Мелодія кави у тональності кардамону - Гурницька Наталія (книги бесплатно без регистрации TXT) 📗
Зрештою, для Анни теж небезпечно залишатися без його щоденної підтримки та захисту. Добре знаючи Терезу, Адам не мав ілюзій. Сестра щось запідозрила, а коли йдеться про дотримання пристойності та захист репутації родини, від неї можна очікувати чого завгодно. Шкода лише, що Анна наразі цього ще не зрозуміла і поводиться вкрай нерозважно.
В одному з листів він повідомив, що повинен поїхати у справах до Відня і запропонував вирушити разом, а у відповідь отримав лише невиразну обіцянку зустрітися незабаром після його повернення і доволі розмиті натяки на те, що їй не хочеться аж так кардинально міняти своє життя. Мусив залишити цю справу невирішеною, бо поїздку до Відня відкласти не міг.
Після від’їзду Адама в буденному житті Анни нічого особливо не змінилося. Ті самі обов’язки, такий, як і раніше, спокійний плин днів і така ж неквапна комфортність побуту. Не було лише одного — зустрічей із Адамом, але вони ніколи не виглядали для неї буденним життям, радше святом, а отже, тепер у неї не було свята. У цілому ж нічого незвичайного не відбувалося, хіба віднедавна почувалася так, ніби їй вибили ґрунт з-під ніг. Може, це передчуття біди? Сестра Адама постійно намагається щось вивідати і, напевно, коли-небудь таки знатиме правду. Ще й ця нестерпна, вже серпнева, спека дошкуляє так, що аж недобре. Самопочуття таке, що іноді світ немилий. Хоч би дощі почалися.
Але дощі не пішли, навпаки, при кінці серпня задуха стала ще нестерпнішою, і Анна з кожним наступним днем почувалася дедалі гірше. Врешті з початком осені спека таки спала, проте самопочуття не покращилося, а стало навіть гіршим.
Того суботнього вечора вони з пані Беатою мали зайти з візитом до сестри Адама. Анна воліла б залишитися вдома, але, не бажаючи провокувати підозр, мовчки скорилась і з важким серцем почала збиратися. Віднедавна не лише намагалась вдягатися якомога скромніше, але й поводилася так, щоб не привертати до себе увагу. Мала аж задосить і уважного погляду Терези, і її підозріло частих візитів, і запрошень у гості. Може, й справді варто було поїхати з Адамом до Відня? Тепер не була б такою беззахисною і вразливою.
Опинившись у помешканні Терези, Анна, на щастя, не відчула до себе ані ворожості, ані інтересу. З погляду всіх присутніх, була надто незначною особою, а тому на увагу не заслуговувала. Насолоджуючись відносною безпекою, тихенько сиділа в куточку салону, прислухалася до загальної розмови і намагалась залишатися непомітною. Так тривало доволі довго, і Анна почала сподіватися, що цей візит завершиться без значних втрат. Тож коли до кімнати ввійшла дружина Адама, її поява тут мала для неї ефект гарматного пострілу в абсолютній тиші. Від несподіванки Анна сполотніла, тоді почервоніла і зовсім невчасно відчула, що їй стає погано. Навіщо Анеля знов приїхала до Львова? Невже відчула загрозу, яка нависла над її сімейним життям? Не приведи Господи, ще дізнається, хто в тому винен.
Ледь нахилившись уперед, Анна спробувала перебороти напад запаморочення. Почувалася так кепсько, ніби побачила дружину Адама вперше і вже наперед знала, що та влаштує їй грандіозний скандал. Зовсім не мудро. Анеля нічого не знає і прийшла сюди зі звичайним візитом.
Анна сіла рівніше й обережно глянула на дружину Адама. Елегантно вбрана, з майстерно вкладеним волоссям, у темно-блакитній сукні, з завчено-люб’язною усмішкою — сьогодні вона, як і тоді, виглядала досконало. Якби Анна не так пильно вдивлялася в її обличчя, то не зауважила б, що насправді Анеля чимось стурбована. Тепер значно виразніше проступали і тінь розгубленості в очах, і ледь помітні сліди втоми в кутиках вуст, і зморщечки довкола очей. Здається, щось її дуже сильно непокоїть.
Впізнавши Анну, Анеля приязно усміхнулася їй, на якийсь момент відкрилася і відразу знов вдягнула на себе маску — сказала щось ввічливо-люб’язне, запитала про здоров’я, згадала розповідь Люцини про уродини в Терези, пообіцяла передати доньці привіт, а тоді, продовжуючи усміхатися всім і нікому зокрема, присіла на фотель біля невеличкого столика з рукоділлям.
