Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз - Гудкайнд Террі (читать книги бесплатно полностью без регистрации .txt) 📗
— Абатиса сама розіслала наказ? — Не повірила господиня кабінету.
— Так, — кивнула гостя і, зітхнувши додала:
— Як би мені хотілося знати, за нас вона чи ні?
Останню фразу господиня кабінету проігнорувала:
— І що там написано?
— Що, якщо він відкине третю підставу, сестра Верна повинна вбити його власноруч. Яка нісенітниця! Якщо дар його і справді такий сильний, то, відкинувши третю підставу, він проживе від сили пару тижнів. Навіщо абатисі знадобилося віддавати цей безглуздий наказ?
— А ти коли-небудь чула, щоб хтось відхилив першу пропозицію?
— Н-ні, ніколи.
— Такі правила. Якщо хтось, що має дар, відкинув всі три пропозиції, його слід убити, щоб позбавити від безумства і страждань. Ти не чула про це, тому що на нашій пам'яті ніхто ще не відкидав першу підставу, але я працювала в архівах і вивчала пророцтва. Там я натрапила на цей пункт. Абатиса дуже досвідчена в древніх законах. Крім того, вона боїться, бо теж читала пророцтва.
— Боїться? — Блакитні очі широко розкрилися. — Абатиса? Вона ніколи нічого не боялася.
Господиня кабінету кивнула:
— А зараз боїться. Втім, тут є лише два варіанти, і обидва нам на руку. Або він візьме Рада-Хань, або помре. Якщо він його прийме, ми будемо вчити його по-своєму. Якщо помре — ми позбудемося зайвого клопоту. Мабуть, краще б навіть було, щоб він помер. Помер до того, як сестри Світла зрозуміють, хто він такий, — якщо вони ще цього не зрозуміли.
Жінка з блакитними очима знизила голос:
— Якщо навіть вони вже зрозуміли, серед них знайдуться такі, хто радий буде вбити його.
Господиня кабінету відповіла не відразу:
— Так, такі знайдуться. — Легка посмішка торкнула її губи. — Вони стоять перед небезпечною дилемою. А ми — перед новими можливостями. — Її усмішка згасла.
— А як щодо решти?
Гостя випросталась і схрестила на грудях руки.
— Ренсон і Вебер чекають там, де ви наказали. Вони пройшли всі випробування і, дізнавшись, що завтра їх звільнять, розперезались. — Вона хижо вишкірився. Але поки на них Рада-Хань, я дам їм хороший урок. Коли я поведу їх сюди, ви почуєте, як стукають від страху їх зуби.
Господиня кабінету пропустила ці слова повз вуха.
— За розкладом у мене зараз починаються заняття. Ти проведеш їх замість мене. Скажи, що я працюю над звітом. А я піду відвідаю наших приятелів.
Може, вони й пройшли всі випробування абатиси, але мої — ще ні. Один з них повинен принести клятву. А інший…
Гостя в нетерпінні перехилилася через стіл:
— Але хто? Кого ви збираєтеся… О, як би я хотіла поглянути на це… І взяти участь… Обіцяйте, що ви мені все-все розкажете.
Таке завзяття викликало у господині кабінету посмішку.
— Обіцяю. У всіх подробицях. З початку і до кінця. Кожен його крик. А тепер іди й проведи за мене уроки.
Гостя, пританцьовуючи, попрямувала до дверей. У неї був вигляд легковажної школярки. Надмірна старанність часто буває небезпечною. Вона присипляє обережність. Дістаючи з шухляди столу скальпель, господиня кабінету подумки дала собі вказівку в майбутньому рідше використовувати цю дівчину і не спускати з неї очей.
Вона перевірила пальцем гостроту леза і залишилася задоволена. Сховавши скальпель в складках одягу, вона зняла з полиці курну статуетку і сунула її в кишеню. Вже на шляху до дверей вона згадала ще про дещо і повернулася до столу, щоб взяти лежачий біля крісла хлист.
У цю пізню годину коридори Палацу були тихі і безлюдні. Незважаючи на спеку, вона накинула на плечі короткий блакитний плащ з тонкої матерії. При думці про майбутнього новачка, що має потужний дар, її починала бити дрож. Виріс і став чоловіком!
Похитуючи головою, вона мовчки йшла по довгим килимових доріжках уздовж стін, оброблених панелями з вишневого дерева. Вона проходила повз вікна, закриті важкими шторами, повз столики, на яких стояли вази з засохлими квітами, мимо витончених світильників. Деякі вікна були відкриті. Вогні міста на такій відстані здавалися сріблястим розсипом зірок. Легкий вітерець приніс з собою запах твані. Ймовірно, скоро відлив, подумала вона.
