо інакше пояснити все це просто неможливо.
Догораючи, полум’я свічки почало мерехтіти і блимати, і Анна тепер зосереджено дивилася на те, як тане віск. Щось їй зовсім не до вподоби таке його кохання. Здається, Адам теж це зрозумів, бо потім просив вибачення.
Анна повитирала сльози зі щік і, шморгнувши носом, знов глянула на Адама. Ні, вона, звісно, теж йому допекла та наговорила зайвого, проте спосіб з’ясовування стосунків він вибрав надто своєрідний. Ще один такий конфлікт — і вона серйозно постраждає або не подарує йому такої брутальності. Здається, їхні стосунки стають надто химерними. Не мала б дозволяти Адамові такої поведінки, але чомусь дозволила. Цікаво, чому? Тому, що аж так сильно його любить, чи тому, що втратила повагу до себе?
Догорівши, полум’я свічки ще раз блимнуло та остаточно згасло. За вікном почало сіріти, і Анна роздивилася по кімнаті. Незабаром розвидниться, а десь о дев’ятій прокинеться пані Беата.
Вона сіла на ліжку і мимоволі скривилася від некомфортності свого руху. Сьогодні Адам зовсім не пошкодував її. Думав лише про власне вражене самолюбство. Зрештою, його прагнення залишити її в себе — теж лише егоїзм. А його брутальне поводження? А спроба тиску? А жорстокість? Майже ненавиділа його за це. Невже все це було в ньому і раніше?
Легенько, щоб не заскрипіти ліжком, Анна підвелася, в напівтемряві розшукала одяг і, заколовши розірвану сукню шпильками, почала вдягатися. Трохи лячно йти темною вулицею самій, проте це краще, аніж будити Адама і намагатися щось йому пояснювати. Ще знову впаде у шал і не відпустить її додому.
Майже вдягнувшись, Анна встала навколішки і спробувала знайти під столом свої черевички.
— Ти таки йдеш, — раптом почула вона позаду себе спокійний і зовсім не заспаний голос Адама. — Могла б мене розбудити. Принаймні, я б тебе провів.
Від несподіванки Анна смикнулася так, що мало не вдарилася головою в стільницю. Як давно він не спить і мовчки спостерігає за нею? Від початку? Хоч би не намагався знов з’ясовувати стосунки.
Адам важко зітхнув, дістав із шухляди нову свічку, поставив у свічник, запалив. Полум’я свічки слабо блимнуло, але не згасло, за мить впевнено розгорілось і розступило передсвітанкову півтемряву в кімнаті.
— Чому ти не хочеш залишитися в мене? Образилась?
Ледь чутно зітхнувши, Анна вилізла з-під столу й обережно глянула на Адама. Дуже важко пояснювати чоловікові, якого любиш сама і який любить тебе, чому не можеш бути з ним. Краще й не намагатися. Все одно не зрозуміє, а лише розлютиться ще дужче.
— Ні, я не образилась. Я теж наговорила зайвого. Просто я дуже хочу повернутись додому. Мені добре в пані Беати. Ви ж не триматимете мене тут насильно?
Адам не відразу відповів, лише глянув на неї якось дивно.
— Зачекай, я вдягнусь і відведу тебе додому. Очевидно, ти ще не зрозуміла, що сталось на уродинах у Терези.
Побоявшись зазирнути Адаму в очі, Анна відвернулася. Все вона зрозуміла. Дивувало лише те, що все одно продовжувала любити його. Вдягнувши черевички, вона підійшла до дзеркала і спробувала надати волоссю більш-менш пристойного вигляду, але це погано їй вдавалося. Здається, руки тремтять.
Мимоволі прослідкувавши за Анною поглядом, Адам спохмурнів. Здається, серйозно її налякав. Сам від себе такого не чекав. Це кохання перетворюється в якесь божевілля. Напевно, вночі наставив Анні купу синців. Ще й сукню навіщось зіпсував. Вона насилу скріпила її шпильками. Неприпустимо так втрачати над собою контроль. Хай там що, але Анна на таке не заслуговує. Вона ж не винна, що він заплутався в ситуації.
— Мені шкода, що я так із тобою повівся. Віриш?
Анна кинула на нього розгублений погляд і знов опустила очі.
— Звичайно… Це просто день такий невдалий, а ще спека та гроза. Нерви нормальної людини такого не витримують.
Хотіла б якомога швидше викинути з голови нічний інцидент, проте не могла. Якщо таке станеться ще хоч раз, зовсім не була певна, що захоче залишатися з Адамом. Хіба ж у неї зовсім нема поваги до себе?
Ледь нахиливши голову, вона провела гребінцем по волоссю. Цікаво, а чим гірше брутальне поводження Адама від її власної поведінки? Хіба спати з чужим чоловіком — це добре? Чи, може, вона не кривдить його дружину? А дітей? Відповідь така очевидна, що аж моторошно.
Помітивши, що Анна стоїть нерухомо, Адам невдоволено глянув на неї.
— Не розумію, чого ти тягнеш час? Доки можна стояти перед дзеркалом? Не боїшся, що твоя пані Беата прокинеться?
Отямившись, Анна розгублено глянула у вікно, тоді знов у дзеркало і машинально спробувала прилаштувати на місце непокірний локон.
— У будь-якому випадку я зумію приспати її пильність. Ви ж казали, що я маю талант до акторства.
Адам подивився на неї ще раз і зітхнув.
— Ти маєш талант знаходити неприємності на свою та мою голову, а не талант до акторства. Ходи вже.
Невпевнено подивившись на своє відображення у дзеркалі й на розтріпане волосся, Анна махнула рукою.
— А, нехай буде так. Нащо мені та зачіска, — вона рішуче зав’язала стрічки капелюшка під підборіддям. — Швидше йдемо. Справді вже світає.
Розділ 8
Незабаром Анна переконалася, що її життя таки змінилося. Впродовж цілого місяця не мала жодної нагоди побачитися з Адамом. Спочатку разом із пані Беатою мусила прийти до його сестри на гостину, потім Тереза навідалася до них із візитом ввічливості, тоді знов запросила до себе, тоді, ніби навмисно, зустрілася їй саме тоді, коли вона за декілька хвилин мала побачитися з Адамом при кінці Сикстуської вулиці. Його сестру, щоправда, зауважила вчасно і встигла повернутися додому. В результаті на побачення до Адама не потрапила взагалі, а про наступне і не домовлялася. Обмежилася листуванням. У листах була стримано-неконкретна, не торкалася жодних сумнівних тем і навіть не натякала на те, що могло б їх скомпрометувати. Читаючи ці листи, Адам іноді взагалі не розумів, про що Анна пише, і не міг отримати відповіді на жодне запитання. Вона, ніби навмисно, ховалася від нього за ввічливими фразами та переліком дріб’язкових справ, подій, тем, проте, чим дужче Анна намагалася уникнути зустрічей, тим гострішим ставало його власне бажання побачити її. Тут навіть не йшлося про цілком зрозумілу та природну потребу переспати з нею. Йому хотілося ввести Анну у своє приватне життя. Щось у ній було таке, без чого вже не почувався цілком задоволеним усіма своїми здобутками.