Насилу стримуючи тремтіння рук, Анна подякувала Богові за те, що в ці декілька хвилин розмови якимось дивом зуміла зберегти самовладання, ясність думок та виразність мови. Зараз не почувалася здатною навіть на це і з величезним полегшенням бачила, що Анеля зосередилася на розмові з якоюсь пані у синьому. Десь уже бачила ту пані, але де саме, не пам’ятала. Останнім часом такі провали у пам’яті стали звичними і перестали дивувати. Забагато проблем звалилося на її голову.
Намагаючись вдати, що розмова між дружиною Адама і тією пані в синьому її не цікавить, Анна потай продовжувала вслухатися в кожне слово. Не надто легке завдання, бо говорили вони неголосно, а іноді так нерозбірливо та тихо, що вона переставала вловлювати зміст розмови, проте все одно могла б заприсягтися, що в цьому спілкуванні була якась фальш, а можливо, навіть старанно прихована неприязнь. Зовні все виглядало доволі мило, невимушено та доброзичливо, проте Анну не покидало передчуття наростаючої напруги. Що це? Її нерви так химерно викривляють сприйняття чужих розмов чи так воно насправді є?
Продовжуючи люб’язно усміхатися Анелі, пані в синьому раптом змінила тему розмови.
— Знаєте, моя люба, декілька тижнів тому я зустріла у панства Саковських вашого чоловіка, — нахилившись до Анелі, вона демонстративно притишила голос. — Він розповів, що вже добудував будинок і тепер постійно мешкає у Львові. Знаєте, мене це здивувало. Зараз літо, і, як добрий господар, він мав би бути у маєтку. Я, звичайно, не вірю у всі ці плітки про вашого чоловіка. Хтось немудрий сказав, що ви з ним за крок до розірвання шлюбу.
Втиснувшись у фотель, Анна затамувала подих. Майже пряме потрапляння у ціль. Здається, зашморг дедалі тугіше затягується довкола них усіх.
Заскочена відвертою безцеремонністю своєї співрозмовниці, Анеля на декілька секунд втратила здатність говорити, проте відразу опанувала себе і підкреслено люб’язно усміхнулася їй.
— Звичайні плітки. Яких тільки дурниць люди не понавигадують. Я теж ніколи не вірила чуткам про фінансові махінації вашого чоловіка, і тим паче не вірю в минулорічну пікантну історію про вас.
Анеля перевела подих і, насолоджуючись реакцією своєї співрозмовниці, додала:
— А мій чоловік постійно мешкає тут лише тому, що хоче підготувати будинок до нашого переїзду. Для дітей це дуже важливо.
Знаючи, що насправді дружина Адама зовсім не переконана у своїх словах, Анна перевела погляд на її співрозмовницю. Від злості обличчя тієї взялося червоними плямами, проте вона продовжувала підкреслено зичливо усміхатися, а дочекавшись, коли Анеля договорить, ніби між іншим, зауважила:
— Думаю, ваш чоловік уже навіть знайшов для дітей гувернантку. Позаминулого місяця я двічі бачила його в товаристві дуже молодої і привабливої панни. Він надто поспішав і не підійшов до мене, але потім пояснив, що та панна буде гувернанткою ваших дітей. Приємно мати такого уважного і турботливого чоловіка. Навіть гувернанткою опікується сам.
Міцно вчепившись руками в підлокітник фотеля, Анна відчула, як світ перед очима хитнувся. Тепер зашморг затягнуло настільки туго, що до горла підкотилася нудота і дихати стало критично важко. Потрапляння у ціль виявилося настільки влучним, що втрати були значно масштабнішими, аніж на те сподівалася пані в синьому. Вона, щоправда, того не зрозуміла і зараз дивилася лише на Анелю, яка, їй на радість, зблідла так сильно, що цього не змогла приховати ввічлива усмішка і самовладання.
Намагаючись перебороти напад млості, Анна заплющила очі. Вже й сама згадала, як вони з Адамом двічі ледь не наштовхнулися саме на цю його знайому. Щастя, що встигла сховати обличчя і зараз ця пані її не впізнала.
Непомітно витерши хустинкою холодний піт із чола, Анна обережно підвелася з фотеля і, намагаючись не привертати до себе увагу, вийшла з кімнати. Почувалася геть кепсько і починала боятися, що її знудить просто тут. Добре було б взагалі сюди не повертатися, але куди подінешся від пані Беати та від своїх обов’язків компаньйонки.