Служниці і прибиральниці, побачивши її, схилялися в поклонах, але вона їх ледве помічала. І природно, не знала в обличчя. Це було нижче її гідності.
Виріс. Виріс і став чоловіком.
Обличчя її було темним від гніву. Як це могло статися? Хтось припустився серйозної помилки. Помилку. Недогляд. Помилка. Іншого пояснення немає.
Служниця, яка, ставши на коліна, посилено чистила килим, ледве встигла відскочити.
— Вибачте, сестра!
Виріс. Навіть у дитини непросто змінити сформований образ мислення. А в чоловіка? Вона знову похитала головою. Виріс. Вона в злості клацнула хлистом по нозі. Від цього звуку дві служниці, що стояли неподалік, здригнулися і поспішно бухнувся на коліна, прикриваючи голову руками.
Ну що ж, виріс він чи ні, а нашийник надіти йому доведеться. А потім буде повний Палац сестер, які не спустять з нього очей. Але, навіть одягнувши Рада-Хань, він все одно залишиться дорослим чоловіком. І до того ж Шукачем. Його буде важко контролювати. Важко і небезпечно.
Зрештою, подумала вона, з ним завжди може статися «нещасний випадок в процесі навчання». Та й без цього маючого дар підстерігає безліч небезпек. Але якщо його вдасться пертягнути на свій бік або принаймні використовувати, всі занепокоєння окупляться сторицею.
Вона вийшла в хол. Спочатку він здався їй порожнім, але потім вона помітила біля вікна дівочу постать. Дівчина стояла в тіні і дивилася у вікно. Одна з послушниць. Вона встала за спиною у дівчини і схрестила на грудях руки.
Послушниця не чула, як вона підійшла: дівчина захоплено розглядала ворота.
Сестра кашлянула. Дівчина обернулася, ойкнула і низько вклонилася.
— Прошу вибачення, сестра. Я не чула, як ви увійшли. Доброго вам вечора.
Вона опустила голову, але сестра, уперши кінчик хлиста їй у підборіддя, змусила її підняти погляд. У дівчини були великі карі очі.
— Тебе звуть Паша, чи не так?
— Так, сестра. Паша Маєс. Послушниця, третя ступінь. Скоро моє посвячення.
Я перша в списку.
— Перша в списку! — Фиркнула сестра. — Самовпевненість, мила, не пристала і сестрам, не кажучи вже про послушниць. Навіть третього ступеня.
Паша опустила очі і вклонилася, наскільки дозволяв їй хлист біля підборіддя.
— Так, сестра. Прошу вибачення, сестра.
— Що ти тут робиш?
— Просто дивлюся, сестра. Дивлюся на зорі.
— Дивишся на зірки! А мені здалося, що на ворота. Чи я помиляюся?
Паша зробила чергову спробу втупитися в підлогу, але хлист рішуче повернув її голову в попереднє положення.
— Ні, сестра, — промимрила вона. — Не помиляєтеся. Я дивилася на ворота. Вона облизала пересохлі губи. Губи в неї були повні і дуже чуттєві.
Помовчавши, вона швидко заговорила:
— Я чула, як дівчата говорили… Ну, що три сестри Світла покинули Палац, вже дуже давно, і це значить, говорили вони, що скоро сюди привезуть новачка. Когось з даром. Я тут уже багато років, але жодного разу не бачила, як привозять новачка. — Вона знову облизала губи. — І я… Мені здавалося… Я сподівалася… Оскільки я перша в списку… Я думала, мені довірять його виховувати. Так само завжди буває перед посвятою. — Вона благально склала руки. — А я дуже хочу стати сестрою. Я багато вчилася і багато працювала. І чекала, весь час чекала. А новачків не привозили. Я винна, сестра, але я просто не могла всидіти на місці. І я… так, я дивилася на ворота, бо сподівалася побачити, як його привезуть.
— І ти думаєш, що здатна впоратися з такою роботою? Справитися з новачком?
— Так, сестра. Я вправлялася щодня.
Вона оцінююче подивилася на послушницю.
— Ось як? Ану, покажи мені своє вміння. Вони втупилися одна в одну.
Раптово сестра відчула, як її ноги відриваються від землі. Повітряний прошарок був дуже щільним. Непогано. А якщо виникне опір?
Підкоряючись уявному наказу сестри, в обох кінцях холу спалахнули згустки вогню і кинулися до жінок. Паша не здригнулася. На шляху вогню встала щільна стіна повітря. Не найкраща захист, але Паша швидко виправила свою помилку. Перш ніж вогонь пробив захист, в повітрі блиснули краплі води. Полум'я згасло.
